5. «Українська» школа в польській літературі

Є багато літературознавчих праць щодо діяльності «української школи» в польській літературі загалом та оцінки її діячів була різною. Проте в одному вони були одностайні: це явище («українська школа») належить лише Польщі, поезія – суто польська. Проте можна зробити спробу подивитись на цю проблему під іншим кутом зору: найбільш видатні представники «української школи» – вихідці з України, чому власне і «українська школа». Їх творчість формувалась під впливом історичних подій в Україні, її фольклору, природи. Проживаючи тривалий час на території України, ставши її часткою, поети та їх твори є складовою культури України. Інтерес до української тематики в польському письменстві збудився одночасно з розвитком романтичних груп. Цьому сприяла і історична ситуація.

Російська адміністрація нічого не робила для того, щоб з допомогою українських селян поборювати польські національні аспірації. Натомість польські змовники були свідомі, що без підтримки народних мас їхня боротьба з самодержавством приречена на поразку. Виникла т. зв. українська школа у польській літературі, у творах якої виразно проявилося романтичне захоплення Україною, її природою та історією. Головними представниками цієї школи були польські поети Богдан Залєський, Северин Гощинський, Юліуш Словацький; деякі з них – як Тимко Падура, Антін Шашкевич і Спиридон Осташевський – навіть силувалися писати свої твори українською мовою. Міхал Грабовський та Міхал Чайковський – писали також на українські теми. Антоній Мальчевський

Основу політичної ідеології цього гуртка становив міф про колишню Річ Посполиту як про ніби-то братній союз трьох народів – польського, литовського й українського. “Українська школа” створила фантастичний образ Вернигори – українського козака, який прагне служити братерському польсько-українському союзу проти деспотичної Москви.

Богдан Залеський та Северин Гощинський значно глибше зазирнули в серце України, ніж інші представники української школи в польській літературі. Сам Залеський вважав себе козаком, козацьким сином

Богдан Залеський

Народився 14 лютого 1802 року у с. Богатирка на Київщині в сім’ї збіднілого шляхтича. Рано втративши матір, малий Богдан був відданий на виховання до тітки Аполонії у село Медведівки Канівського повіту. Після закінчення так званої елементарної школи Богдан тяжко захворів, і тітка віддала його на лікування до відомого в Канівському повіті знахаря Зуя в село Чучинкі над Дніпром. Там Залеський прожив півтора року. Саме тоді він познайомився із життям українського народу, його поезією, а також із чудовою природою України. Ці півтора року, проведені Залеським у селянській родині на лоні поетичної і благодатної української природи, справили на нього велике враження і в деякій мірі визначили характер його майбутньої поетичної творчості. Вступивши до Уманської базиліанської гімназії, яка користувалася у тодішньому суспільстві великою популярністю, Залеський 1813 року знайомиться із майбутніми видатними польськими письменниками – Северином Гощинським і Михайлом Грабовським, котрі теж були учнями гімназії. Першим твором Юзефа-Богдана Залеського була “Duma o Wacławie”, надрукована у 1819 році. Ця дума була переспівом української народної пісні про нещасливу долю молодого козака, сина вдови, який загинув під Очаковом. Цим твором Залеський звернув на себе загальну увагу.

1820 року молодий поет разом зі своїми друзями Северином Гощинським і Михайлом Грабовським виїхавши до Варшави, вступив до нелегальної “Спілки вільних поляків”. Вона виступала супроти репресій періодичних видань. У Варшаві Залеський познайомився з усіма видатними польськими літераторами і художниками, у тому числі з поетами: Антонієм Мальчевським, Казимиром Бродзинським, Стефаном Витвицьким, Едуардом Одиньцем.

1822 року в “Pamiętniku Warszawskim” було надруковано декілька ліричних віршів Залеського, з’явилися: переспів відомої української думи про Івана Коновченка під назвою “Janusz Bieniawski”, “Dumka hetmana Kosińskiego”, а в “Astrei” балада, яку автор запозичив від Вальтера Скотта “Pielgrzym” і “Duma z pieśni ludu”. Від перших балад, а також “Dumki hetmana Kosińskiego” (1823), “Dumki Mazepy” (1825) “Damiana Księcia Wiśniowieckiego” (1826) аж до “Rusаłek” (1828), “Śpiewającego jeziora” i “Czаjek” (1830) – Залеський постійно звертається до української тематики. Його як поета завжди цікавили минуле, лицарські віки, дух народу та його таємниці. Країна щастя у Залеського перенесена у далеке патетичне минуле – “золоту” добу. Його Аркадія є утопічною країною, яка протиставляється дійсності, там одиниця почуває себе виокремленою. Сентиментально налаштований наратор Залеського звертається до минулого і до справжньої гармонії світу природи. Три твори письменника, які становлять вершину його поетичної програми 20-х років – “Śpiew poety” (1823), “Duma z pieśni ludu ukraińskiego” (1826), “Epilog do Rusałek” (1829), є ілюстраціями аркадійського топосу його поезії.

