Контрольні запитання

1. Визначте основні функції лісопромислового комплексу.

2. Який галузевий склад деревообробної промисловості?

3. Визначте номенклатуру продукції лісохімічного виробництва України.

4. Охарактеризуйте розміщення лісових ресурсів світу.

5. Визначте сучасні зрушення та особливості розвитку лісопромислового комплексу світу.

6. Дайте порівняльну характеристику спеціалізації Поліського та Карпатського лісопромислових районів.

Рекомендована література:

1. Лісовий Кодекс України, 8 лютого 2006 року // Голос України. – 2006. – 31 березня, № 59.

2. Ващенко Н.П. Сучасні аспекти розвитку меблевого ринку України // Підприємництво, господарство, право. – 2006. – №11.

3. Захарченко В.І. Конкуренція як фактор територіального зосередження спеціалізованого виробництва // Укр. Геогр. Ж-л. – 2004. - №1. – С. 33-38.

4. Соколов В.И. Лесное хозяйство Канады // США, Канада: Экономика- Политика-Идеология. – 2004. - №10.- С. 97-109.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посіб. / За ред. Є.П. Качана. – К.: Видавничий дім „Юридична книга”, 2005.

6. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С.І. Дорогунцов, Т.А. Заяць, Ю.І. Пітюренко та ін., За заг. ред. С.І. Дорогунцова. – К.: КНЕУ, 2005.

Тема 14. Комплекс галузей легкої промисловості Інформаційний матеріал

Комплекс об’єднує виробництво тканин, одягу, взуття, галантерейних і килимових виробів, сувенірів тощо. Основним завданням комплексу є задоволення потреб населення у життєво необхідних промислових товарах відповідно до існуючого попиту, а промисловості – технічними тканинами тощо. В умовах орієнтації економіки на соціальні потреби населення цьому комплексу належить провідна роль у забезпеченні належного рівня життя населення, активізації внутрішньої та зовнішньої торгівлі країни, поповнення її бюджету.

Розміщення підприємств комплексу орієнтується на наявність сировинних ресурсів, наукової та матеріально-технічної бази, кваліфікованих трудових ресурсів, платоспроможного споживача. Велике значення на сучасному етапі має науково технічний прогрес, що позначається передусім на концетрації тестильного виробництва, зміни його сировинної бази.

У світі склалася чітка спеціалізація основних виробництв легкої промисловості: економічно розвинуті країни спеціалізуються на виробництві дорогих, елітних, іноді ексклюзивних видів товарів із натуральної сировини, а країни, що розвиваються забезпечують масове виробництво дешевих повсякденних видів продукції і сумішей натуральних і хімічних волокон.

Протягом 50-х років ХХ ст. США та країни Західної Європи були найбільшими у світі виробниками продукції легкої промисло­вості, але поступово ця працемістка галузь почала мігрувати до країн, що розвиваються. Країни Середнього Сходу (Туреччина, Пакістан, Лівія, Іорданія), Південно-Східної Азії (Китай, Таійланд, Піденна Корея, Індонезія) та Індія перетворилися на виробників світового масштабу.

Інноваційний характер сучасного виробництва товарів легкої промисловості зумовлює подетальну та постадійну технологічну спеціалізацію, економічну інтеграцію країн, функціонування ТНК з розгалуженою мережею філій, розташованих на території десятків країн. Традиційно легка промисловість – галузь, де функціонують малі та середні підприємства.

Найбільшим виробниками тканин з хімічних волокон є США (10 млрд. м² за рік), Індія (3–4 млрд. м² за рік), Японія (3–4 млрд. м² за рік), Південна Корея (2–3 млрд. м² за рік), Тайвань (2–2,5 млрд. м² за рік), Китай (10 млрд. м² за рік), Німеччина (10 млрд. м² за рік).

Випуск вовняних тканин сконцентровано у Західній Європі, США, Японії, КНР, та ПАР, а лляних – у країнах, які культивують льон (Франції, Бельгії, Нідерландах, Великій Британії, країнах Прибалтики та ЦСЄ). Франція посідає перше місце за якістю лляного волокна, друге – за обсягами виробництва волокна та третє (після Росії та Китаю) за розміром площ, зайнятими під посіви цієї культури.

Підприємство легкої промисловості розміщені в усіх регіонах Україні, зокрема в регіонах концентрації міського населення або пунктах надходження сировини. Але в 90-х роках ХХ ст. відбувалася різьке падіння виробництва (згадайте причини цього явища).

Функціонально-галузева структура легкої промисловості України тотожня світовій:

• текстильна промисловість:

• бавовняна, що охоплює прадильне, ткацьке, крутильно – ниткове і фарбувально – обробне виробництва, працює на довізній сировині (центри – Херсон, Донецьк, Тернопіль, Київ, Львів, Нововолинськ);

• вовняна (Харків, Луганськ, Одеса, Чернігів, Кривий Ріг, Кременчук, Черкаси, Богуслав, Стрий);

• льняна (Житомир, Рівне, Корстень);

• шовкова (Київ, Черкаси, Луцьк, Лисичанськ);

• конопляно – джутова (Одеса, Харків).

• трикотажна промисловість, у структурі виробів якої переважає панчишно – шкарпеткові вироби, білизняний трикотаж: Київ, Харків, Львів, Житомир, Одеса, Чернівці, Миколаєв, Донецьк.

• швейна промисловість: Київ, Харків, Одеса, Дніпрпетровськ, Львів, Запоріжжя, Донецьк, Чернівці, Артемівськ, Дорогобич.

• шкіряна промисловість: Київ, Харків, Одеса, Бердичів, Запоріжжя, Вознесенськ.

• взуттева промисловість: Луганськ, Львів, Київ, Харків, Віниця, Дніпрпетровськ, Кременчук, Івано – Франківськ, Сімферополь, Миколаїв, Херсон.

• хутрова промисловість: Харків, Івано – Франківськ, Балта, Львів, Красноград (Харківська область).

• галантерейна промисловість: Київ, Харків, Львів, Одеса.

З другої половини ХХ ст., міжнародний обмін товарами легкої промисловості набув "вибухового характеру" і світова торгівля розвиватися високими темпами. Саме в цей період було досягнуто щорічне 7% зростання світового експорту, однак вже у 70-ті роки ХХ ст. цей показник знизився до 5% та почав скорочуватися у наступні десятиліття.

Більшість підприємств легкої промисловості України працює за давальницькими схемами, залежить від поставок сировини, комплектуючих. Провідними торговельними партнерами є Узбекистан, Казахстан, Німеччина, Бельгія, Нідерланди тощо.

Засобами підвищення нецінової конкурентоспроможності віт­чизняних тканин можуть бути:

• розробка маркетингової стратегії та тактики підприємства;

• покращання асортименту через постійне його оновлення;

• розробка механізму поновлення обігових коштів;

• відновлення товаропросувної мережі.