6.5. Шляхи підвищення ефективності

використання трудового потенціалу України

Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу обумовлені розвитком ринкових реформ. У зв’язку з цим зупинимося на найактуальніших моментах і напрямах формування ринку праці та проблемах зайнятості (рис. 6.5.1).

Рис. 6.5.1. Шляхи та напрями підвищення ефективності

використання трудового потенціалу

У сучасних умовах важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічна та соціальна політика держави. Її вплив на макро- і мікрорівні на ефективність суспільного виробництва здійснюється через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи та стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання відсоткових ставок для кредитів); запровадження та контролювання економічних правил і нормативів (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності); створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлювання власності і приватизації державних підприємств; комерціалізації організаційних структур невиробничої сфери тощо.

Проте в Україні трудовий потенціал, як про це вже йшлося (розд. 2.4), все ще використовується неефективно. Існує багато проблем, які знижують його якість.

Економічна проблема ускладнюється прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах економічної діяльності 20—40 % трудоактивного населення, що становить приблизно 3—7 млн чол. У зв’язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з другого боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого — забезпечити продуктивну зайнятість максимальної кількості економічно активного населення, яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв’язати ці нагальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлюва значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створення широкої мережі інкубаторів бізнесу, інноваційних центрів тощо, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів.

Висока регіональна диференціація соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці. Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення.

У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями, університетами та науково-дослідними інститутами, зацікавленими у здійсненні цієї стратегії. Економічно потужні регіони можуть стати стабілізуючим елементом для всієї країни. Така регіоналізація створила б мережі промислових підприємств, сприяла б обміну технологіями та більшій скоординованості ринку праці і ведення політики щодо трудових ресурсів.

Необхідно також суттєво переглянути політику щодо ринку праці. Проблема «нагромадження робочої сили», коли велика кількість працівників перебуває в неоплачуваній відпустці (у режимі так званого прихованого безробіття), має бути подолана найближчим часом.

Важливим резервом підвищення ефективності використання ресурсів праці як наявних, так і потенційних, є професійно-кваліфікаційний аспект. Мінливість «погоди» на ринку праці потребує не лише високої кваліфікації робочої сили, а й швидкої перекваліфікації відповідно до сучасних технологій і організації виробництва та праці, які змінюються.

Що стосується конкретних дій щодо запобігання масовому безробіттю, то на кожний наступний рік розроблятимуться організаційно-економічні заходи запобігання цьому явищу, виходячи із затвердженої урядом Програми зайнятості населення як концепції. У регіонах на рівні Автономної Республіки Крим, міста Києва та областей також розроблятимуться програми зайнятості населення, а в містах і районах — лише річні організаційно-економічні заходи. Напрями реалізації заходів такі:

• допомога та сприяння у працевлаштуванні на підприємствах, в організаціях і установах різних форм власності;

• профорієнтація, підготовка та перепідготовка кадрів;

• громадські роботи;

• створення малих підприємств і додаткових робочих місць за рахунок або за підтримки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

• підтримка підприємництва;

• диференційний підхід до банкрутств підприємств і збереження робочих місць;

• розвиток Державної служби зайнятості та підвищення якості її роботи в усіх напрямах;

• здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;

• соціальний захист безробітних і членів сімей, які перебувають на їх утриманні.

Механізм регулювання ринку праці буде спрямовано на здійснення випереджувальних заходів щодо можливого зростання безробіття, надання керованого характеру працевлаштуванню, територіально-галузевому перерозподілу, профорієнтації, професійному навчанню та перенавчанню вивільнюваних працівників, використанню Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і т. ін.

1¹ Статистичний щорічник України за 2002 рік. — К.: Консультант, 2003. — С. 367.

2² Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред.

В. М. Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 230.

3³ Качан В. П., Шушпаков Д. Г. Управління трудовими ресурсами. — К.: Вид-ий дім «Юридична книга», 2003. — С. 4.

4⁴ Реєстр — це система даних, що передбачає безперервну реєстрацію інформації про кожного індивіда.

1^{, 21}Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 368.

3³ Показник щільності населення на певній території обчислюється діленням кількості населення даної території на її площу. Територія України — 603,7 тис. км². Кількість постійного населення 47 787,3 тис. осіб.

4⁴ Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 589.