Залеський використовував образи української народної пісні, в його лексиці багато українізмів. У його ритміці знати особливості українського коломийкового складу. Так далеко назустріч українській поетичній стихії ніхто ще не заходив.

У віршах Залеського аркадійською країною щастя є, звичайно, Україна. Це світ давнього лицарського минулого, наповнений красою і казковою чарівністю, це також світ приязної природи, країна глибоких, таємничих зв’язків людини і природи.

Поетичний опис історії України був результатом відкриття польськими романтиками історизму. Опромінений поетичністю історизм Залеського, а також надихаюча уява екзотичних пейзажів і української історії творили романтичну візію світу в поезії Залеського. Цей пульсуючий гомоном козацького лицарства, наповнений шумом степів, розспіваний, розмитий у безмежному відкритому просторі світ у поета став новою міфічною цілісністю: аркадійсько-козацько-українською. Ця оригінальна візія Аркадії в степу була романтичною і міфічною способом її розміщення.

Цікаві історичні уявлення Богдана Залеського: він ненавидить Богдана Хмельницького. На загальне визнання польської громади, він любить малювати козацтво в добрій згоді з Річчю Посполитою. Добра згода лицарства польського та українського впала результатом унії та католицького наступу (про це писав і Тарас Шевченко). До примирення він закликає і Шевченка, що вони обидва мали все життя одного ворога – Російську імперія («Могила Тарасова»)

Пристосування подій з минулого України до власних історичних концепцій відчутно і в інших творах митця. Створений Залеським історичний образ України випливав з української народної стихії, в якій головну культуротворчу роль відігравала пісня. Польська критика проголосила Юзефа-Богдана Залеського “співцем України”. Відбиттям української народної лірики у його творчості є думки, шумки, веснянки. До найкращих слід віднести: “Wyjazd bez powrotu”, “Młodo zaswatana”, “Zakochana”, “Ukrainie”, “Czarnoksiężniczka”, “Po rosie”, “Ładaco”, “Sliczny chłopiec” і багато

Літературна діяльність Залеського була перервана подіями 1830-1831 років, коли у Польщі вибухнуло антицарське повстання. Поет разом з іншими видатними вченими і письменниками був змушений емігрувати за кордон. У Парижі в той час була зосереджена майже уся польська інтелігенція, у тому числі Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Фредерік Шопен, Северин Гощинський, Антоній Горецький, Цезарій Плятер, Стефаній Витвицький, Михайло Чайковський, Стефан Гарчинський та інші.

Багато часу проводив Залеський з Міцкевичем, саме під його впливом посилились релігійні мотиви у творчості поета. Він увірував у прихід нової ери, у торжество правди, а також і в те, що носієм усіх цих ідей за волею Божою є Польща, і що саме їй визначено врятувати суспільство від страждань.

В еміграційному періоді життя Залеського можна виділити два елементи, які формують його поетичні образи – Україну, яка є його творчим натхненням, і віру, що відкриває перед ним нові незвідані світи. Щораз більш очевидною виступає месіанська тема, яка створює надії на духовне відродження рідного народу і є виразом одвічної туги людини за новою Аркадією.

1835 року поет виїхав до Страсбургу. Саме тут були написані великі поеми “Złota Duma” (1836) i “Duch od stepu” (1841).

У першій поемі Залеський розвиває думку про необхідність братнього єднання Польщі з Україною. У другій – міфологізовану Україну ототожнює з раєм. Її образ виростає з християнської ідеї створення світу – Божого акту – і стосується, зрештою, не тільки світу, а також українського поета-метелика, котрий є духовним дитям України:

Залеський належав до “української школи” у польській поезії не тільки з погляду на тематику його творів, а також із погляду на їх поетичну форму, котру сформувала тужлива і мелодійна поезія українського народу. Використання українських народних пісень дозволило поетові збагатити польську літературу новими мотивами, а також зумовило перенесення на польський ґрунт нових форм та жанрів, таких як думки, шумки і веснянки. Залеський створив ориґінальну візію аркадійської України, яка є неповторним явищем європейської романтичної поезії.