Паризька валютна система (1867р.) - система золотомонетного стандарту

0. Перша валютна система

1. Стихійно сформувалася у ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту.

2. Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей.

3. В цих умовах не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою)

4. Структурні принципи:

5. Основа – золотомонетний стандарт

6. Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритета, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов’язанням, а не іноземними валютами.

7. Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

Після першої світової війни . на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного стандарту.

Генуезька світова валютна система (1922р.)

0. Друга світова валютна система

1. Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922р.

2. Принципи:

3. Основа – золото і девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків) (Грошові системи 30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері.

4. Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн)

5. Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках)

6. Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

0. На відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.

1. У 1943 році було розроблені та опубліковані два плани щодо вдосконалення валютної системи: британський, підготовлений лордом Кейнсом, та американський, складений Генрі Вайтом, який і було взято за основу на Бреттон-Вудській конференції.

2. Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944р.), яка базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг).

3. Створена на валютно–фінансовій конференції в Бреттон–Вудсі (США) під головуванням міністра фінансів США Моргентау.

4. У Статуті Міжнародного валютного фонду закріплювалися основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи, за якими:

5. функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і регулювальна роль суттєво зменшувалися;

6. у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом – долар США та фунт стерлінгів Великобританії. Долар декларативно прирівнювався до золото в ролі еталона цінності валюти. Далеко менше в цій ролі виступав фунт стерлінгів;

7. резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото таким чином:

8. долар США могли обмінювати центральні банки та урядові установи інших країн у Казначействі США за офіційно встановленим 1934 року співвідношенням (35 доларів за 1 тройську унцію, тобто 31,1035г золота);

9. долар США та фунт стерлінгів Великобританії могли обмінювати центральні банки, урядові установи та приватні особи з метою тезаврації на ринках золота (передусім Лондонському). Ціна золота на ринках складалася на базі офіційної (до 1968 року вона майже не відхилялася від останньої);

10. прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов, що на практиці траплялося дуже рідко;

11. ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75%.У разі значних відхилень національні банки зобов’язувались засобом покупки чи продажу валюти відновити співвідношення курсів. Тобто всі валюти міцно “прив’язувалися” до долара США, а через нього – до золота;

12. оборотні національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на одну за курсами, що могли коливатися у зазначених вище межах. Контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним оборотом здійснювали державні органи країн-членів МВФ;

13. міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалось головним чином через МВФ;

0. Ямайська валютна система (Кінгстонська)

1. Угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р.

2. Принципи системи :

3. Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.

4. Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа – Японія.

5. Юридично було завершено демонетизація золота : відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети , золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ.

6. Проблеми Ямайської валютної системи:

Втрата доларом монопольної ролі( поява СДР)

Проблема багатовалютного стандарту. Також режим плаваючих валютних курсів не забезпечив вирівнювання платіжних балансів, не перешкодив валютній спекуляції, не вирішив проблему безробіття.

Європейська валютна система – це міжнародна (регіональна) валютна система – сукупність економічних відносин, яка пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції; це державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів;

це підсистема світової валютної системи(Ямайської).

3

Валютний курс

Мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

Коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу

-інтернаціоналізація грошових відносин

-абезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів.

-використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах.

-використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків.

-перерозподіл національного продукту між країнами.

Багатофакторність валютного курсу відображає його зв’язок з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом тощо. При чому відбувається складне їх переплетення та висунення в якості вирішальних то тих, то інших факторів.

Фактори, що впливають на валютний курс: темп інфляції, стан платіжного балансу, різниця процентних ставок в різних країнах, діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції, ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках, прискорення чи затримка міжнародних платежів, ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках, валютна політика, продуктивність праці, довгострокові темпи зростання національної валюти, місце і роль країни у світовій торгівлі, вивіз капіталу

Види валютних курсів

Фіксований – в основу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях)

– реально фіксований (золотомонетний стандарт)

–договірно-фіксований – ординарний (прив’язаний до СДР, долара США, до французького франка до інших валют); кошиковий (прив’язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів Австрії, Алжиру); валютний курс, заснований на системі змінного паритету.