2¹ Статистичний щорічник України за 2002 рік. — К.: Консультант, 2003. — С. 371.

1¹ Доклад о развитии человека за 2003 год. — Минск: Юнипак, 2003. — С. 250, 251.

2² Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 371.

1 Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 384.

2 Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 378.

1¹ Прибиткова І. М. Основи демографії. — К.: АртЕк, 1997. — С 13.

1¹ Зовнішні трудові міграції населення / За ред. Е. М. Лібанової, О. В. Позняка. — К.: РВПС України НАН України, 2002. — С. 57.

1¹ Зовнішні трудові міграції населення України / За ред. Е. М. Лібанової, О. В. Позняка. — К.: РВПС України НАН України, — К.: РВПС України НАН України, 2002. — С. 55—56.

1¹ Зовнішні трудові міграції населення України / За ред. Е. М. Лібанової, О. П. Позняка. — К.: РВПС України НАН України, 2002. — С. 153—154.

1¹ При імпорті кваліфікованої робочої сили країна-реципієнт може зберегти кошти на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, за сучасними оцінками чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного «середнього» вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого в галузі суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол., лікаря — 645 тис. дол.

2² Макарова О., Позняк О., Шишкін В. Прогноз демографічного розвитку України до 2010 р. // Україна аспекти праці. — 1997. — № 5.

3 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 7.

1^,21 Національна програма «Репродуктивне здоров’я 2001—2005». Указ Президента України від 26.03.01 // Законодавство України; КБД «Инфордиск».

4 Загалом перевищення кількості померлих над кількістю народжених притаманне багатьом країнам. Зокрема, у 2001 р. в Європі депопуляцією було охоплено 17 країн, нульовий рівень природного руху мали 5 країн. Багато країн перебуває на межі переходу до «нульового приросту».

5 Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 395.

1¹ Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 400.

1¹ Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 4.

1¹ Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 5.

1¹ Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 607.

2² Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред.

В. М. Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 47

2² Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 229, 230.

3³ Там само. — С. 229, 230.

4⁴ Доклад о развитии человека за 2003 год. — Минск: Юнипак, 2003. — С. 237, 238.

1¹ Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 6.

2² Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 7.

3³ Процес старіння населення відбувається в усіх розвинутих державах. Експерти ООН вважають, що до 2050 р. тільки в Японії частка осіб старше 65 років перевищить 30 %.

6 У країнах Західної Європи і Північної Африки на жінку припадає від 1,6 до 3,2 дитини. Лише Німеччина, Італія та Іспанія мали в останні роки 1,3 дитини на жінку.

7 Зовнішні трудові міграції населення / За ред. Е. М. Лібанової, О. В. Позняка. — К.: РВПС України НАН України, 2002. — С. 137.

8 Макарова О., Позняк О., Шишкін В. Прогноз демографічного розвитку України до 2010 р. // Україна аспекти праці. — 1997. — № 5. — С. 25—27.

9 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 8

10 Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 395.

11 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 6.

12 Там само. — С. 7.

13 Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 400.

14 Економічна енциклопедія. — К.: Видавничий центр «Академія», 2000. — Т. І. — С. 307.

15 Данюк В. М., Колот А. М. Управління трудовими ресурсами. — К., 1995. — С. 45.

16 В Україні вже реалізується програма довгострокового кредитування будівництва житла для молодих сімей.

17 Жаліло Л., Солоненко І., Скуратівський В. Охорона громадського здоров’я як соціальна інституція // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 2.

18 Стратегія розвитку України: теорія і практики. — К.: НІД., 2002. — С. 864.

19 Мантало О. Проблеми здоров’я виробничих сил і його відтворення в Україні. // Вісник Національної Академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 3.

20 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 13.

21 Там само.

22 Петрова Т. П. Концепція державної міграційної політики України: цільова орієнтація і основні напрямки. — К., 1991. — С. 27.

23 Закон України «Про громадянство», Закон України «Про правовий статус іноземців», Закон України «Про міграцію», Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», Закон України «Про біженців», Закон України «Про зайнятість населення», Закон України «Про підприємництво», Закон України «Про адміністративні правопорушення», Положення «Про порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні», Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту мігрантів, Міжнародна конвенція ООН про захист прав трудящих мігрантів і членів їхніх сімей.

