Тема 5. Господарський комплекс світу та України в умовах глобалізації Інформаційний матеріал

Господарський комплекс будь-якого рівня (світового, національного, регіонального, місцевого) є складною економічною системою, сукупністю технологічно і економічно взаємопов'язаних виробництв і підприємств.

Основою розвитку господарського комплексу світу, країни, регіону, міста є суспільний поділ праці.

Просторовим виявом поділу суспільної праці є територіальний поділ праці (ТПП), зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці.

Головний процес, який сформував територіальну структуру сучасного світового господарства, - це міжнародний поділ праці.

У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).

Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП:

1. Генеральний – між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Росії та Японією – за експортом до останньої деревини й кам’яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Росії та Україною – за експортом нафти й газу.

2. Внутрішньорайонний – між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому – його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектуючі вироби.

3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й поставки його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію.

4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз’єднані (вилов риби – переробка – консервування, копчення, соління).

5. Фазовий – одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.

6. Епізодичний – райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

Формування господарського комплексу України відбувалося в умовах:

• високої господарської освоєності території;

• різноманітного наявного природно-ресурсного потенціалу;

• достатнього трудоресурсного потенціалу;

• сприятливого геополітичного та транспортно-географічного розташування;

• тривалої і складної історії розвитку.

Господарський комплекс складається із просторових соціально-економічних підсистем: адміністративних одиниць, економічних районів, спеціальних економічних зон тощо.

Основними видами структури господарства країни та регіону є:

• галузева

• виробничо-технологічна

• територіальна

• функціональна

• організаційно-управлінська.

На основі галузевої структури формуються сфери виробничої діяльності – матеріальна (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та зв’язок виробничого призначення) та нематеріальна (виробництво соціальних, наукових, інформаційних, інституційних послуг). Функціональну структуру господарства представляють міжгалузеві комплекси (МГК) - сукупність галузей і виробництв, об’єднаних технологічними коопераційними та інтеграційними звязками з переробки сировини і виготовлення кінцевої продукції. Кожен МГК включає спеціалізовані, допоміжні та обслуговуючі галузі.

Виділяють наступні МГК: паливно-енергетичний (ПЕК), гірничометалургійний, хімічний, машинобудівний, лісовпромисловий, будівельний, агропромисловий (АПК), транспортний, комплекс з виробництва промислових товарів народного споживання.

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) – це взаємообумовлене поєднання підприємств однієї або різних галузей в одній точці, або на певній території, за допомогою якого досягається деякий економічний ефект завдяки вдало спланованому підбору підприємств відповідно до природних та економічних умов території.

Залежно від просторових масштабів ТВК поділяють на:

1. Народногосподарські.

2. Територіальні.

3. Регіональні.

4. Локальні.

Локальні ТВК формуються на базі промислових центрів і вузлів. Тому вони можуть бути локальними міськими комплексами (у великих та середніх містах) і локальними кущовими (в адміністративних районах, областях) ТВК. Приклад першого – машинобудівний комплекс міста Харкова; приклад локального кущового ТВК – агропромисловий комплекс Київського промислового вузла.

Формування районих ТВК відбувається в економічних районах. Кожний районний комплекс об’єднує декілька локальних утворень. У свою чергу народногосподарський ТВК складається з районних комплексів відповідної спрямованості.

Народногосподарські ТВК формуються як на основі провідних сфер суспільного виробництва (АПК, будівельний, транспортний комплекси), так і в межах такої провідної сфери матеріального виробництва як промисловість (ТВК: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний).

Організаційними формами ТВК є:

1. Територіально-виробничі об'єднання.

2. Територіально-виробничі асоціації, створені за спільними інтересами.

3. Територіально-виробничі концерни (консорціуми).

4. Територіальні фінансово-виробничі групи.

5. Технополіси (технопарки).

6. Агрополіси.

Просторовими формами територіальної організації господарства є: виробничий пункт, виробничий центр, виробничий вузол, агломерація, спеціалізований район, виробнича зона.

Управлінська діяльність розвитку і розміщення продуктивних сил країни та регіону характеризується особливостями організаційно-управлінської структури, елементами якої виступають субєкти управління різного рангу.