2. Право та його ознаки

Право - це система загальнообов'язкових, об’єктивних, формально визначених правил (норм) поведінки встановлених дер­жавою, спрямова­них на врегулювання суспільних відносин, і за недотримання яких застосовується державний примус.

Право, як і держава, - категорія історична. Воно виникає лише на певному етапі розвитку людства, майже водночас із виникненням держави. Право нерозривно пов'язане з держа­вою, оскільки саме вона забезпечує реалізацію правових при­писів, застосовуючи у разі необхідності державний примус до правопорушників. У свою чергу, право визначає компетенцію державних органів, конструює механізм держави, встановлює податки, необхідні для утримання цього механізму, закріплює взаємні права держави і громадянина. Також право є важли­вим інструментом регулювання суспільних відносин, їх упо­рядкування й стабілізації. Це - об'єктивне розуміння поняття права, яке зводиться саме до того, що право є системою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки.

Однак цей термін також застосовується для означення суб'єктивних прав особи, тобто закріплених у юридичних нормах меж її можливої поведінки щодо інших суб'єктів права.

Право як сукупність правових норм, тобто системи діючих у державі норм права, закріплених в юридичних законах, посідає серед соціальних норм особливе місце, оскільки воно:

- є юридичною підставою для виникнення держави;

- завжди пов'язане з суспільним життям особи, що, з одного боку, є носієм, а з іншого - джерелом правових норм. Право існує винятково для людей і вони є його "авторами";

- виступає гарантом загального порядку у суспільстві, домінуючи над волею кожної окремої особи;

- відбиває інтереси не всіх громадян, а більшості;

- не лише вказує, як поводитися, а й закріплює, охороняє, захищає дотримання правових приписів;

- є загальнообов'язковим для всіх, хто проживає на території держави, навіть якщо вони не є її громадянами;

- чітко визначає права й обов'язки, розмежовуючи їх;

- об'єднує людську спільноту в державу;

- не регулює емоційні сторони життя (настрій, радість і т.д.), а лише суспільні ( активні - дія чи пасивні - бездіяльність) вчинки;

- право існує лише як система норм (у вигляді структури);

- якщо інші соціальні норми є переважно виражаючими, то право є регулюючим і захисним;

- правові норми завжди мають чітку форму - декрет, указ, постанова;

- право завжди є національним (це не суперечить наявності міжнародного права);

- правові норми не можуть змінюватися довільно, а лише державними структурами, які їх встановили, або вищою за них владою.

Об'єктивне право - це право, яке діє у конкретній державі як загальна об'єктивна (тобто незалежна від волі окремого суб'єкта права) потреба врегулюванні суспільних відносин між людьми.

Суб'єктивне право - це закріплена законом і забезпечена державним захистом міра поведінки суб'єкта права. Воно реалізовується у правовідносинах і його зміст полягає у мож­ливості суб'єкта права здійснювати дозволені законом позитив­ні (законні) дії та вимагати певних дій від тих осіб, які повинні вжити таких дій; звертатися до компетентних державних органів за захистом порушеного права.

Суб'єктивне право закріплюється в Конституції та інших актах чинного законодавства.

У теорії права розглядається також така категорія, як суб'єктивне юридичне право особи, під якою мається на увазі закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки особи, спрямованої на здійснення природних прав людини.