Вимоги:

• перед початком лабораторної роботи вчитель інструктує учнів;

• формулює її мету знайомить з обладнанням, правилами техніки безпеки;

• пояснює в якій послідовності і як виконувати, вести записи, оформляти результати (забезпечення учнів відповід­ною „технологічною картою" або роздатковими технологічними карт­ками, пояснення правил користування ними);

• стежити за виконанням роботи і в разі потреби консультувати;

• завершувати лабораторну роботу усним або письмовим звітом.

Цінність лабораторних робіт:

• сприяють зв’язку теорії з практикою;

• озброюють учнів вмінням досліджувати у природних умовах;

• формують навички використання приладів;

• вчать обробляти результати вимірів і роботи правильні наукові висновки і пропозиції.

Графічні роботи - переведення учнями під керівництвом учите­ля здобутих знань в іншу знакову систему, найчастіше представле­ну кресленнями, графіками, діаграмами, таблицями, гістограмами, схемами, замальовками, ескізами, ілюстраціями тощо. Найчастіше це трапляється на уроках математичного циклу (побудова графіків), малювання (замальовки, ескізи), історії (складання хронологічних таблиць), географії (робота з контурними картами, малювання схем, графіків, діаграм тощо).

Дослідні роботи виконуються найчастіше у системі індивідуаль­ної учнівської творчої діяльності. Мають місце під час проведення факультативних, гурткових, підсумкових класних занять, коли з'явля­ється потреба в засвоєнні навчального матеріалу на найвищих рівнях пізнавальної активності та самостійності. Виконують такі роботи та­кож члени Малої академії наук.

Завдання наставника - допомогти учневі вибрати таку тему до­слідної роботи, яка б найбільшою мірою відповідала його позитивній внутрішньоінтенційній спрямованості, надати методичну допомогу в організації самостійного творчого пошуку.

Характеристика наочних методів навчання.

Доведено, що 87 % інформації людина отримує за допо­могою зорових відчуттів, а 9% - за допомогою слуху. З поба­ченого запам'ятовується 40 %, з почутого — 20, а з одночас­но побаченого і почутого — 80 % інформації. Якщо за­стосовуються аудіовізуальні засоби, то в пам'яті зали­шається 50 % інформації, а час навчання скорочується на 20—40 %. Цих прикладів достатньо, щоб у дидактичному процесі використовува­ти наочні, які, спираючись на різноманітні способи спосте­реження процесів, явищ, предметів і дій, впливають на зо­рові рецептори. Адже наочне пізнання генетично виперед­жає словесне.

Серед наочних найчастіше застосовується метод показу. Показ — це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких в учнів створюється наочний образ предмета, котрий вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту й методики. За його допомогою реалізується прин­цип наочності навчання учнів.

Розрізняють два види показу: ілюстрування і демонст­рування

ІЛЮСТРУВАННЯ характеризується як допоміжний при словесно­му методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше увиразнити думку педагога. Засоби ілюстрування — це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні мо­делі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Основна їхня влас­тивість — нерухливість. Вони мають «оживати» в розповіді педагога.

У навчальному процесі ілюструють

предмети в натурі (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін.),

зображення об’єктів, що вивчаються (фотографії, картини, моделі та ін.),

схематичні зображення предметів вивчення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діаграми тощо).

ДЕМОНСТРУВАННЯ –характеризується рухливістю засобу по­казу, матеріал показується в динаміці. Це можуть бути: проведення експерименту з фізики, хімії; креслення на дошці схем, таблиць; діюча модель техніки; навчальний кінофільм чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп'ютерний показ тощо. Комп'юте­ри надають можливість моделювати будь-який процес або ситуацію, вибирати найбільш оптимальні варіанти розв'язання навчальної проблеми і, відповідно, значно роз­ширюють можливості наочних методів. В демонструванні — менше елементів супроводу, а більше самостійного значен­ня натурального експоната, тому воно сприймається ефек­тивніше, ніж ілюстрування. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення.

До ілюстрації та демонстрації ставляться вимоги:

• чітке визначення мети і предмета показу;

• забезпечити всебічний огляд об’єкта;

• створення оптимальних умов спостереження для всіх учасників показу;

• відповідність засобів показу змісту навчального матеріалу, що вивчається (тому не рекомендується їх вивішувати або виставляти заздалегідь);

• зосередження уваги учнів на предметі показу або на відповідному його елементі та постійне її підтримання;

• відповідність темпу і пояснень елементів або дій їх демонстрації та швидкості;

• вмотивованість, диференційованість і комплексність застосування методу показу.

Однією із психологічних умов активного і свідомого сприймання засобів наочності є вироблення спостережливості в учнів

СПОСТЕРЕЖЕННЯ як метод навчання забезпечує безпосереднє живе “споглядання”, сприйняття явищ дійсності (спостереження за явищами природи, праці людини). Спостереження можна проводити безпосередньо або за допомогою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, термометра та ін.)

Спостереження можна розділити на два види:

1.Спостереження натуральних об’єктів у реальних умовах.

2. Спостереження в класних умовах.

Спостереження в природних умовах проводиться в лісі, в полі, на лузі, спостереження за звірами, птахами; за роботою станків, комбайнів, машин; за працею людей на виробництві.

Екскурсія найбільш відповідає цьому виду спостережень.

Спостереження в класних умовах пов’язані найбільше з використанням наочних посібників: моделей, чучел, картин, схем, малюнків та іншого. Вони виступають як засіб полегшення процесу засвоєння знань. Перш ніж спостерігати, учні повинні знати, яке поняття, яку думку, яку операцію вони повинні засвоїти.

Спостереження є частинною практичних і лабораторних робіт.

Наприклад, на уроках праці, фізкультури, креслення, малювання учні стежать за діями вчителя, за порядком робочих операцій. Хоч ці спостереження учень проводить щодня, характер їх може бути різним: розглядання риб у акваріумі, спостереження за ростом рослин, спостереження за тваринами, систематичні спостереження за явищами природи з веденням щоденника. Вони можуть іти перед вивченням матеріалу або бути підсумковим. В спостереженні учні вчаться сприймати, аналізувати, узагальнювати.

Методика організації спостереження потребує послідовного використання його елементів:

1. Інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення навчального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження).

2. Здійснення і фіксація результатів спостереження. Важливо включати у сприйняття одночасно різні органи чуття.

3. Аналіз результатів спостереження, використовуючи прийоми порівняння, зіставлення, що полегшують осмислювання, підвищують міцність запам’ятовування матеріалу.

4. Узагальнення і формулювання висновків, оформлення результатів спостереження (вивчення вчителем поданих учнями матеріалів, їх аналіз і оцінка виконаної роботи).

Завершуючи огляд словесних, наочних та практичних методів на­вчання, слід зауважити, що для успішного їхнього використання вчи­телю необхідно вміти оптимально їх поєднувати.