24 Державне регулювання міграційних процесів здійснюють відповідно до законодавства спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у справах міграційної політики та інші органи виконавчої влади і місцевого самоврядування у межах покладених на них повноважень.

25 Зовнішні трудові міграції населення / За ред. Е. М. Лібанової, О. В. Позняка. — К.: РВПС України НАН України, 2002. — С. 118.

26 Там само. — С. 115.

27 Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 197—221.

28 Онікієнко В. В. Методичні засади оцінювання рівня соціалізації ринку праці в Україні: Зб. наук. праць кафедри управління трудовими ресурсами і розміщення продуктивних сил Тернопільської академії народного господарства. — Тернопіль, 2004. — Вип. 9.

29 Лібанова Е. М., Мельничук Д. П. Ринок праці в економічній системі. — Житомир, 2002. — С. 143—144.

30 Український соціум. — 2002 р.

2² Новікова О. Напрями вдосконалення державного та регіонального управління щодо збереження та розвитку трудового потенціалу України // Україна: аспект праці. — 2005. — № 2.

31 Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці. — К.: Знання-Прес, 2000. — С. 121.

32 Лісогор Л. Оптимізація професійно-кваліфікаційних параметрів як умова підвищення конкурентоспроможності робочої сили в Україні // Україна: аспекти праці. — 2003. — № 3.

33 Економічна енциклопедія. — К.: Видавничий центр «Академія», 2000. — Т. 1. — С. 748.

34 Осовська Г. В., Крушельницька О. В. Управління трудовими ресурсами. — Житомир, 2000. — С. 92.

35 Качан Е. П., Шушпанов Д. Г. Управління трудовими ресурсами. — К.: Юридична книга, 2003. — С. 130.

36 Сушко Н. М. Зайнятість працездатного населення в умовах формування рин-

кових відносин. Автор. дис. на здобуття наукового ступеня, канд. екон. наук. — К., 1995. — 19 с.

Кравченко І. С. Трудозберігаюча функція зайнятості: Монографія. — К.: ІнЮре, 1998. — 360 с.

37 Богиня Д. П. Концептуальні підходи до визначення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці. Україна: аспекти праці. — 1999. — № 6. — С. 38.

38 Каленюк І. До питання про освітній потенціал країни // Економіка України. — 2001. — № 1.

39 Закон України «Про освіту» Закони України. — К., 1996. — Т. 1. — С. 414.

40 Закон України «Про освіту» Закони України. — К., 1996. — Т. 2. — С. 415.

41 Статистичний щорічник України за 2002 рік. — К.: Консультант, 2003. — С. 217.

42 Законом України «Про освіту» встановлено величину фінансування освіти — 10 % ВВП. Насправді в бюджетах за 2002 р. ці обсяги не перевищували 4 % // Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.:

Фенікс, 2003. — С. 265.

43 Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 291.

44 Дем’яненко В. В., Тіменко Н. М. Стратегії, напрямки розвитку освіти // Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 281.

45 Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 283.

46 Щекин Г. Основы кадрового менеджмента. — К.: МЗУУП, 1993. — С. 6.

47 Статистичний щорічник України за 2002 рік. — К.: Консультант, 2003. — С. 510.

48 Статистичний щорічник України за 2002 рік. — К.: Консультант, 2003. — С. 511.

49 Забродин Ю. М. Кадровый потенциал российской экономики и проблемы развития человеческих ресурсов // Общество и экономика. — 1997. — № 8.

50 Янковський В. В. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції // Дзеркало тижня. — 2003. — № 40.

51 Журахівський В. С., Згуровський М. З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. — К.: ІВУ «Вид-тво Політехніка». — 2003. — С. 6.

52 Семенов А., Кузнецов С. Модели прогнозирования спроса на рабочую силу // Человек и труд. — 2001. — № 11. — С. 35.

53 Савченко В. А., Павловська Н. О., Герасимчук В. І., Покрищук В. О. Профорієнтація населення і професійне навчання незайнятих громадян. — Кременчук, 1997. — С. 30.

54 Савченко В. А., Павловська Н. О., Герасимчук В. І., Покрищук В. О. Профорієнтація населення і професійне навчання незайнятих громадян. — Кременчук, 1997. — С. 30.

