2. «Українська школа» в російській літературі

Поряд з українським захопленням старовиною та народною творчістю інтерес до українських тем, історичних та фольклорних, прокидається і в російському та польському письменстві. НУЛ в перші десятиліття ХІХ ст. формується не тільки на Лівобережній і Слобідській Україні, а й у Петербурзі, де в 30-40-ві роки починають літературно-культурну діяльність Т.Шевченко, Є.Гребінка, а також багато інших вихідців із України, які писали російською мовою на теми української історії і життя.

У російській літературі українську школу репрезентували не тільки українці – Василь Наріжний, Василь Капніст, Орест Сомов (псевдонім Порфирій Байський), Олексій Петровський (псевдонім Антоній Погорєльський) та Микола Гоголь, – а й росіяни, скажімо, Кіндрат Рилєєв. Звертання до українського минулого бачимо і в поезії О.Пушкіна.

Найталановитішим представниками цією, за словами М.Зерова, «школи малоросійських повістей» був М.Гоголь. Його «Вечора…» передавали романтику України, її історії та культури. Проте така мода в літературі вже була утворена Василем Наріжним (1780-1825), автором «Бурсака» та «Двух Іванов», Орестом Сомовим (1793-1833) – вихованцем Харківського університету петербурзьким літератором, що в кінці 20-х і на початку 30-х рр. видрукував кілька повістей під псевдонімом Порфирія Байського.

В.Т.Наріжний, за словами Бєлінського, – «родоначальник русских романистов», народився у с. Устивиці Миргородського повіту. Він був з дрібномаєтних дворян (із «полупанків») і рано покинув Україну, відданий до Московської дворянської гімназії. Подальшу освіту дістав у Московському університеті, а потім служив деякий час (1801-1803 рр.) на Кавказі. Повернувшися, був дрібним урядовцем у Петербурзі в центральних установах аж до самої своєї смерті.

Наріжний від перекладних романів перекидається до псевдокласичних од та байок; потім пише свого авантюрного «Российского Жиль Блаза» і аж нарешті знаходить себе в жанрових повістях з українського життя. Його «Богатый бедняк», «Запорожец» та «Бурсак» вийшли 1824 р. В наступному році за 2 тижні по авторовій смерті з’явилися «Два Ивана, или Страсть к тяжбам». В рукопису зосталася повість «Гаркуша», присвячена постаті легендарного українського розбійника кінця XVIII ст.

Із романів Наріжного з гоголівськими повістями зіставляють звичайно два: «Два Ивана», що деякими сценами та описами нагадують «Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем», та «Бурсак», що його відгомонів шукають у гоголівських «Вії» та «Тарасі Бульбі».

Другий представник малоросійської повісті – Орест Сомов, автор численних поезій, рецензій, журнальних заміток. Родом він із Слобожанщини, покинув Харків, де вчився в університеті 1820-21 р., але знання українського побуту й мови мав. Українською мовою Сомов написав «Лист українця до ляхів» з приводу здобуття Варшави – і випустив його в брошурі «Голос украинца при вести о взятий Варшавы» (СПб., 1831). Під іменем Порфирія Байського цей досить освічений літератор написав і видав кілька «малороссийских былей и небылиц»: «Гайдамаки», «Юродивий», «Киевские ведьмы», «Купалов вечер», «Русалка». Вже по його смерті в «Утренной звезде» з’явилося «малороссийское предание» «Недобрий глаз» з рекомендацією «покойного писателя» як письменника українського, «если не по пребыванию то, по крайней мере, по месту своего рождения и воспитания». Сомов як один з авторів фантастичних повестей, заснованих на українському фольклорі, підказав Гоголеві «Травневу ніч або потопельницю». До речі, Гоголь був знайомий із Сомовим особисто.

В російській поезії українською тематикою, історичною та фольклорною, зацікавилися Рилєєв (поема «Войнаровський» – це небіж і приятель Мазепи, змальований самотнім вигнанцем; «Думи», «Наливайко»), Пушкін у «Полтаві», Микола Маркевич в «Українских мелодіях». Степові пейзажі, ефектна українські минувшина, козацтво і його боротьба за волю – все це вабить своїм колоритом. Україна – то романтичний край, «где все обильем дышит», «где валятся галушки в рот».