1. Вступ

Перша третина XX століття була одним з найяскравіших періодів в історії іспанської культури. Вона починається приходом у літературу «покоління 98 року».

«Покоління 98 року» - назва, що затвердилася за групою іспанських письменників, що гостро переживали в своїй творчості остаточний крах іспанської імперії, який довершився поразкою в іспано-американській війні, втратою в 1898 Куби, Пуерто-Ріко, Філіппінських островів і глибокими соціальною, моральною, політичною кризами у країні. Національна катастрофа - поразка в іспано-американській війні та втрата останніх заокеанських колоній - звертає представників цього покоління до осмислення трагедії Іспанії, до соціально-філософських та історичних проблем.

Через тридцять років на зміну «поколінню 98» приходить «покоління 27».

«Покоління 27 року» (ісп. Generación del 27) - група іспанських письменників, художників, музикантів, що заявила про себе серією публічних виступів (лекцій, читань та ін.) в ході святкування 300-річчя з дня смерті Луїса де Гонгори (іспанського поета епохи бароко, 1561-1627 рр.). Головним завданням творчості членів групи було з'єднати вчену і народну традиції іспанської лірики. У ході громадянської війни (1936-1939 рр.) більшість членів групи встали на сторону Республіки, звернулися до соціальної поезії, жанру народного романсу, формі агітаційної листівки (Альберті, Алейсандре, Ернандес та ін.). «Покоління 27» породило такий напрям у світовій, і зокрема у іспанській літературі, як ультраїзм.

Ультраїзм (ісп. ultraismo - «крайність у поглядах, думках, переконаннях») - літературний напрям, що мав поширення передусім в іспаномовній поезії Іспанії і латиноамериканських країн. Основною вимогою ультраїзму до поетики була метафора як засіб створення «концентрованого поетичного образу». Ультраїсти вважали метафору самодостатньою художньою цінністю.

Центральною фігурою «покоління 27» був молодий іспанський поет Федеріко Гарсіа Лорка (саме тому покоління ще іноді називали «поколінням Лорки-Гільєна»).

2. Життєвий і творчий шлях Федеріка Гарсії Лорки

Федеріко Гарсіа Лорка народився 5 червня 1898 року в андалузькому селищі Фуенте-Вакерос недалеко від Ґранади. «Моє дитинство - це село і поле. Пастухи, небо, безлюддя», - і відблиском цього дитинства висвітлене все його недовге життя.

В 1909 році сім'я перебралася до Ґранади, де Федеріко вчився в школі і займався музикою. В 1914 році він поступив в Ґранадський університет; приблизно тоді ж почав писати вірші. Разом із групою студентів він здійснив подорож по Андалузії та Кастилії і в 1918 році опублікував книжку дорожніх нотаток «Враження та пейзажі». У цих ще невмілих нарисах відчувається вплив прози покоління 98 року - починаючи з вибору жанру і кінчаючи характерним перетворенням деталі в символ. Проте вже в них, серед описовості і повторів, раптом виникає чітка «лоркіанська» інтонація або образ, що передвіщає його вірші.

У 1919 р. Гарсіа Лорка приїжджає в Мадрид і оселяється в Студентській резиденції (вільний університет). До 1928 року Федеріко вчиться в Мадридському університеті. Там він знайомиться з Сальвадором Далі і Луїсом Буньюелем, а також з Грегоріо Мартінесом С’єрра, директором театру «Еслава». Навесні 1921 року в театрі «Еслава» відбувся його драматургічний дебют: шумно провалилася п'єса «Злі чари метелика». У цій п'єсі, переробленої з вірша на прохання драматурга Мартінеса Сьєрри, звичайно, було менше вміння, ніж в комедіях братів Кінтеро або Хасінто Бенавенте, але було інше - наївність, боязнь, що ховається за іронію поезії. І вже тут було сказано те, що буде повторено в пізніших драмах Лорки – як прогноз і засторога його героям звучать слова цієї п'єси: «Адже за маскою Любові завжди ховається Смерть».

Перша поетична збірка Лорки «Книга віршів» також з'явилася в 1921 році, але написана була набагато раніше. Дати публікацій взагалі не можуть служити орієнтиром для з'ясування еволюції творчості Лорки так, «Вірші про

Канте Хондо» будуть надруковані тільки через десять років, а «Перші пісні», написані в 1922 році, вийдуть лише в 1936-му. Для Лорки це було звичайною справою – і тому, що він взагалі не любив публікувати свої вірші («я не хочу бачити їх мертвими, тобто надрукованими»), і тому, що навіть круто міняючись, він ніколи не відмовлявся від написаного раніше. Його перші збірки ставали фоном і підтекстом наступних книг або полюсом - протилежним, але тим більш необхідним.

