- •1. Питання для контролю:
- •2. Методичні рекомендації щодо здійснення розрахунків
- •2.1. Планування і аналіз продуктивності праці
- •2.2. Планування і аналіз чисельності, складу робітників і використання робочого часу
- •2.3. Планування і аналіз заробітної плати
- •2.4. Аналіз організації праці
- •2.5. Аналіз нормування праці
- •Набуття навичок практичних розрахунків.
- •Закріплення навичок самостійним розв'язком задач. Задачі до розділу 2.1.
- •Задачі до розділу 2.2.
- •Задачі до розділу 2.3.
- •Задачі до розділу 2.4
- •Задачі до розділу 2.5
2.2. Планування і аналіз чисельності, складу робітників і використання робочого часу
В кожній сфері економіки визначення чисельності робітників підприємства має свої особливості, які обумовлені специфікою праці і виробництва. Існують наступні методи визначення необхідної кількості робітників: за нормами часу на одиницю виробу (за трудомісткістю); за нормами виробітку на одиницю робочого часу; за нормами обслуговування. Вибір методу визначення чисельності основних робітників залежить від характеру виробничих процесів і трудових функцій, які виконуються на робочому місці.
Розрахунковий показник чисельності робітників має важливе значення для внутрішньовиробничого планування на підприємстві, так як це пов’язано із зміною продуктивності праці і завданнями покращання її організації. В цілому по підприємству або його структурним підрозділам чисельність робітників може визначатися через показники обсягу виробництва, продуктивності праці або фонду заробітної плати і середньої заробітної плати на одного робітника. Визначається чисельність як прямим розрахунком, так і індексним:
|
|
(12), |
|
|
(13), |
|
|
(14), |
де Q в(пл) − виробництва за планом, грн.; Нвир(пл) − виробіток плановий на одного робітника, грн.; Чбаз − чисельність базова, чол.; ІQв і І пп − індекси змін обсягу виробництва і продуктивності праці, відповідно; ФЗ пл − плановий фонд заробітної плати, грн.; СЗ пл − середньорічна заробітна плата одного робітника, грн.
При
більш точних розрахунках чисельності
застосовується інші методи. Найбільш
поширеним є визначення чисельності
робітників-відрядників виходячи із
нормованої трудомісткості (
)
і планового фонду робочого часу на
одного робітника за певний період у
годинах або днях (Фрч)
з врахуванням планового виконання норм
виробітку (Пвн)
або коефіцієнта виконання норм виробітку
(К
вн):
|
|
(15) |
Чисельність робітників може бути визначена виходячи із натурального обсягу робіт ( Qр ) і норм виробітку ( Н вир):
|
|
(16) |
Чисельність робітників-погодинників за нормами обслуговування визначається шляхом ділення числа обслуговуваних одиниць обладнання (М) на відповідну норму обслуговування (Нобсл) і множення отриманого результату на коефіцієнт переводу явочної чисельності робітників у спискову (К пер):
|
|
(17), |
де Зм − число змін за добу.
Коефіцієнт переводу (К пер) дорівнює відношенню номінального (режимного Фн) фонду робочого часу до реального (фактичного Фр).
У випадках, коли одиницю обладнання обслуговує кілька робітників (що визначаються за нормативами чисельності обслуговування), розрахунок проводиться за формулою:
|
|
(18), |
де НЧобсл − норматив чисельності обслуговування одної одиниці.
Чисельність лінійних спеціалістів визначається за нормами чисельності або нормами управління (керованості):
|
|
(19), |
де Н упр - норма управління (керованості), чол.
До задач планування чисельності безпосередньо відноситься і розрахунок планового фонду робочого часу на одного робітника у рік:
-
номінальний фонд робочого часу у плановому періоді визначається як різниця між календарним фондом робочого часу і кількістю святкових, вихідних і суботніх днів.
-
реальний фонд робочого часу у плановому періоді визначається як різниця між номінальним фондом робочого часу і невиходами у плановому періоді (невиходи у днях), пов’язані із черговою відпусткою і додатковою через навчання, виконання державних обов’язків, хворобу, пологи).
Тривалість середньої чергової відпустки (Ос) визначається за формулою:
|
|
(20), |
де Ті − тривалість чергової відпустки у робочих днях; ds − питома вага групи робітників у загальній чисельності робітників.
Номінальна тривалість робочого дня (Тзм.н) визначається:
|
|
(21), |
де Тсі − середня тривалість робочого дня, год.; Чрі − кількість робітників із даною тривалістю робочого дня, чол.; Ч рі − загальна чисельність працюючих, чол.
Середня тривалість робочого дня номінальна (Тзм.с):
|
|
(22), |
де Чг і Чп − відповідно чисельність матерів, що годують немовлят і підлітків, чол.; Т чс − загальна чисельність робочих годин за рік у розрахунку на одного робітника, для яких скорчена тривалість робочого дня, год.; Фе − ефективний фонд робочого часу.
Корисний (реальний) фонд робочого часу (Фр) визначається:
|
Фр = Фе · Тзм.с |
(23) |
Середньоспискова чисельність робітників визначається діленням суми спискової чисельності за всіма календарними днями місяця на число календарних днів. Спискове число робітників у вихідні дні дорівнює списковому числу попереднього робочого дня
Додаткова потреба робітників (Ч дод1) визначається:
|
Ч дод1 = Чрк − Чрп |
(24), |
де Чрк і Чрп − чисельність робітників на кінець і початок року, відповідно, чол.;
Додаткова потреба робітників на покриття вибуття (Чдод2):
|
|
(25), |
де Ч ск − середньоквартальна чисельність робітників, чол.; Кві − коефіцієнт, який характеризує чисельність вибулих з поважних причин у і-тому кварталі.
Загальна потреба робітників визначається як сума додаткової потреби і додаткової потреби на покриття вибуття.













