8.4.2. Заходи боротьби з річковою ерозією

Річкова ерозія часто завдає шкоди будівлям і спорудам, розміщеним в річкових долинах, викликаючи зсуви, обвали. Так в 1913 р. китайська ріка Хуахе розмила лесові береги і втопила понад 1млн. чоловік. Швидкість розмивання, в залежності від міцності порід на берегах, досягає 10-12 і навіть 20 м на рік (р. Кубань біля м. Краснодару в лесах). З метою захисту від річкової ерозії влаштовують набережні, підпірні стінки, накидання бутового каміння, укладають плити, фашини, роблять струменеспрямовуючі стінки, загати. Підводну частину берегів закріплюють накиданням каміння і фашинними матрацами з каменем. Особливо ефективні габіони Пальвіса – ящики з дротяної сітки, заповненні камінням або галькою.

8.4.3. Алювій і його властивості

Уламковий матеріал різних розмірів накопичується в руслових мілинах, на низьких заплавах, в гирлах і дельтах річок. Потужність алювіальних товщ досягає десятків метрів (р. Дон біля м. Ростова - до 25м). Коливання швидкості річкового потоку призводить до утворення різних літологічних типів алювію: в гірських річках переважає крупноуламковий матеріал, у рівнинних - піщано-глинистий.

За характером наносів і місцем їх утворення розрізняють плавневий, русловий, старичний і гирловий алювій.

В гирлах накопичуються піщано-глинисті відклади. До складу руслового алювію входять піски, галька, гравій.

Плавневий алювій утворюється під час повені і складається із супісків, суглинків, дрібнозернистих пісків з домішками органічних речовин (органіки).

Стариці - це старі русла річок, які згодом перетворюються в озера. На дні стариць накопичується мул, велика кількість органіки, а в повінь - і пісок. Старичний алювій найчастіше залягає лінзами.

Різні види алювіальних відкладів мають різні будівельні властивості. Давній ущільнений алювій, що міститься на терасах і в руслі, може бути доброю основою для зведення портових споруд, елеваторів і т.ін. навіть у тому випадку, коли він складається з суглинків і глини. На давніх терасах зустрічаються також лесові суглинки, які є слабкими основами. Низьку спроможність до навантаження має сучасний заплавний алювій з високою вологістю. Найслабкішими серед алювіальних ґрунтів є старичні мулисті відклади.

Характерною особливістю алювію є його нерівномірна шаруватість з наявністю лінз і прошарків різної міцності. З ними пов'язані також пливунність піщаних і набрякливість глинистих порід.

8.5. Геологічна робота моря

До групи геологічних процесів, пов'язаних з дією гідродинаміки, належить морська абразія - руйнування морських берегів хвилями і течією, переміщення продуктів руйнування, відкладання осадів і формування з них осадових гірських порід. Особливо інтенсивно йдуть ці процеси у прибережній мілководній зоні - зоні шельфу. Морські осади формуються як внаслідок руйнування морських берегів, так і за рахунок матеріалу, перенесеного річками і вітром. Значна частина морських відкладів утворюється шляхом накопичення залишків морських організмів і рослин, а також осадження солей.

Головну руйнівну роботу виконує морський прибій. Ударна сила хвилі під час шторму в океані досягає 3,8 кПа, в морях -1,5 кПа. Хвиля здатна перекочувати брили вагою 30...40 т на відстань 10...20 м. Морські береги руйнуються з різною інтенсивністю - від 1...2 м/рік в районі м. Одеси до 12 м/рік на глинистому побережжі Азовського моря. Швидше руйнуються береги з пологим ухилом шарів ґрунту в протилежному боці від моря і повільніше - з пологим падінням шарів в напрямку моря, але в останньому випадку можливі зсуви порід. Досить стійкими є береги з горизонтальним заляганням шарів. Абразія проходить інтенсивніше біля стрімких берегів, положисті гасять ударну силу хвилі.

Внаслідок абразії утворюються хвилеприбійні тераси. Верхня частина тераси, що знаходиться вище води, називається пляжем. При наявності пляжу більше 50-ти метрів завширшки енергія хвилі дев’ятибального шторму гаситься в його межах і руйнування порід вище пляжу не відбувається.

Крім механічного руйнування морська вода розчиняє породи, вступає в реакції із сполуками гірських порід.

Заходи боротьби з морською абразією полягають в укріпленні берегів різними спорудами. Це набережні хвилевідбійні стінки, буни, пляжі, хвилеломи, (рис.6.) хвилерізи тощо.

Р ис.6. Берегозахисні споруди:

1 – хвилелом; 2 - уламковий матеріал; 3 - пляж.

Буни - це поперечні залізобетонні стінки, які споруджуються перпендикулярно або під деяким кутом до лінії берега. Вони гасять силу хвилі, сприяють накопиченню наносів.

Хвилеломи розміщуються паралельно до берегової лінії на відстані 30...40 м від берега на глибині 3...4 м. Верхня частина хвилелому знаходиться на глибині 0,3-0,5 м від рівня моря.

Для захисту берегів застосовують також накидання тетраподів (фігур з чотирма відгалуженнями у вигляді зрізаних конусів).

Морські осади розміщуються досить закономірно. Біля берегів накопичуються грубоуламкові відклади (галька, великозернисті піски), в зоні шельфу - піски різнозернисті, на материковому схилі - глинистий матеріал. При віддаленні від берега до уламкових порід домішується органічний матеріал, органічний мул, осади хімічного походження.

Будівельні властивості морських відкладів залежать від умов утворення. Глибоководні відклади однорідні, мають значну потужність, однакові властивості. Давні морські відклади є добрими основами, але інколи містять шкідливі домішки, водорозчинні солі. До слабких ґрунтів належать сучасні лагунні утворення, прибережний мул.

Подібна руйнівна і акумулятивна робота хвиль відбувається також на побережжі озер і водосховищ, але в значно менших обсягах. В озерах формуються специфічні озерні відклади (сапропель, торф, озерний трепел, мергель, крейда). В штучних водосховищах більш інтенсивно проходить абразія (переробка берегів), що зумовлено їх утворенням в континентальних відкладах.

Боротьба з руйнівною роботою хвиль проводиться тими ж методами, що і з морською абразією.