3.2. Політичні і виборчі технології

Розгянемо тепер більш докладно сутність технологічного підходу до політичної діяльності, який, як відзначалося, і виступає як ядро маркетингового підходу у цілому. І це цілком виправдано, оскільки у центрі уваги маркетингового підходу до політики знаходиться не проблема: що собою являє конкретна політична ситуація, які тенденції її розвитку, а проблема: як її можна і треба вирішити. Зрозуміло, відповідь на питання як вирішити політичну ситуацію, що виникла, передбачає й аналіз відповідної інформації про політичний ринок, однак головне тут все ж таки напрацювання алгоритму (проекту, програми, технології) вирішення проблеми.

3.2.1. Сутність, призначення, специфіка використання технологічного підходу у політико-інженерній діяльності

Отже, потреба у розробці й використанні політичних технологій (як і будь-яких інших) з'являється у ситуації, коли, з одного боку, відповідний, підготовленийний до реалізації процес може бути розбитий на ряд повторюваних, стереотипних операцій, з іншого – існує необхідність в оптимізації процесу реалізації цих операцій і можливість їх формалізації.

Як відзначає О.І. Соловйов, причинами появи політичних технологій виступають: необхідність більш раціонального, простого й ефективного способу реалізації практичних цілей, які стоять перед різними учасниками процесу застосування політичної влади і управління державою; необхідність у зниженні непередбачуваності взаємодій у сфері влади; потреба у застосуванні економічних і ресурсозберігаючих способів управління державним (корпоративним) майном, кадровими і технічними структурами; необхідність надання стійкості взаємовідносинам учасників політичного процесу й ряд інших.

Таким чином, політичні технології функціонально спрямовані на досягнення цілей суб'єктів політичного процесу відповідно до їх інтересів. Що ж стосується способів досягнення таких цілей, то тут слід коротко охарактеризувати відмінності технологічного знання від буденного й наукового. "На відміну від теорії, – пише російський політолог О.І. Соловйов, – яка напряму не пов'язана з практикою і опосередковує свої відносини з нею якимись ідеальними конструкціями, які не виключають різноманітних трактувань реальних явищ, технологічне знання безпосередньо і повністю однозначно сприймає дійсність, внутрішньо організуючись на основі відображення реальності, конкретних подій... політичні технології за своєю суттю є втіленням особливих форм відображення дійсності, які спрямовані на знаходження засобів і способів практичного вирішення проблем, які виникають у сфері влади й управління державою. У цьому значенні технологічний рівень пізнання дійсності не тільки являє собою форму науково-прикладного знання, але й одночасно виражає оцінку політичних проблем з погляду зацікавлених у їх вирішенні суб'єктів" [104, с.420].

Вважаємо, що з цими оцінками повністю можна погодитися, зробивши загальний висновок про те, що саме політичні технології дійсно є за маркетингового підходу до політики основним засобом досягнення цілей суб'єктів політичної діяльності, упорядковують засоби і методи досягнення цих цілей, крім того, закріплюють черговість дій, напрацьовують відповідний алгоритм дій суб'єктів політики.

Політична технологія являє собою чітко відпрацьовану за операціями сукупність послідовно застосовуваних процедур, прийомів, методів, впливів, засобів діяльності, спрямованих на найбільш оптимальну й ефективну реалізацію цілей і завдань конкретного політичного суб’єкта у певній, типовій політичній ситуації.

Говорячи про технологізацію політичної діяльності необхідно, безумовно, враховувати ту обставину, що складність політичних процесів не дозволяє добитися їх повної технологізації. Однак це завдання і ставити неможливо. Технології, по-перше, розробляються лише для деяких політичних ситуацій (як відзначалося вище, повторюваних, тих які піддаються формалізації). По-друге, все одно вони спеціально адаптуються до конкретної політичної ситуації. Причому для такої адаптації нерідко необхідно проводити спеціальні, додаткові дослідження.

Типова структура політичної технології включає такі елементи:

• характеристику цілей, завдань, основних положень і можливостей технології;

• планований (у результаті реалізації технології) підсумковий стан політичного об'єкта, системи;

• перелік (з детальним описом) основних технологічних операцій, способи і послідовність їх застосування;

• необхідний для реалізації технології час;

• професії (політологи, соціологи, іміджмейкери та ін.) та кваліфікацію робітників, які здійснюють і забезпечують функціонування технології;

• способи навчання застосуванню технології;

• додаток, який містить основні документи, схеми, форми інформації та інші необхідні для реалізації технології матеріали.

Політичні технології можуть описуватися і в скороченому вигляді як певні "заготовки", які потім адаптуються до конкретної політичної ситуації. Наприклад, С.А. Фаєр застосовує таку форму подачі, пропозиції виборчих технологій (він частіше називає їх тактичними прийомами і стратагемами):

• опис ситуації, яка виникає у передвиборній боротьбі;

• формула (тобто узагальнення ситуації, виділення мети її вирішення);

• способи вирішення проблеми, тобто безпосередньо опис операцій, які входять до технології;

• механізми, коментарі – додаткова інформація, необхідна для реалізації технології.

Крім того, при викладенні групи однотипних технологій пропонуються варіанти їх систематизації, угруповання і взаємопосилення прийомів. Наведемо для прикладу опис однієї з багатьох виборчих технологій, які пропонуються С.А. Фаєром [109, с.40]:

ІДЕАЛЬНИЙ УЛЬТИМАТУМ

Ідеальна ситуація для Кандидата, коли конкурент "йде на повідку". Але таке навряд чи можливе. А може, можливо? Так, якщо вимоги Кандидата з початку відповідають задуму конкурента.

Формула

Навмисно публічно поставити вимогу перед конкурентом виконати ті дії, які він і сам збирався виконати (але не встиг про це повідомити у ЗМІ).

Доволі часто, хоча й з перемінним успіхом, ціей прийом застосовують проти особливо важливих персон, і не обов'язково у період передвиборчої кампанії.

Приклади з виборів:

Під час виборів президента Росії у 1996 р. Явлінський очікував, що будуть звільнення в уряді. Дійсно, це був важливий передвиборний хід Єльцина, осбливо між першим і другим туром. І Явлінський заздалегідь поставив вимогу змінити ключових міністрів.

Механізми. Коментарі

1. Конкурент ставиться у ситуацію протиріччя. Йдучи за своїми планами, він ніби виконує вимоги Кандидата. З іншого боку, змінити плани або складно, або взагалі неможливо.

2. З'являється шанс спровокувати відому особистість на напад.

Завершуючи викладення проблеми використання технологій, слід особливо вказати на такий аспект їх розробки і застосування. Зазвичай підготовкою, розробкою політичних технологій займаються висококваліфіковані фахівці, які мають великий досвід відповідної діяльності та яких у нашому випадку можна назвати політичними конструкторами. Вироблений ними продукт, тобто власне політичні технології, доволі рідко оприлюднюються, тим більше публікуються у спеціальних виданнях, будучи, великою мірою, своєрідним "ноу-хау" творців. Якщо ж вони і публікуються (наприклад, вищеназваними спеціалістами: І.Л. Вікентьєвим, С.А. Фаєром і рядом інших), то, як правило, у вигляді загальних описів, "ключі" до використання яких частіше за все не даються. Ми маємо на увазі не технології загального плану, подібні до наведеної вище, а справжні "знахідки" у плані організації політичного впливу на суспільну свідомість, які наявні в арсеналі спеціаліста, однак не розголошуються. У принципі, така ситуація цілком пояснювана. Ми хочемо лише підкреслити, що повні й вичерпні описи політичних технологій знайти доволі не просто.