7. Правопорушення: поняття, причини, види.

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що ха­рактеризується порушенням норм права. Одним з видів та­кої поведінки і є правопорушення.

Пра­вопорушення характеризується конкретно визначеними оз­наками, до яких належать:

1) суспільно небезпечне або шкідливе діяння, що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків;

2) протиправне діяння (дія чи бездіяльність);

3) винне протиправне діяння ( 1)умисел, 2)необережність: недбалість, самонадіяність);

4) юридично каране діяння;

5) Наявність причинного зв’язку між протиправними діями і наслідками.

Отже, правопорушення — це юридичний факт, який має місце за наявності всіх вищеназваних ознак. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення як наявність конкретних елементів, закріплених у законі як модель правопору­шення.

Правопорушення - це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке завдає шкоди суспіль­ним відносинам, що охороняються законом, і тягне за собою юридичну відповідальність.

Правопорушення - це відступ окремої людини чи юридич­ної особи від виконання вимог, викладених в юридичних нормах, переважно - це невиконання певних зобов'язань або використання права всупереч його призначенню, що завдало шкоди іншим людям, юридичним особам, суспільству, державі.

4. Склад правопорушення та його ознаки. Структура правопорушення (склад):

Правопорушення

Об'єкт

Суб'єкт

Об'єктивна сторона

Суб'єктивна сторона

Найбільш важливі з ознак правопорушення утворюють поняття "склад правопорушення", який включає такі елементи, як

- об'єкт правопорушення;

- об'єктивна сторона правопорушення;

- суб'єкт правопорушення;

- суб'єктивна сторона правопорушення.

Відсутність хоча б одного із перерахованих еле­ментів, як правило, свідчить про відсутність право­порушення, а отже, і виключає юридичну відпо­відальність.

ОБ'ЄКТ ПРАВОПОРУШЕННЯ - це ті со­ціальні цінності (матеріальні або духовні: здоров'я, майно, честь, гідність), які взяті під охорону правовою нормою і на які посягнув правопорушник.

Розрізняють загальний, родовий і безпосеред­ній об'єкти правопорушення, а також предмет про­типравного посягання.

ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ПРАВОПОРУШЕН­НЯ — це зовнішній прояв протиправної по­ведінки, це власне протиправний вчинок (протиправне діяння) і його наслідки (наявність завда­ної шкоди), причинно-наслідковий зв'язок між шкодою і вчин­ком (діянням).

Слід мати на увазі, що не всі з перелічених ознак мають значення для кожного правопорушен­ня. Тому ознаки об'єктивної сторони правопору­шення, як і ознаки інших елементів, поділяють на обов'язкові і факультативні.

Обов'язковою ознакою, тобто такою, без якої не може бути сконструйований склад пра­вопорушення, є діяння (дія або бездіяльність).

Факультативні ознаки — це ті, які мають значення лише для окремих складів правопору­шень. До них належать суспільне небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідками, умови, об­становка, час, місце, спосіб, знаряддя та засоби скоєння правопорушення.

СУБ'ЄКТ ПРАВОПОРУШЕННЯ -- це осудна і дієздатна особа (фізична або юридична), яка скоїла правопорушення і здатна нести юридичну відповідальність.

Осудною визнається особа, яка розуміє харак­тер і значення свого діяння і може керувати своїми вчинками.

Дієздатною визнається особа, що досягла визна­ченого законом віку, з якого можливе притягнення її до конкретного виду юридичної відповідальності.

Оскільки суб'єктами правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, то зазначені особи можуть бути і суб'єктами правопорушень.

Окремі правопорушення можуть бути скоєні не будь-якими, а лише певними особами.

СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ПРАВОПОРУ­ШЕННЯ — це внутрішнє, психічне ставлення правопорушника до свого протиправного діян­ня та його суспільне небезпечних наслідків.

Це означає, що, як правило, визнається право­порушником лише особа, винна у скоєнні правопо­рушення, тобто така, що скоїла його умисно або з необережності.

Правопорушення визнається скоєним умисно, ко­ли особа, яка його скоїла, усвідомлювала протиправний характер свого діяння, пе­редбачала можливість настання його суспільне небажаних наслідків і бажала або свідомо допускала їх настання.

Коли особа бажає настання таких наслідків, мова іде про прямий умисел, коли вона свідомо допускає їх настання -про непрямий (евентуальний) умисел. Правопорушення визнається скоєним з необереж­ності, коли особа, яка його скоїла, перед­бачала можливість настання суспільне небажаних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвер­нення (протиправна самонадіяність), або не передбачала можливості настання та­ких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (протиправна недбалість).

Слід мати на увазі, що в цивільному праві до складу правопорушення входять такі елементи, як протиправність діяння, винність, наявність шкоди та причинний зв'язок між цим діянням та наслідками, що наступили. Таке поняття складу правопорушення традиційно склалось у цивільному праві, і воно не суперечить раніше викладеному, але акцентує увагу на деяких інших аспектах правопорушення.

Види правопорушень — це класифікаційні групи право­порушень за різними підставами.

Види правопорушень (традиційно правопорушення класифікують за такими ознаками):