Плаваючий – визначається через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного “ кошика” товарів

–незалежне плавання (на девізних ринках)

–кероване (регульоване) плавання (втручання центральних банків)

–змішане плавання по відношенню до однієї валюти (долара США) – всього чотири країни застосовують Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати)

–спільне плавання (валютне угрупування ЄС використовують)

Номінальний валютний курс – це конкретна ціна національної валюти на іноземну валюту і навпаки.

Реальний валютний курс:

– це номінальний помножений на співвідношення рівня цін в двох країнах;

–розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни (свідчить про конкурентоспроможність товарів відносно до імпортерів)

Спот курс – курс обмін на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс – це курс на ринку на певну дату.

Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження.

4

Валютна політика являє собою сукупність заходів, що проводяться національним банком країни та іншими державними органами у сфері валютних відносин і грошового обігу, з кінцевою метою впливу на економіку країни і купівельну силу національної валюти.

Таке визначення діє на рівні національної держави. Однак потрібно мати на увазі, що існує ще два рівні розгляду валютної політики - це рівень підприємства (корпорації, банку), які беруть активну участь у валютних відносинах і формують свою валютну політику, і міждержавний рівень, де формування валютної політики держав відбувається на основі міждержавних угод у валютній сфері.

Найважливіша мета валютної політики - сприяти забезпеченню зовнішнього балансу при не порушенні внутрішнього балансу країни. Завдання валютної політики:

підтримка стабільності національної грошової одиниці і забезпечення не інфляційного економічного росту;

забезпечення системи взаєморозрахунків з іншими країнами;

забезпечення переливу капіталів між галузями і між країнами;

створення умов для збалансованості платіжного балансу;

формування золотовалютних резервів країни.

Валютна політика змінюється історично в залежності від типу економічної системи держави, рівня розвитку економіки, еволюції світової валютної системи.

Валютну політику можна розділити на:

Структурну (довгострокову) - сукупність довгострокових заходів, спрямованих на здійснення структурних змін у національній і світовій валютній системі.

Поточну - сукупність короткострокових заходів, спрямованих на повсякденне оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота.

Форми валютної політики: дисконтна, девізна політика і її різновиду, валютна інтервенція; диверсифікація валютних резервів; валютні обмеження, регулювання ступеня конвертованості валюти; режиму валютних курсів; девальвація, ревальвація.

Дисконтна політика (облікова) - зміна облікової ставки ЦБ, спрямоване на регулювання валютного курсу і платіжного балансу шляхом впливу на міжнародний рух капіталів, з одного боку і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту - з іншого.

Девізна політика - метод впливу на курс національної валюти. З метою підвищення курсу національної валюти ЦБ продає, а для зниження - скуповує іноземну валюту в обмін на національну (інтервенція, тобто втручання ЦБ в операції на валютному ринку).

Диверсифікація валютних ресурсів - це політика ЦБ, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечити міжнародні розрахунки, проведення валютної інтервенції на захист від валютних втрат. Ця політика зазвичай здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких.

Девальвація і ревальвація - традиційні методи валютної політики. Девальвація - зниження курсу національної валюти; ревальвація - підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземної.

В цілому валютні обмеження - це система нормативних правил, які регламентують права резидентів та нерезидентів щодо проведення операцій з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження є методами валютного регулювання і закріплюються валютним законодавством. Основним завданням цих методів є:

регулювання платіжного балансу;

підтримання валютного курсу;

концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок маленьких і середніх підприємств, оскільки ускладнюють останнім доступ до іноземної валюти.

ЛЕКЦІЯ 9. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс

Анотація

Міжнародні розрахунки, сутність, валютно-фінансові та платіжні умови. Фактори впливу на вибір міжнародних розрахунків. Форми міжнародних розрахунків. Банківський переказ. Акредитив, основні положення. Види акредитиву. Схема акредитивної форми розрахунків. Особливості розрахунків векселями та чеками. Ефективність форм розрахунків для експортера та імпортера.

Структура й основні складові платіжного балансу. Методика МВФ складання платіжного балансу країни. Основні параметри. Джерела інформації. Принципи класифікації. Рахунок поточних операцій.

Поточні трансферти. Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій. Капітальні трансферти. Фінансування платіжного балансу. Резервні активи. Виключне фінансування. Методи зрівноваження платіжного балансу. Стан і особливості формування платіжного балансу України.

