5.Тенденції розвиту сучасної методології науки.

Бурхливий розвиток науки впродовж ХХ століття виявляє усе нові й нові риси та характеристики науково знання, які багато років були предметом дослідження логіків, методологів та філософів науки. Серед нових явищ у методологічній свідомості науки слід насамперед назвати інтенсивне заповнення прірви між природним та соціальним (ідея ноосфери, соціобіологія, екологія), між буттям і розумом (синергетика, універсальність феноменів, що поєднують інформаційні та енергетико-речові процеси ), між природним і штучним, живим і неживим (кібернетика, штучний інтелект, стикові галузі наукового знання), між формальним і змістовним, теоретичним і практичним (проектування та прогнозування, планування та програмування, конструювання та моделювання) тощо.

Відповідно до цих зрушень у характеристиках наукового знання і його взаємодії з практикою розвивалася методологія науки як особлива галузь філософії, змінювався характер методологічного дослідження, розширювався і якісно збагачувався предмет методології науки,ускладнювалися структура і функції методологічного знання.

Термін „методологія” – полісоматичний. У філософській літературі вживають у різноманітніших значеннях. Але й для позначення специфічної галузі філософського знання, а саме методології науки, він має принаймі два значення. У першому методологію науки розглядають як сукупність пізнавального інструментарію (методологічні підходи, принципи, методи, методики тощо) і відповідно як філософську дисципліну, що вивчає цей інструментарій та умови його продуктивного застосування. В широкому розумінні методологія науки являє собою філософську дисципліну про генезис, будову та функціонування наукового знання, його трансформацію в пізнавальний інструментарій і науковий метод, зокрема.

Прийняття такого розуміння методології науки тягне за собою визнання того факту, що, по-перше, предмет методології є так само складним і багатоетапним, як і предмет, скажімо, фізики – фізична реальність; по-друге, методологія науки внутрішньо структурована, вона являє собою розчленовану систему методологічного знання, що об’єднує цілу низку взаємопов’язаних наукових дисциплін та методологічних досліджень, які проводяться в її межах.

Усе це підводить до думки про необхідність спеціального методологічного дослідження, в якому методологічне знання виступає об’єктом спеціального аналізу. Суть його полягатиме в розробці системи засобів формального та змістового опису предметних галузей методологічних дисциплін, що інтенсивно розвиваються. Буде здійснено широке вивчення сучасних методів природничих, соціальних та гуманітарних наук у діапазоні від формального та структурного підходів до змістовних засобів модельного, архетипного, герменевтичного і феноменологічного аналізу, розширено і збагачено поняття методу через узагальнення практичного досвіду наукового програмування, проектування, конструювання і реалізації великих наукових та соціальних проектів ХХ сторіччя.

У сучасній науці стає загальновизнаним твердження, що нині на перше місце висувається не процес пізнання від об’єктів до теорії, а зворотній – реалізація теорій, математичних гіпотез, розумових схем шляхом конструювання дійсності. У зв’язку з цим міркування шляхом конструювання стає нормативним у науковому пізнанні. За цих умов наукова теорія, реалізуючись, виявляє свої конструктивні функції та проективність і сама перетворюється на своєрідний проект.

Наведені міркування свідчать про те, що предмет, зміст та структура методології як науки, її проблематика, статус та соціальні функції, сфера вироблення та використання методологічного знання радикально розширюється.

Сучасна методологія стала практичною дисципліною, яка конче потрібна також практичним працівникам, спеціалістам усіх рангів в усіх сферах парктичної діяльності, допомагаючи їм удосконалювати свої професійні якості. За цих умов сучасна методологія має реалізувати себе і бути осмислена як методологічна культура суспільства.