55 Савченко А. Методологічні основи визначення потреби у кваліфікованих кадрах // Україна: аспекти праці. — 2003. — № 4.

56 Логинов В. П., Кравцов И. Ч., Курнышева И. Р. Организационно-экономическое управление инновационной инфраструктурой. Современное управление, 1998. — № 2. — С. 37—41.

57 Струмилин С. Г. Избранные произведения. Т. 3: Проблемы экономики труда. — М.: Наука, 1964.

58 Петти В. Экономические и статистические работы. — М., 1940. — С. 82.

59 Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. — М., 1962. — С. 208.

60 Mill J. Principles of Political Economy. — L., 1920. — P. 47.

61 Fisher I. The Natura of Capital and Income. — L., 1927. — P.5, 51—52, 68—69.

62 Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи К. Экономика. — М., 1993. — С. 303.

63 Thurow L. Investment in Learning. San Francisco, 1978. — P.15.

Thurow L. Investment in Humen Capital. Belmont, 1970. — P.104.

64 Machlup F. The Economics of Informations and Humen Capital. Princeton, 1984. — P. 419.

65 Кендрик Дж. Совокупный капитал США и его формирование. — М., 1978.

66 Там само. — С. 31.

67 Кендрик Дж. Совокупный капитал США и его формирование. — М., 1978. — С. 37.

68 Кендрик Дж. Совокупный капитал США и его формирование. — М., 1978. — С. 45.

69 Там само. — С. 46.

70 Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. — Самара, 1994. — С. 17—18.

71 Denison E. The Sources of Economic Growth in the United States and the Alternatives before us. — N.Y., 1962. — P. 69—70.

72 Див.: Капелюшников Р. И. Современные буржуазные концепции формирования рабочей силы. — М., 1981. — С. 34.

73 Shultz N. Human Capital: Policy Issues and Research Opportunities. In: Human Resources/ Fiftieth Anniversary Colloquium VI. — N.Y., 1975. — P. 69.

74 Taubman P. The Relative Influence of Inheritable and Environmental Factors and the Importance of Intelligence in Earnings Functions. In: Personal Income Distribution. — Amsterdam, 1978. — P. 393.

75 Грейсон Джексон, О’Делл Карла. Американский менеджмент на пороге ХХІ века. — М.: Экономика, 1991. — С. 267, 196.

1¹ Тут і далі r — індекс ставки відсотка, тобто наприклад, r = 0,09 означатиме 9 % річних.

76 Див.: Марцинкевич В. И. США: человеческий фактор и эффективность экономики. — М., 1995.

1¹ Скуратовський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: УАДУ, 1997. — С. 232.

77 Дані Міністерства праці та соціальної політики України.

78 Основи економічної теорії / За ред. проф. С. В. Мочерного. — К.: Видавничий центр «Академія», 1998. — С. 298.

79 У перспективі цей документ буде мати назву Трудовий кодекс України (зараз поки проект).

80 Грачев М. В. Управление трудом. Теория и практика капиталистического хозяйствования. — М.: Наука, 1990.

81 Економічна енциклопедія — К.: Академія, 2000. — Т. 1. — С. 655.

82 Там само. — С. 668.

1¹ Щёкин Г. В. Теория и практика управления персоналом. — К.: МАУП, 1998, — С. 61.

83 Вища і середня спеціальна освіта стали базовими для багатьох професій.

84 Як свідчить міжнародний досвід, застосування лізингу у США почалася з лізингу сільськогосподарських робітників, які залучалися на сезонну працю з країн південної Америки.

85 Смоловик П. Лізинг персоналу // Персонал. — 1999. — № 4.

86 Решетнікова А. Нетрадиційна форма лізингу: лізинг персоналу // Україна: аспекти праці. — 2002. — № 3. — С. 45—48.

87 Кир’ян Т., Куликов Ю. Управління лізингом робочої сили // Україна: аспекти праці. — 2004. — № 3.

88 Экономика труда / Под ред. проф. М. А. Винокурова, Н. А. Горелова. — Спб.: Питер, 2004. — С. 481.

89 Лисин Б. К. Руководители и персонал малых предприятий // Инновации. — 1998. — № 4; № 5.

90 Моисеева К., Ломоносова Т. Развитие системы поддержки малых предприятий с помощью бизнес-инкубаторов // Маркетинг. — 1999. — № 1.