2.4 Етнічна структура людства в майбутньому
Повторюю: спроба змішати, злити, схрестити різні етнічні культури є протиприродною дією, аналогічною намаганням схрестити картоплю з помідором: наміри навіть ніби природні (це ж рослини-родичі!) та благі (створити надзвичайно корисну рослину, яка дає плоди і в корінні, і в бадиллі), а наслідки нікчемні. А в людському суспільстві вони ще й трагічні, бо в ході таких історичних «експериментів» відбувається масове біологічне схрещування – і народжується фізично здорове, але душевно спотворене покоління, кожен із представників якого одержує в спадок і носить у своїй душі частини двох живих культур, які не схрещуються, не зливаються в одну. А нерідко прямо суперечать одна одній. Скажімо, одна велить шанувати дідів-бандерівців, які загинули за волю своєї землі, а інша велить зрівняти їхні могили з землею, бо вони таки вішали на гілляках не менш рідних дідів-червоноармійців, що приходили ту землю «визволяти». Од кого визволяти? Ой, спитайте щось легше… Тому-то й простіше бути несвідомим хохляцьким бидлом, яке попиває собі пиво й намагається не думати ні про яку культуру («Яка культура?! Де мій пістолет?») і не згадувати ні дідів своїх, ні навіть батьків. Принаймні зневажати їх це бидло вже має певні підстави.
Таких і подібних конфліктів у нашій і не тільки нашій історії задосить. І отой гарячий намір привести весь світ до єдиної мови, релігії, економіки, фінансової системи, до єдиного уряду і єдиних законів – словом, до єдиної світової культури – видається цілком благим і логічним, і людство вже навіть приступило до його реалізації.
Розуміння етносу як природної живої системи дозволяє побачити згубність цього шляху. Цей шлях схожий на спробу вирівняти рельєф земної поверхні, засіяти його весь кукурудзою, всі інші рослини знищити, а з тварин залишити тільки курей, свиней та корів. Харчова продуктивність такого світу була б колосальною, та чи захотілось би людині в ньому жити? І чи довго він проіснував би?
Але йдеться навіть не про смаки та вподобання людини. Мільярди років еволюції біосфери витворили незбагненну ієрархію й різноманітність живих істот на Землі – чому так багато? Чи могла це бути якась випадковість або недосконалість еволюційного процесу? Ні, скажуть в один голос біологи, це була необхідність. Будь яке спрощення біосфери робить її загалом менш стійкою; тому періоди, коли на Землі домінував якийсь один вид живих організмів, швидко закінчувалися загибеллю цього виду, а натомість розвивалися інші, аж доки не встановлювалася рівновага, в якій не було «єдиноначалія»: все живе взаємопов’язане, і в той самий час і такою ж мірою кожна істота й кожна спільнота має свою окремішність; цю рівновагу ми й спостерігаємо сьогодні навколо себе.
Не випадає людині втручатися в дивовижну павутину життя на Землі, бо надто складна ця павутина і надто мізерні людські знання. Час би й переконатися в цьому: адже всі людські втручання в природний хід речей майже завжди закінчуються, раніше чи пізніше, незворотними втратами та збитками.
Це стосується й життя етносів. У кожного з них своя історія, своя культура, свої способи існування; стосунки між етносами не прості, часом жорстокі – бо це Природа. А в Природі панує жорстокість – хоча не більш як тільки в міру необхідності. Справді складна павутина життя, і найскладнішою вона є там, де є люди. Але рвати цю павутину, брутально переплутувати чи знищувати її означає знищувати, знесилювати саму Природу. Природа не абсолютно досконала, в ній безліч випадкових помилок. Але те, що вдосконалювалося стихійно кілька мільярдів років, людському розумові поліпшити ще далеко не під силу.
Тому людство має спершу прийти до визнання етносів як найвищої форми організації життя на Землі, а значить як форми священної й недоторканної. І під першим номером занести цю живу форму до Червоної Книги. Це не значить, що етноси будуть жити кожен сам по собі, не вступаючи в стосунки. Це теж було б протиприродно. Але тому дикому самознищенню, яке практикується родом людським упродовж усієї історії, можна й треба колись покласти край. Яким чином?
Є два шляхи. Люди можуть (і продовжують) жити за сучасними «гуманними» законами і в недалекому майбутньому просто вичерпають ресурси Землі, необхідні для життя; закінчитись це може тільки загибеллю всього живого або принаймні більшої його частини. Інший варіант – поступове гальмування і врешті зупинка так званого технічного прогресу та повернення людей до природних способів життя.
Цей другий шлях сьогодні здається неймовірним, але людству доведеться на нього звернути. І ось тоді найкращим зразком і дороговказом стане Україна – її трудова історія та її трудова етнічна культура.
___________________