- •Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.
- •18. Механізм дії і використання економічних законів.
- •21. Структура власності: типи, види і форми.
- •22. Відносини власності на фактори виробництва і характери їх поєднання. Права власності.
- •23. Тенденції розвитку відносин власності.
- •25.Товарне виробництво і його роль у розвитку суспільного виробництва.
- •29. Виникнення і еволюція грошових відносин.
- •31. Грошовий обіг та його закони.
- •33.Прибуток як економічна економічна категорія.
- •34. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.
- •35.Інституціональні основи ринкової економіки.
- •36.Ринок: суть, функції, суб’єкти та об’єкти.
- •38. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
- •39. Ринкова ціна: механізм формування та функції.
- •40. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції.
- •43. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання.
- •45. Банки, їх роль та функції. Банківський прибуток.
- •49. Роль ринкової інфраструктури у регулюванні ринкових відносин.
- •50. Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки.
- •52. Кругооборот і оборот капіталу підприємства.
- •54.Роль підприємства і підприємництва в ринковій економіці.
- •56. Перетворення грошей у капітал.
- •57. Характер взаємозв’язку капіталу і найманої праці.
- •58. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.
- •59. Заробітна плата та її теорії.
- •60.Підприємництво в аграрній сфері.
- •61. Земельна рента та її форми.
- •62.Економічне зростання: типи і фактори.
- •63. Нтр та її роль в економічному зростанні.
- •64. Держава як суб’єкт економічних відносин.
- •65. Економічні функції держави та їх класифікація.
- •66. Суспільний продукт(с.П.): форми та методи обчислення.
- •67. Суть і види економічного відтворення.
- •70. Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Характеристика тіньової економіки в Україні.
- •75. Заощадження та інвестиції. Роль інвестицій в економічному зростанні.
- •77. Економічні кризи та їх причини.
- •78. Теорія зайнятості. Проблеми повної зайнятості в умовах ринкової економіки.
- •79. Безробіття: причини, види, форми. Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма його наслідками.
- •82.Необхідність і сутність фінансів. Державні фінанси.
- •85. Концентрація і централізація виробництва та капіталу. Виникнення монополій та їх форми.
- •94. Необхідність ринкової трансформації економіки України.
- •95.Світове господарство: його суть та структура.
- •97.Міжнародна економічна інтеграція.
- •97.Міжнародна економічна інтеграція.
- •98.Міжнародні валютно-фінансові організації.
- •100. Економічні аспекти глобальних проблем.
21. Структура власності: типи, види і форми.
Тип власності – це найбільш загальна характеристика поєднання робітника із засобом виробництва. Типи власності: суспільна, приватна, змішана. Суспільна: Вид: державна, колективна. Державна: Форми: загально-державна та муніципальна. Колективна: Форми: кооперативна, акціонерна, партнерська, власність громадських організацій, власність релігійних та культурних організацій. Приватна: Вид: індивідуально-трудова та з най маною працею. Індивідуально-трудова: Форми: одноосібна і сімейна. З найманою працею: Форми: корпоративна, монополістична, індивідуальна з використанням найманої праці. Змішана: (це і тип, і вид). Форми: державно-колективна, державно-приватна, приватно – колективна. Форма власності – це система економічних або господарських зв’язків, які зумовлені відповідним способом поєднання робітника із засобом виробництва.
Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм. По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.
По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.
В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.
На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.
Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки. Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини. Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудова приватна власність. Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств.
22. Відносини власності на фактори виробництва і характери їх поєднання. Права власності.
Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.
Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.
Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва. Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну. Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.
Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Право власності – це санкціоноване суспільством (законами держави), традиціями, звичаями, розпорядженням адміністрації відносини між людьми, які виникають у зв’язку з існуванням благ та їх виробництвом. В західній літературі сформувалася така теорія, як “Пучок прав власності”: право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами), право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе), право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ), право на дохід (право мати результати від використання благ), право суверена (право на відчуженність, споживання, зміну блага), право на безпеку (право на захист від експроріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища), право на передачу благ у спадщину, право на безстроковість володіння благом, заборона на користування засобом, що надає шкоди зовнішньому середовищу, право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага за сплату боргу, право на залишковий характер, тобто право на впровадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.