8

Тема 7.3.. Оплата праці. Гарантії та компенсації. Право соціального захисту.

Лекція – 2 год.

План

1. Поняття заробітної плати і методи її правового регулювання.

2. Нормування праці.

3. Тарифна система і її складові елементи.

4. Система оплати праці.

Самостійна робота: 3 год.

План

1. Поняття соціального захисту.

2. Види соціальних пенсій та допомог.

Семінар (практична) № 6 – 1 год.

План

1. Поняття заробітної плати і методи її правового регулювання.

2. Нормування праці.

3. Тарифна система і її складові елементи.

4. Система оплати праці.

5. Поняття соціального захисту.

6. Види соціальних пенсій та допомоги.

1. Поняття заробітної плати і методи її правового регулювання.

У сучасний період переходу України до ринкової системи господарювання суттєво змінюється й право­ве регулювання оплати праці, реальним виявом якого є Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. Він є перспективним розвитком правового ре­гулювання винагороди за працю, оскільки закріпив економічні, правові та організаційні засади заробітної плати працівників, які працюють на підприємствах, незалежно від форм власності підприємств.

Заробітна плата — це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим дого­вором власник або вповноважений ним орган випла­чує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України "Про оплату праці").

Важливими новелами цього Закону є те, що він містить визначення додатко­вої та основної заробітної плати, а також інших заохо­чувальних та компенсаційних виплат і чітко визначає основні правові принципи організації винагороди за працю.

Основна заробітна плата - це винагорода за викона­ну роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування) і посадових обов'язків, тобто у вигляді тарифної ставки (окладу), відрядних розцінок для робітників чи посадових окла­дів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за пра­цю понад установлені норми, за трудові успіхи та ви­нахідливість і за особливі умови праці (доплати, над­бавки, гарантійні та компенсаційні виплати тощо).

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включа­ють винагороду за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами чи положеннями тощо.

Саме основна, додаткова заробітні плати та інші заохочу­вальні виплати й становлять структуру заробітної плати.

До основних принципів правової організації вина­городи за працю належать:

1) заборона дискримінації в оплаті;

2) визначення державного мінімального роз­міру оплати праці;

3) визначення винагороди за пра­цю з урахуванням особливостей умов праці, її склад­ності, шкідливості, значення для народного господар­ства та інших факторів;

4) оплата праці конкретного працівника, що встановлюється за угодою з робото­давцем;

5) конкретні форми, системи й тарифи оплати праці, що визначаються колективними договорами та угодами.

Головні відмінності винагороди за працю за трудо­вим договором від оплати за працю за цивільним дого­вором полягають у тому, що виплата за трудовим до­говором:

1) здійснюється систематично за виконану роботу (за цивільним договором — одноразово), 2) по­діляється на основну та додаткову частини (надбавки, доплати, премії тощо); 3) має встановлений державою мінімальний розмір.

Два правових методи організації заробітної плати.

Перший - дер­жавне (централізоване) регулювання оплати праці, коли держава регулює оплату праці працівників під­приємств усіх форм власності й господарювання, встановлюючи мінімальну заробітну плату, умови ви­значення її розміру, порядок перегляду та інші норми й гарантії в оплаті праці (зокрема, за роботу в над­урочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні, у ніч­ний час, за час простою, а також плату неповнолітнім, вагітним жінкам, працівникам під час перекваліфіка­ції тощо — ст. 12 Закону України "Про оплату праці").

Особливе місце в державному (централізованому) ре­гулюванні оплати праці займає мінімальна заробітна плата як державна соціальна гарантія, обов'язкова для підприємств усіх форм власності, що визначаєть­ся як законодавче встановлений розмір оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт), без урахування доплат, надбавок, заохочувальних та ком­пенсаційних виплат.

Другий правовий метод - договірне регулювання оплати праці. Воно здійснюється на основі системи угод — генеральної, галузевої чи регіональної, а та­кож виробничої (колективного договору).

Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу. Умови роботи в цьому разі визначає Кабінет Міністрів України.

Особливості оплати праці за трудовим контрактом визначаються за угодою сторін на підставі:

а) чинного законодавства;

б) колективного договору;

в) виконан­ня умов контракту.