Вимоги до методів навчання.

1.Спрямованість методу навчання на виконання завдань виховання школярів.

2.Науковість методу забезпечує правильність розуміння закономірностей навколишнього світу, веде до глибокого наукового пізнання світу і його сторін.

3. Доступність методу, його відповідність психолого-педагогічним особливостям розвитку учнів.

4.Результативнісь методу, направленість на міцне володіння знаннями.

Вимоги до вчителя: систематично вивчати передовий педагогічний досвід, запозичувати, впроваджувати активні методи.

ДВІ СТОРОНИ МЕТОДУ НАВЧАННЯ.

Кожен метод – це спосіб взаємодії педагога й учня, сукупність певних їхніх дій, які становлять процес навчання. Тому метод навчання є двостороннім процесом і вбирає у себе два види дій: дії педагога і навчально-пізнавальні дії учня.

Взаємозв'язок між ними полягає в тому, що певний спосіб діяльності вчителя викликає адекватну діяльність учня. Уяв­ним результатом цієї ж обопільної діяльності виступають потенційні можливості досягнення поставлених цілей навчання.

Характер взаємин між педагогом і учнем визначає пара­дигму національної системи освіти, орієнтованість всього навчального процесу. Коли в ньому переважають методи викладання, то маємо авторитарну парадигму освіти — це фронтальне спілкування, стандартність оцінок знань, нави­чок і вмінь, примусовість, трансляційна форма передавання навчальної інформації педагогом, пасивність учнів; і навпа­ки — коли переважають прийоми співтворчості, співробіт­ництва, то маємо гуманістичну парадигму, яка апелює до особистісного розвитку кожного учня, орієнтується на ін­дивідуалізацію і диференціацію навчання, використовує про­грами розвитку, застосовує прийоми розвитку творчого мис­лення і сприяє самоактуалізації учнів у цьому процесі. За­лежно від рівня активності учнів методи навчання перехо­дитимуть від пасивного стану до активного. «При пасивних методах учень є тільки об'єкт педагогічного впливу вчителя, при активних — учень є і суб'єкт педагогічного процесу, себто він не тільки сприймає те, що подає йому вчитель, але й сам організовує свою роботу», — зазначав Г. Ващенко⁷.

Деякі автори, наприклад Н. Є. Мойсеюк, І. П. Підласий, виокремлюють дві складові частини методу, об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна — зумовлена постійними поло­женнями, обов'язково присутніми в будь-якому методі, не­залежно від того, який педагог їх використовує, а суб'єктив­на — особистістю педагога, його творчістю, педагогічною майстерністю, індивідуально-психічними особливостями учнів, конкретними організаційними, змістовими, методич­ними та матеріально-технічними обставинами. Сам по собі метод і не хороший, і не поганий. Ефективність кожного методу залежить від суб'єктивної частини, тобто, першою чергою, від педагогічного мистецтва, натхнення, творчості, прояву особистісного «Я» педагога.

Прийнято виділяти такі загальнопедагогічні функції методів на­вчання: навчальну (освітню), виховну, розвивальну, стимулююче-мотиваційну, контрольно-корекційну.

Навчальна передбачає способи пошуків ефективного засвоєння учнями обсягу передбачених навчальною програмою знань, умінь та навичок.

Виховна, будучи зв'язаною з навчальною, реалізується у двох напрямах: 1) на основі використання виховних можливостей змісту програмового навчального матеріалу; 2) на основі вироблення у про­цесі досягнення навчальних цілей вольових рис характеру, формуван­ня почуттів внутрішнього порядку та завершеності.

Розвивальна ви­пливає безпосередньо із суті навчальної та виховної, оскільки окремо розвивальної діяльності немає. Однак різні методи по-різному впли­вають на різні сфери розвитку особистості. Наприклад, на розумовий розвиток учня, його вміння здійснювати різноманітні розумові опера­ції (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення і т. д.) більший вплив справляють проблемні, евристичні, дослідницькі методи навчання, ніж репродуктивні.

Стимулююче-мотиваційна функція навчального методу полягає у використанні вчителем таких прийомів, дій та опера­цій, які здатні викликати в учня ті внутрішні імпульси, що допомагали б йому мобілізувати свою волю та увагу для досягнення поставлених цілей. Це, наприклад, досягається за рахунок використання проблем­них завдань, евристичних запитань, ситуацій здивування, відкриття, показу парадоксальності в явищах.

Контрольно-корекційна функція забезпечує здійснення всіх інших функцій методів навчання. Однак до сьогодні проблематичним залишається контролювання і корекція мотиваційної, виховної та розвивальної функцій. Відносний рівень їхньої реалізації можна визначити лише на основі аналізу результатів навчальної, трудової діяльності учнів та їх поведінки.

К Л А С И Ф І К А Ц І Я М Е Т О Д І В

Існує велика різноманітність методів навчання. Багато їх між собою мають подібні риси, тому вони об’єднуються в групи. Кожна з них розглядає відповідні сторони процесу навчання, тому вони не суперечать один одному, а, навпаки, дозволяють побачити процес навчання з різних сторін. Тому однією з актуальних проблем су­часної дидактики є класифікація методів навчання.

Класифікація методів навчання - це систематизація їх за певною дидактично значущою ознакою. На сьогодні відомі десятки класифі­кацій. Зупинимося на найвідоміших.

У вітчизняній педагогічній науці та практиці прийнято класифі­кувати їх за чотирма основними ознаками, згідно з якими вони поді­ляються на чотири групи:

1. Методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної ді­яльності.

2. Методи стимулювання і мотивації учіння.

3. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

4. Бінарні методи навчання.

І. Методи організації та самоорганізації навчально-пізнаваль­ної діяльності включають у себе низку методів, які класифікуються за різними ознаками.

Традиційною та найпоширенішою залишається класифікація

• за джерелом одержання знань

(Н.Верзилін, Є.Голант, Д.Лордкіпанідзе, С.Петровський, С.Шаповаленко, С. Чавдаров та ін.). Згідно з нею методи поділяються на:

• словесні (розповідь, бесіда, пояснення, лекція, дискусія, ро­бота з підручником);

• наочні (спостереження, ілюстрування, демон­стрування);

• практичні (вправи, практичні роботи, лабора­торні, дослідні роботи).

за логікою передачі та сприймання навчальної інформації

(С.Шаповаленко) поділяє методи на індуктивні та дедук­тивні.

• Індуктивний передбачає перехід у процесі навчання від часткового до загального (учитель на основі знайомства з окремими фактами, демон­страції дослідів, наочних посібників, виконання вправ поступово підво­дить учнів до узагальнення, виведення закономірностей та правил).

• Дедуктивний, навпаки, передбачає перехід від загального до част­кового (учитель спочатку знайомить із загальними положеннями, за­кономірностями, законами, а згодом підкріплює їх конкретними при­кладами).

• за ступенем керівництва навчальною роботою

(П.І.Підкасистий, В. Ф.Паламарчук, В.І.Паламарчук) також передба­чає поділ методів на два види:

• навчальна робота під керівництвом учителя (написання у класі творів, складання задач, робота з контурною картою тощо);

• самостійна робота учнів (виконання різноманітних домашніх за­вдань).

• За характером пізнавальної діяльності учнів

(пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, частково-пошуковий, проблемний виклад матеріалу, дослідницький).