Розділ 2 Класифікація правочинів в цивільному праві

2.1. Односторонні, двосторонні та багатосторонні правочини

Класифікація правочинів може здійснюватися за різними критеріями.

Залежно від числа сторін, що беруть участь у правочині, їх поділяють на односторонні, двосторонні і багатосторонні. Саме така класифікація запропонована як визначальна в ст. 202 ЦК України.

Односторонній правочин – це дія (волевиявлення) однієї сторони, спрямована на набуття, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (видача довіреності, складання заповіту). Ця сторона може бути представлена однією або кількома особами.

З одностороннього правочину виникають права, як правило, в ін­ших осіб (наприклад, право представника представляти особу, яка його уповноважила на це довіреністю). Що ж до обов'язків, то вони за одностороннім правочином виникають лише для особи, яка його вчинила (наприклад, обов'язок особи, яка видала простий вексель). Для інших осіб односторонній правочин може створювати обов'язки лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з ци­ми особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Двосторонній правочин — це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Двосторонні правочини — це договори, для яких характерне узгоджене волевиявлення двох сторін¹.

Договорами є також багатосторонні правочини, тобто такі правочини, в яких беруть участь три і більше сторони. Прикладом такого правочину є договір про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК), договір фінансового лізингу. Слід звернути увагу на те, що в цьому договорі волевиявлення сторін має двояку природу. З одного боку, це взаємне волевиявлення щодо встановлення або видозміни правовідносин між учасниками, з іншого — спільне волевиявлення, спрямоване на досягнення спільної мети.

Шевченко Я.М. відзначає, що віднесення право­чинів до договорів пов'язано з тим, що для вчинення останніх необ­хідні не тільки вольові дії сторін, а й погодженість цих дій, яка досягається завдяки договору. У випадку, коли для вчинення правочину потрібні погоджені вольові дії двох сторін, правочин є двостороннім. Більшість договорів є двосторонніми, наприклад, дого­вір купівлі-продажу, міни, майнового найму (оренди)¹.

Стороною як двостороннього, так і багатостороннього правочину (договору) може бути кілька осіб.

2.2. Платні та безоплатні правочини.

Залежно від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати зустрічне матеріальне відшкодування правочини поділяють на платні й безоплатні.

У безоплатних правочинах обов'язок здійснити матеріальні витрати має лише одна із сторін. Інша сторона не обтяжена будь-якими обов'язками. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій.

Платні правочини характерні наявністю зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ. Відплатність може виражатися у наданні грошей, речей, послуг, робіт тощо. Прикладами відплатних правочинів є договір ку­півлі-продажу, міни, страхування, кредитний договір та ін.

Платними можуть бути тільки двосторонні правочини, а односторонні правочини завжди безоплатні².

Відплатність та безвід­платність правочинів визначається законом та домовленістю сторін. Деякі правочини можуть бути як відплатними, так і безвідплатними, що залежить від волі сторін правочину (наприклад, договір доручен­ня, зберігання).