9..Виробництво і його основні фактори

Виробництво є процес суспільної праці. Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця – людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Праця і виробництво – це не тотожні поняття. Виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення – засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер. Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них. У кожний певний момент виробництво є одночасно процесом створення благ і здійснення витрат ресурсів. Виробництво має ще дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і відображає  відносини між людьми. Результатом виробництва є продукт. Виробництво у своєму розвитку пройшло кілька технологічних етапів: -         ремісничої технології; -         машинної технології; -         сучасного автоматичного виробництва Кожен етап має певний рівень розвитку елементів процесу виробництва.Структура виробництва може розглядатись як: матеріальне і нематеріальне, тобто виробництво благ та виробництво послуг.Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру – транспорт, торгівля, зв’язок, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, консультації з управління. Галузі, які надають особисті послуги людині, задовольняють її соціальні і духовні потреби, становлять соціальну інфраструктуру.Процес виробництва завжди є результатом використання ресурсів, які в політекономії звуть факторами виробництва. Останні поділяються на речові та особисті. До речових факторів відносять землю, капітал і природні ресурси. До особистих – працю (людські ресурси) та підприємницьку здатність.Капітал – являє собою майно, засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимсь нагромаджений і створений.Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи. В розвитку виробництва особлива роль належить науці. Інноваційний процес, швидке впровадження науково-технічних досягнень у виробництво – найважливіша умова успішного функціонування всіх факторів виробництва. В сучасних умовах суттєву роль відіграє такий фактор, як інформація. Поєднання факторів виробництва відображає сукупність соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин. Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст У. Петті ще у ХVІІ ст. підкреслював, що земля – мати багатства. Земля – це засіб праці, створений природою. Поняття "земля" як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це одночасно і основний засіб праці, і предмет праці. 10..Економічні потреби суспільства, їх суть, класифікація

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо. Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі. Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб. Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д. Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — по-вітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування. Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності. За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення. Відома класифікація потреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізації тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші — обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси. Економічні інтереси: сутність і класифікація Економічні інтереси являють собою об’єктивні, зумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Взагалі інтерес — ка-тегорія об’єктивно-суб’єктивна. За ознакою суб’єктивності інтереси можна класифікувати як: особисті, групові, колект ивні, національні, відомчі, регіональні, загальнолюдські, суспільні. З цього погляду економічні інтереси являють собою господарську мотивацію, у разі реалізації якої суб’єкт відносин забезпечує самостійність взагалі, самостійність спрямування, самоствердження, саморозвиток. У системі інтересів виокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін. З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточ-ні і перспективні, з позиції усвідомлення вони бувають істин-ні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіями інтересів є індивіди, групи, класи, соціальні прошарки, господарюючі суб’єкти і т. д. У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.