План лекції

1. Міжнародні розрахунки, сутність, основні характеристики та фактори впливу на їх розвиток.

2. Форми міжнародних розрахунків.

3. Платіжний баланс, основні параметри, структура.

4. Фактори які впливають на стан платіжного балансу

1

Міжнародні розрахунки – це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин.

Суб’єкти: імпортери, експортери, банки.

“Лоро” – іноземні кореспондентські рахунки в банку.

“Ностро” рахунки банку в іноземному банку.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:

1. умови зовнішньоторговельних контрактів;

2. валютне законодавство;

3. особливості банківської практики;

4. міжнародні правила та звичаї тощо.

Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Зовнішньоекономічна угода (контракт) – це матеріально оформлена угода суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в угоді (контракті), належать такі:

Ціна та загальна вартість угоди (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт, наданих послуг) згідно з угодою (контрактом) та валюта платежів.

Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та терміни фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії – “на вимогу” й “умовна”, умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).

Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічної угоди – запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угрупувань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв’язків розрахунки за торгівельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгівельної палати (Париж).

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

безпосередній (повний розрахунок) – повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця;

розрахунок у кредит (з розстроченням) – надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

Типи міжнародних розрахунків.

1. Національною валютою:

торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами;

напряму.

2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро):

торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн.

3. Клірингові розрахунки:

міжнародні платіжні угоди клірингового типу – угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань..

4. Золото:

використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.

Види міжнародних розрахунків залежать від:

1. Специфіки суб’єкта:

між конкретними контрагентами;

між банками;

між банком і контрагентом;

між державою і банком;

між державами.

2. Взаємодії суб’єктів:

напряму;

через посередників.

3. Від об’єкту:

торговельні операції;

інвестиційні операції;

некомерційні операції.

4. Умови розрахунків:

готівкові;

з наданням кредиту.

2

Авансова оплата

Імпортер самостійно або через свій банк чи банк – експортера оплачує товар у момент передачі ним замовлення експортеру. Використовується тільки у випадку незадовільного кредитного стану імпортера чи при наявності складнощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але при будь-якому випадку кінцеві розрахунки будуть залежати від перевірки всіх документів банком – імпортера.

Акредитив – угода, в якій банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.

Акредитив за формою буває:

грошовий (виплачуються у зазначеній валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу) – це іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами;

товарний (документарний) - передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний акредитив, де вказується найменування товару та документи, які необхідно пред’явити для отримання платежу.

В розрахунках по документарному акредитиву беруть участь:

імпортер (наказодавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитиву;

банк імпортера (банк-емітент), який відкриває акредитив;

банк, що авізує, перевіряє дійсність акредитиву і повідомляє експортера про відкриття на його користь акредитиву та передає йому текст акредитиву;

бенефіціар–експортер, на користь якого відкривається акредитив;

рамбурсний банк, якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв’язки;

перевізник та експедитор.

Опис схеми акредитиву

1. Укладання угоди між експортером та імпортером.

2. Заява на відкриття А.

3. Відкриття А банком–емітентом і направлення А бенефіціару через авізуючий банк.

4. Авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття А на його користь.

5. Відвантаження товару.

6. Оформлення і надання бенефіціаром в банк комплексу документів для отримання платежу по А.

7. Пересилка банком, що авізує, документів банку-емітенту.

8. Перевірка банком-емітентом отриманих документів та їх оплата.

9. Видача банком-емітентом документів, що оплачені, наказодавцю А.

10. Зарахування авізуючим банком коштів бенефіціару.

Акредитив для імпортера:

1. Висока комісія;

2. Застосовується банківський кредит;

3. Імобілізація та розпилення його капіталу – відкриття акредитиву до отримання і реалізації товарів.

Акредитив для експортера:

1. Існує зобов’язання банку оплатити;

2. Надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, тому що це здійснює банк;

3. Швидкість отримання платежу;

4. Отримання дозволу імпортера на переказ валюти в країну експортера при виставлені акредитиву в іноземній валюті.

