2. Соціальна держава

Утвердження принципів правової держави було важливим етапом в розширенні свобод індивіда і суспільства загалом. На думку творців концепції правової держави, забезпечення кожному громадянинові негативної свободи (свободи без обмежень) і підтримка конкуренції зроблять приватну власність загальнодоступною, максимізують індивідуальну відповідальність та ініціативу, приведуть в кінцевому результаті до загального добробуту. Але цього не сталося. Люди народжуються різними, а тому на практиці це призвело до жорсткої конкуренції, загострення соціальної нерівності і класової боротьби.

Індивідуальна свобода, рівність прав і невтручання держави у справи громадянського суспільства, проголошені у правових державах, не перешкоджали монополізації економіки, і її періодичним кризам, жорстокій експлуатації, загостренню соціальних проблем, нерівності і класової боротьби.

З метою вдосконалення правової держави класичного ліберального варіанту розробляється теорія і практика соціальної держави або держави загального добробуту.

Перші ознаки соціальної держави стали проявлятися з кінця XIX ст. у формі діяльності уряду боротьби з бідністю і покращенню становища робітничого класу. Німеччина стала першою країною, де були прийняті соціальні закони, що передбачають страхування за старістю, хворобою, а також встановлюють пенсії за старістю. У США імпульсом для соціалізації держави стали соціальні перетворення В. Вільсона. Президент закликав відмовитися від підходу до держави тільки як до "нічного сторожа", завдання якої - охорона власності. На його думку, активна діяльність держави в соціально-економічній сфері може стати основою загального добробуту. Основні напрями соціальної політики американської держави були визначені "новим курсом" президента Ф.Рузвельта - програмою виходу з країни з глибокої економічної кризи 1929-1933 pp., названої "великою депресією".

Перші соціальні держави виникають в 50—60-х роках XX ст. Основний закон ФРН 1949 p., що одним із перших закріпив це поняття, розкриває його зміст як гарантування гідного прожиткового мінімуму, соціальної рівності, соціального забезпечення, загального добробуту, державної допомоги тим, хто не в змозі самостійно себе забезпечити. Тобто соціальні держави — це ті держави, які в широких масштабах займаються розподілом соціального багатства і державних ресурсів, не пригнічуючи при тому ринкове середовище, а доповнюючи його розвиненою системою заходів соціальної політики. Соціальна політика — це розгалужена мережа видів діяльності державних та недержавних структур, спрямованих на втручання в економічний процес заради підвищення добробуту й надання соціального захисту різним верствам населення.

Соціальна держава – це держава, яка прагне забезпечити кожному громадянину гідні умови існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.

Метою діяльності соціальної держави є встановлення в суспільстві загального блага, утвердження соціальної справедливості. Майнова і інша соціальна нерівність стирається соціальною державою, проявляється турбота про слабких і знедолених, кожному надається робота або інше джерело існування, громадяться мир і громадський порядок, формується сприятливе для людини середовище проживання.

Діяльність сучасної правової держави багатогранна і різнобічна:

• перерозподіл національного прибутку на користь менш забезпечених прошарків,

• політика зайнятості і охорони прав робітника на підприємстві

• соціальне страхування,

• підтримка сім’ї і материнства,

• турбота про безробітних, людей похилого віку, молоді,

• розвиток доступності для всіх освіти, охорони здоров’я, культури тощо.

Правова і соціальна держави мають багато спільних принципів, але все-таки вони відрізняються.