3.Організація оплати праці

Тарифна ставка — це розмір оплати праці працівників за одиницю часу. З метою єдиного, на рівні держави, підходу до заробітної плати, розробляються тарифно-кваліфікаційні довідники, в яких наводяться кваліфікаційні характеристики робіт кожного розряду та вимоги, які пред’являє робота даного розряду до професійних знань та трудових навичок працівника. Кодексом законів про працю та Законом України “Про оплату праці” встановлено, що тарифна ставка робітника першого розряду має перевищувати законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати. Організація оплати праці регулюється законами та системою угод (договірне регулювання), а саме на підставі:

• законодавчих та інших нормативних актів;

• Генеральної угоди на державному рівні;

• галузевих та регіональних угод;

• колективних договорів;

• трудових договорів.

При цьому норми угод нижчого рівня мають бути не нижчими, ніж це зафіксовано в державних нормах та угодах вищого рівня. Застосування на підприємстві норм нижчих від угод вищого рівня, але не нижчих від державних норм і гарантій дозволяється на період до 6 місяців для подолання фінансових труднощів. Водночас, в окремих випадках, розмір оплати праці може бути нижчим за встановлений договором і за мінімальний розмір заробітної плати (в разі невиконання норм виробітку, браку та з інших причин, які мали місце з вини працівника).

Регулювання фонду оплати праці і фонду споживання здійснюється на основі Закону України “Про оплату праці”, Закону України “Про колективні договори та угоди” від 01.07.93 № 3356-ХІІ, КЗпП України, іншими нормативними актами.

Важливим внутрішнім документом, що регулює відносини працівника та підприємства щодо оплати праці є Положення про оплату праці, яке рекомендується розробляти на кожному підприємстві. Положення, як правило, є додатком до колективного договору, затверджується керівником підприємства та узгоджується з уповноваженим органом трудового колективу. У положенні конкретно визначають форми оплати праці, тарифні сітки та тарифні ставки, порядок тарифікації працівників, порядок розподілу заробітної плати, встановлення доплат та надбавок і інші питання оплати праці.

В роботодавця є обов’язок виплачувати заробітну плату два рази на місяць. Це має відбуватися регулярно у строки встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але:

1. не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів;

2. Не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Виплата авансу

Сума авансу визначається колективним договором або нормативним актом рободавця; не повинна бути меншою за оплату фактично відпрацьованого часу з урахуванням тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата авансу є обов’язковою відповідно до ст. 115 КЗпП. Невиконання цього зобов’язання є порушенням трудового законодавства, що тягне за собою накладання штрафу на посадових осіб підприємства в розмірі від 30 до 100 н.м.д.г. (від 510 до 1700 грн.). При виплаті авансу сплачуються ПДФО та ЄСВ що утримується з заробітної плати і та його частина, яка є нарахуванням на нього.

Чи утримується ПДФО при виплаті авансу?

Відповідь: Згідно з п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

При виплаті заробітної плати (авансу) податок на доходи фізичних осіб перераховується до бюджету за першу половину місяця. Але алгоритм розрахунку податку (з застосуванням ставок 15% та 17%, єдиний соціальний внесок та податкова соціальна пільга) не застосовується.

ДПІ у Солом’янському районі м. Києва

Відповідальність за несплату заробітної плати

Згідно із Законом України “Про оплату праці”, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці.

Законодавством України встановлена адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення термінів виплати заробітної плати та виплату її у неповному обсязі. Згідно зі ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення на винного може накладається штраф у розмірі 15—50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 175 “Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат” Кримінального кодексу безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, — карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, — карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.