Зв'язок же його поезії та драматургії очевидний і глибокий. Можна перераховувати десятки віршів, в яких з'являються і варіюються мотиви і образи його п'єс, і «Книга віршів» у цьому плані не виняток: пісеньки цієї збірки, що нагадують дитячі лічилки, стануть лейтмотивом містерії «Коли пройде п'ять років», а дві гранадські елегії віщують трагедію майбутніх героїнь Лорки.

«Книга віршів», - найбільша із збірок Лорки. Ці «безладні листки» були не тільки «точним образом днів його юності» (за висловом самого поета), а й школою, навчанням. Лорка пробує сили в самих різних жанрах (елегія, балада, мадригал і т. д.), перебирає різні ритми, переходить від оповідних віршів до імпресіоністичним замальовок, від них – до пісень, романсів-чотиривіршів з рефренами і знову до олександрійського вірша.

Гарсіа Лорка стає помітною фігурою серед художників-авангардистів. До 1926 року він завершує роботу над чотирма поетичними книжками – «Вірші про Канте Хондо», «Перші пісні», «Пісні», «Циганське романсеро», котрі творилися майже паралельно, але побачили світ пізніше і в різні роки.

Поет багато уваги приділяє фольклору. Фольклор в розумінні Лорки - точка опори для сучасного мистецтва, традиція, спрямована в майбутнє і передбачає нескінченне оновлення. Про це він говорить у багатьох своїх лекціях, закликаючи повернутися до цілісного і повнозначного слова: «Такі слова, народжені самою землею, очищають душі в найтемніші часи». Лорка ніколи не імітував фольклор: «... з народної поезії потрібно брати тільки її глибинну сутність і, можливо, ще дві-три колоритні трелі, але не можна рабськи наслідувати її неповторним інтонаціям». У збірці «Циганське романсеро» поет, за його власними словами, «хотів злити циганську міфологію з усієї сьогоднішньої буденністю». Образи циганів пронизують усю його творчість і стають однією з рис, за якими упізнається поет. Збірка «Циганське романсеро» - це найбільш завершена та цілісна книга Лорки, а для нього - улюблена.

В 1925-ому закінчено п'єсу у віршах «Мар'яна Пінеда», що поставлена в 1927 році – спочатку в Барселоні, а потім в Мадриді. Це єдина п'єса Лорки на історичну тему. Вона присвячена народній Гранадський героїні, страченої за участь в змові. Але в основу п'єси лягли не історичні дані і не офіційна історіографія, а народна легенда, розказана в романсі, що став прологом і епілогом драми. За романтичною традицією Маріану оточують двоє: Педро - герой, і Педроса - злодій. Вони в різних політичних таборах, їх переконання різні і несумірні, але все ж поруч з Маріаною протиставлення Педро - Педроса знімається. У своїй людській сутності вони виявляються двійниками: обидва дозволяють стратити Маріану, обидва брешуть їй. Єдине, що написано прозою в «Маріане Пінеді», - це лист Педро, спокійний, діловитий, в кожному рядку цього листа - невпинна турбота про власний порятунок.

Після цієї п’єси поет довго нічого не пише. Він шукає найкращого поєднання літературних напрямів, одночасно заперечуючи їх. Лорка не хоче приєднуватись ні до того, що він називає «романтизмом» (течії, що уводять поезію від уяви до натхнення і далі до сюрреалізму), ні до того, що він називає «висохлими зміїними шкурками та пустими бабками» (неокласика). Виходом з цієї творчої кризи стала поїздка поета в Америку у 1929 році. У Нью-Йорку Лорка живе в Колумбійському університеті, але спілкується переважно з іспанцями. У березні 1930 року він їде на Кубу і незабаром повертається до Іспанії і проводить літо в Гранаді, переглядаючи і переробляючи все, написане в Америці: дві п'єси - "Публіка" і "Коли пройде п'ять років "- і книгу віршів" Поет у Нью-Йорку ".

Повернення поета до Іспанії збіглося в часі з падінням режиму Прімо де Рівери і встановленням республіки. У 1931 році Гарсіа Лорку призначають директором студентського театру La Barraca («Балаган»). Працюючи в театрі, Лорка створює свої найвідоміші п'єси: Bodas de sangre («Криваве весілля»), Yerma («Йерма») і La casa de Bernarda Alba («Дім Бернарди Альби»).

Перед початком громадянської війни Гарсіа Лорка виїжджає з Мадриду в Гранаду, хоча було очевидно, що там його чекає серйозна небезпека: на півдні Іспанії були особливо сильні позиції правих. 18 серпня 1936 націоналісти заарештовують Гарсіа Лорку, і наступного дня поета вбивають як республіканця і комуніста (багато сучасні дослідження спростовують цю думку, вважаючи, що Лорка був убитий через свою гомосексуальну орієнтацію). Після цього до смерті генерала Франко книги Гарсіа Лорки були заборонені в Іспанії.