1. Контракт

Перевізник

Імпортер

Експортер

6. Документи 6. Транспортні

документи

Експедитор

Авізуючий банк

6. Документи

7. Платіж

Банк, що рамбурсує

Рисунок 9.1 - Рух грошей та документів при акредитивній операції.

Види акредитивів різноманітні і поділяються:

З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом: безвідзивний, відзивний.

З т. з. додаткових зобов’язань іншого банку по акредитиву: підтверджений, непідтверджений.

З т. з. можливості поновлення акредитива: роловерні (револьверні, поновлені)

З т. з. можливості використання акредитивом другим бенефіціаром (поставщиком товару): переказні (трансферабельні)

З т. з. існування валютного покриття: покритий, непокритий.

З т. з. можливостей реалізації акредитиву: акредитиви з оплатою проти документів; акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком –емітентом при умові виконання усіх вимог акредитива; акредитиви з відстрочкою платежу; акредитиви з негоціацією документів.

Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари та послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

1. доручитель – клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

2. банк-ремітент, якому доручитель доручає операцію з інкасування;

3. інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;

4. банк, який представляє документи імпортеру-платнику;

5. імпортер-платник.

Схема розрахунків по документарному інкасо:

1. Експортер заключає контракт з імпортером про продажу товарів на умовах розрахунків по документарному інкасо і відправляє йому товар (1а).

2. Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення та комерційні документи.

3. Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який представляє (чи банку імпортера).

4. Банк, який представляє, надає ці документи імпортеру.

5. Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку)

6. Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера).

7. Банк-ремітент зараховує переказну суму на рахунок експортера.

Переваги:

для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу;

для експортера — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки для експортера:

ризик, пов’язаний з відмовою від платежу;

значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Також для обслуговування експортно-імпортних операцій використовують наступні види розрахунків

Відкритий банківський рахунок. Продаж на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, але й здійснити його продаж до надання оплати) - метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами)

Банківський переказ – це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи.

При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту за національну. (СВІФТ – система електронних переказів)

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. В цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу).

Розрахунки з використанням векселів і чеків

Банківський вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) – містить письмовий наказ векселядержателя (трассанта), адресований платнику (трассату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін.

Банківський чек — письмовий наказ банка-власника авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточного рахунку власнику чека. Експортери отримавши такий чек продають його своїм банкам.

Консигнація – означає, що експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари до тих пір, поки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером (консигнатором). Він настільки невигідний для продавця, що рідко застосовується в міжнародній торгівлі, як у випадку з відкритим рахунком; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправці закордонним відділенням експортера.

3

Платіжний баланс (balance of payments) — це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які із дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної й іноземної валюти в цей момент і він є одним із факторів формування валютного курсу.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників при здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерського погляду, платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.

В платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, кожна операція має дві сторони – дебет і кредит. У відповідності з цією обліковою системою загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.

Кредит – це відплив за кордон вартостей, за які мають надійти платежі у певну країну (збільшення пасивів, зменшення активів) (приносять іноземну валюту).

Дебет - це приплив вартостей із-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон (збільшення активів, зменшення зобов’язань) (пов’язані з витратами іноземної валюти).

Способи використання інформації платіжного балансу:

По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

Таблиця 9.1 – Прибуткові (+) та витратні (-) статті балансу міжнародних рахунків

Прибуткові статті (+) (Джерела грошових коштів)	Витратні статті (-) (Способи використання грошових коштів)
Експорт товарів та послуг	Імпорт товарів та послуг
Приток капіталу	Вивіз капіталу
Приватні та державні дари із-за кордону	Дари за кордон
Транспортні послуги, що надані нерезидентам	Використання транспорту інших держав
Витрати іноземних туристів в даній країні	Витрати на туризм за рубежем
Військові витрати інших держав	Військові витрати за кордоном
Проценти та дивіденди, отримані із-за кордону	Проценти та дивіденди, що виплачуються нерезидентам
Продаж активів даної країни нерезидентам	Придбання іноземних активів (наприклад, акцій, облігації та нерухомості)
Депозити нерезидентів в депозитних установах даної країни	Депозити в іноземних депозитних установах
Продаж золота нерезидентам	Придбання золота за кордоном
Продаж національної валюти нерезидентам	Купівля іноземної валюти

По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.