8.6. Геологічна робота льодовиків
Льодовик – це природне тіло значних розмірів, що складається з перекристалізованого снігу і рухається під впливом сил тяжіння (гравітації).
Значна частина Східної Європи за останні 500…600 тис. років зазнала кількох зледенінь. Найбільш значним було останнє, дніпровське зледеніння, коли льодовики , що рухалися із Скандинавії, досягли широти м. Дніпропетровська і Середнього Дону.
Зараз льодовики займають 10% суші; 98,5% з них - це полярні льодовики і 1,5% - гірські. Зустрічаються льодовики материкові, гірські і льодовики плоскогір’я.
Материкові льодовики залягають суцільним покривом потужністю до тисяч метрів (Гренландія, Шпіцберген). Швидкість руху льодовиків в бік океану в Гренландії коливається від 4 до 38 м/добу. Великі брили льоду (айсберги) течія відносить до океану.
Гірські льодовики утворюються на вершинах гір або в ущелинах (Кавказ, Памір). Лід утворюється внаслідок перекристалізації снігу (фірну), і має властивість пластичного спливання. За значного тиску фірновий лід перетворюється в прозорий блакитного коліру глетчерний лід. З 10…11 м3 снігу утворюється 1 м3 льоду. Льодовик рухається схилами до тієї межі, де лід тане (на Кавказі – 2700 м). Швидкість руху на Памірі - 1...4 м/добу, на Кавказі - 0,35 м/добу.
Льодовики плоскогір'я утворюються в горах з плоскими вершинами, де лід залягає суцільною масою, а від нього ущелинами опускаються окремі язики. 3араз такий льодовик є в Скандинавії.
Геологічна робота льоду дуже велика і зумовлена його рухом. Лід стирає і зорює поверхню. Руйнівна робота льодовика, що спрямована на своє ложе, прийнято називати екзарацією або виорюванням. Уламки порід, які захоплює льодовик також зумовлюють руйнівну дію. Скелі набувають округлої форми (баранячі лоби, кучеряві скелі, штриховані валуни). Значна частина зруйнованого матеріалу переноситься льодовиком (рис.7). Після танення льоду уламки утворюють потужні товщі льодовикових відкладень. Відкладений уламковий матеріал називають мореною. Під час руху льодовиків розрізняють передові, бічні, серединні, внутрішні та донні морени. Бічні (берегові) та передові (кінцеві) морени позначають межі зледеніння. Донна морена утворює горби еліпсоподібної форми заввишки в кілька десятків метрів; вони називаються друмлинами. Морена являє собою відкладення валунів з супіщаним, суглинистим або глинистим заповнювачем; товщі досягають десятків метрів.
Рис.7. Характерні розрізи льодовикових відкладів: І – льодовик наступає; ІІ – льодовик відступає; 1- льодовик; 2 - кінцева морена; 3, 4, 5 – водно–льодовикові відклади (валуни, галька, грубі, пісок, супісок, суглинок); 6 - напрямок потоку талих вод.
Під час танення льоду утворюються постійні струмки талої води, які розмивають морени, виносять з них дрібний матеріал і відкладають його у певній послідовності: ближче до льодовика уламки більшого розміру, далі - піски, ще далі - глинистий матеріал. Такі водно-льодовикові відкладення називають флювіогляціальними. Для них характерна відсортованість та шаруватість. Флювіогляціальні відкладення утворюють характерні форми рельєфу: ози, ками і зандрові поля. Ози - це вузькі високі вали з піску та гравію завдовжки кілька десятків кілометрів і заввишки 5 - 50 м. Ками - безладно розкидані горби з шарів супіску, суглинку, піску, з домішками гравію і глини. Зандрові поля - це широкі пологохвилясті рівнини, що складаються з піску, гравію та гальки.
Морени і флювіогляціальні відкладення мають високі будівельні властивості, є надійними основами будівель і споруд. Валунні глини і суглинки досить щільні, розрахунковий опір їх досягає 0,6...1,0 МПа. Винятком є тільки покривні суглинки, що легко розмокають у воді та інколи мають просадкові властивості, а також стрічкуваті глини, які в умовах водонаснчення можуть набути текучого стану. Стрічкові глини – характерна порода, що утворилася в льодовикових озерах. Ці відкладення називають озерно-льодовиковими. Льодовикові відклади широко використовують як будівельні матеріали.