Северин Гощинський

Однієї з найяскравіших постатей радикального крила польських поетів-романтиків 20-40-х років ХІХ ст. є особа Северина Гощинського, життя і творчість якого були підпорядковані одній благородній меті - дати свободу не лише Польщі, а й Україні, на землі якої він народився, виріс, проникся її болем і прагненням волі. Особа Северина Гощинського, як і інших поетів-романтиків, не була обійдена увагою дослідниківНародився Северин Гощинський 4.11.1801 року в м. Іллінці (нині смт Вінницької обл.). Дитячі роки провів у с. Семашки біля Славути і у м.Новокостянтинові Волинської губернії (тепер Хмельницька обл.).

Батько його, збіднілий шляхтич, обтяжений багатодітною родиною, не міг дати синові систематичної освіти. Северин навчався у Вінницькій гімназії (1814-1815 рр.), в Умані у василіанській школі, яку через нестатки не закінчив. У 1820 році він переїздить до Варшави, де вступив до таємної Спілки вільних поляків - братів. 1821 року Гощинський повертається в Україну, шляхами якої подорожує. Поділля і Волинь особливо приваблює його. Тут він збирає народні пісні, епос, вивчає історію і побут населення.

У 1828 році Северин Гощинський видав поему «Канівський замок». В центрі твору – один з епізодів 1768 року – повстання в м. Каневі під керівництвом Бондаренка (Швачки), яке закінчилось зруйнуванням замку. До поеми автор додав передмову, яка є ніби короткою історією Коліївщини. В ній детально розповідається про хід повстання (в такій же послідовності, до речі, як це зроблено в «Гайдамаках» Тараса Шевченка) – від освячення ножів біля Мотронівського монастиря і аж до подій в Умані, де учнів-католиків живцем повкидали до криниці. Але на думку поета, пізніша розправа над повстанцями «була доповненням жорстокостей, які чинили гайдамаки над поляками. Тих нещасних розвозили в різні місцевості і мордували найрізноманітнішими способами». І окремо про страту Гонти: «згідно з переказами, він з надзвичайною стійкістю переніс усі муки. З нього дерли пасма, четвертували живцем, знімали шкіру з голови, а він увесь той час палив люльку і читав книжку, аж поки не відтяли йому голову».

«Канівський замок» сповнений почуття пошани, а не тільки співчуття до українського народу, що, підкреслює С.Гощинський, має свій власний погляд на світ і прагне незалежно від будь-якого культуртрегерства влаштувати свою долю. Поет захоплений героїзмом українського народу і щиро йому симпатизує. Позитивним героєм у поемі виступає не староста, не комендант замку, не перевдягнений в кобзаря польський шпигун, а козак Небаба (деякі дослідники вважають його реальною особою – ватажком повсталих Неживим, загін якого діяв на Канівщині). Хоча Небаба, а, отже, і С.Гощинський, не розуміли далеких перспектив повстання так добре, як Шевченків Галайда, хоч він і діє в ім’я особистої помсти, проте втілює народні уявлення про справжню велич народного героя. Він мужній, його фізична краса доповнюється красою духовною, він вміє відстояти свою гідність. Звертаючись до козаків Швачки, Небаба прагне повести бій за собою всіх тих,

Отже, не жадоба грабунку й крові, як твердили консервативні письменники, а справедлива, благородна ненависть і відстоювання своїх людських прав керують вчинками гайдамаків. Соціальні, релігійні і національні суперечності сплітаються тут в один клубок, примирення між паном і рабом неможливе.

Проте, на відміну від Шевченкових «Гайдамаків», Коліївщина в Гощинського має суто локальний характер і якихось ширших перспектив повстання Небаба не бачить. Своїм твором Северин Гощинський стверджує: «країна не може бути вільною, якщо в ній панує насильство і гніт».

В той же час з’являється цілий ряд революційно-патріотичних творів Гощинського «Бенкет помсти», «Корабель свободи», «Молитва вільного» та ін.

В роки повстання 1830-31 рр. Северин Гощинський взяв у ньому активну участь. Після його поразки змушений був оселитись в Галичині. Тут він знову повністю віддається конспіратівній діяльності, стає одним з організаторів «Товариства польського народу», сприяє активізації літературного життя в Галичині: поема «Собутка», «Вечір напередодні Івана Купайла», літературно-критична стаття «Нова епоха польської поезії» тощо. Та загроза арешту змушує його у 1838 році емігрувати до Франції. Туга за втраченою батьківщиною стала однією з ознак характеру романтичної генерації вигнанців. В цей час виходять два томи його віршів «Три струни» (1839-1840) і поема в прозі «Король руїн» (1842).

Рятуючи С.Гощинського від духовної кризи і злиднів, друзі допомагають йому повернутись у 1872 р. до Львова, де у 1876 р. завершив свій життєвий шлях. Таким чином, у центрі творчості С.Гощинського лежала українська тема, яка започаткувала і продовжила демократичні традиції висвітлення історії та культури України в польській літературі. За висловом І.Франка, головною рисою «української школи» є «демократизм, любов до реально існуючого чи навіть зідеалізованого народу, любов, яка за допомогою творів школи вперше проникла в польську суспільність».