- •Поняття і види соціальних норм.
- •Право та його ознаки
- •Правові відносини.
- •Поняття системи права як внутрішньої його організації.
- •Типи систем права
- •Соціалістична
- •Мусульманська
- •Поняття та структура правової норми.
- •Правова норма
- •Види правових норм.
- •1. За функціями права:
- •Форми (джерела) права.
- •7. Правопорушення: поняття, причини, види.
- •5) Наявність причинного зв’язку між протиправними діями і наслідками.
- •4. Склад правопорушення та його ознаки. Структура правопорушення (склад):
- •Правопорушення
- •1) Залежно від ступеня суспільної небезпеки правопорушення поділяються на:
- •8. Юридична відповідальність: поняття, види, мета.
- •Функції права.
- •Види і загальна характеристика правових актів.
- •Систематизація нормативно-правових актів.
- •Законність та її гарантії.
-
Право та його ознаки
Право - це система загальнообов'язкових, об’єктивних, формально визначених правил (норм) поведінки встановлених державою, спрямованих на врегулювання суспільних відносин, і за недотримання яких застосовується державний примус.
Право, як і держава, - категорія історична. Воно виникає лише на певному етапі розвитку людства, майже водночас із виникненням держави. Право нерозривно пов'язане з державою, оскільки саме вона забезпечує реалізацію правових приписів, застосовуючи у разі необхідності державний примус до правопорушників. У свою чергу, право визначає компетенцію державних органів, конструює механізм держави, встановлює податки, необхідні для утримання цього механізму, закріплює взаємні права держави і громадянина. Також право є важливим інструментом регулювання суспільних відносин, їх упорядкування й стабілізації. Це - об'єктивне розуміння поняття права, яке зводиться саме до того, що право є системою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки.
Однак цей термін також застосовується для означення суб'єктивних прав особи, тобто закріплених у юридичних нормах меж її можливої поведінки щодо інших суб'єктів права.
Право як сукупність правових норм, тобто системи діючих у державі норм права, закріплених в юридичних законах, посідає серед соціальних норм особливе місце, оскільки воно:
- є юридичною підставою для виникнення держави;
- завжди пов'язане з суспільним життям особи, що, з одного боку, є носієм, а з іншого - джерелом правових норм. Право існує винятково для людей і вони є його "авторами";
- виступає гарантом загального порядку у суспільстві, домінуючи над волею кожної окремої особи;
- відбиває інтереси не всіх громадян, а більшості;
- не лише вказує, як поводитися, а й закріплює, охороняє, захищає дотримання правових приписів;
- є загальнообов'язковим для всіх, хто проживає на території держави, навіть якщо вони не є її громадянами;
- чітко визначає права й обов'язки, розмежовуючи їх;
- об'єднує людську спільноту в державу;
- не регулює емоційні сторони життя (настрій, радість і т.д.), а лише суспільні ( активні - дія чи пасивні - бездіяльність) вчинки;
- право існує лише як система норм (у вигляді структури);
- якщо інші соціальні норми є переважно виражаючими, то право є регулюючим і захисним;
- правові норми завжди мають чітку форму - декрет, указ, постанова;
- право завжди є національним (це не суперечить наявності міжнародного права);
- правові норми не можуть змінюватися довільно, а лише державними структурами, які їх встановили, або вищою за них владою.
Об'єктивне право - це право, яке діє у конкретній державі як загальна об'єктивна (тобто незалежна від волі окремого суб'єкта права) потреба врегулюванні суспільних відносин між людьми.
Суб'єктивне право - це закріплена законом і забезпечена державним захистом міра поведінки суб'єкта права. Воно реалізовується у правовідносинах і його зміст полягає у можливості суб'єкта права здійснювати дозволені законом позитивні (законні) дії та вимагати певних дій від тих осіб, які повинні вжити таких дій; звертатися до компетентних державних органів за захистом порушеного права.
Суб'єктивне право закріплюється в Конституції та інших актах чинного законодавства.
У теорії права розглядається також така категорія, як суб'єктивне юридичне право особи, під якою мається на увазі закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки особи, спрямованої на здійснення природних прав людини.