20. Проблема взаємодії людини і комп'ютера.

Сучасні інформаційні технології давно перестали бути атрибутом лише науково-технічної сфери – вони вже складова побутової культури суспільства. Різке збільшення кількості користувачів персональних комп’ютерів, зокрема тих, хто приєднався до Інтернету, поширення різноманітних комп’ютерних програм – все це призвело до появи нової проблеми: психофізіологічного та соціально-психологічного впливу нових інформаційних технологій на особистість людини-оператора і його здоров’я.

Показово, що 1996 року в американській класифікації психічних розладів (DSM) з’явився новий розділ – „кібернетичні розлади”, а деякі фахівці почали говорити про синдром Інтернет-залежності В цілому, якщо раніше проблема „комп’ютер – людина” розглядалась переважно в межах інженерної психології , то нині її вивчають і спеціалісти з загальної, медичної, соціальної, вікової та педагогічної психології тощо

Одним з найактуальніших аспектів проблеми є взаємозв’язок комп’ютерних програм (особливо ігрових) з рівнем агресивності та агресивною поведінкою користувачів ЕОМ. Ця проблема викликана тим, що частина комп’ютерних програм містить прихований або явно агресивний сюжет. З іншого боку, результати емпіричних досліджень свідчать, що у багатьох піддослідних, які грали у віртуальні війни, спостерігалось підвищення фізіологічного збудження та агресивності думок .

Все це підтверджує наукову і практичну актуальність досліджень різних аспектів проблеми „людина – комп’ютер”, одним з яких є ставлення різних вікових та соціальних груп до комп’ютерних технологій. Актуальність можна пояснити й тим, що саме ставлення (атитюди) до нових інформаційних технологій багато в чому дозволяють прогнозувати наслідки їх впливу. На нашу думку, одним з основних завдань у цьому аспекті є вивчення відповідних атитюдів серед студентської молоді, адже саме це покоління в майбутньому визначатиме місце і роль комп’ютерних технологій у нашому суспільстві.

20. Соціальний і технічний прогрес та проблеми демонізма техніки..

Під прогресом зазвичай розуміють тип розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від вдосконаленого до більш вдосконаленого. Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури та інших параметрів об'єкта, що розглядається.

Складним виявилось питання про критерії соціального прогрессу і співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в них, який по-різному розв'язується багатьма дослідниками. Частина учених взагалі не визнавала соціальний прогрес (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін.), розглядаючи історичний, розвиток не як однолінійний і однонаправлений (поступальний), а як багатолінійний, не залежний один від одного, паралельний рух особливих "культурно-історичних типів" суспільств. Деякі зображували історію як циклічний рух по колу, як хаотичний або флуктаційний, маятниковий рух. Соціологія XIX ст. більшою мірою грунтувалась на уяві про існування прогресу, який асоціювався з процесом індустріалізації. Уявлялось, що технологічний розвиток повинен вести до позитивних змін в матеріальному благополуччі і проявлятися в покращенні здоров'я населення, збільшенні тривалості життя. Xiд індустріалізації також уявлявся з розширенням прав громадянства, розвитком законності і освіти. Прогрес бачився як соціальний прояв розуму, знання і технології.

Нині існує не одна, а декілька концепцій суспільного прогресу, кожна з яких по-своєму тлумачить його природу. В основному тут протиборствують ідеї економічного, технологічного і культурологічного детермінізму. Реалістичне уявлення і пояснення історії і суспільного прогресу передбачає діалектичне врахування всіх типів детермінізму.В сучасній соціології соціальний прогрес пов'язується найчастіше з рухом від аграрного суспільства до індустріального і від нього до постіндустріального.

В сукупності критеріїв і відмінних ознак суспільного прогресу перш за все слід назвати такий його технічний показник, як вдосконалення знарядь праці і засобів виробництва, що в кінцевому рахунку визнається як прогрес техніки. Останній супроводжується збереженням традиційних способів діяльності, накладає свій відбиток на всі інші види технічного прогрессу постекономічної епохи, що характеризується швидким НТП, радикальною зміною структури суспільного багатства й зайнятості. Завдяки високим технологіям сьогодні задоволені основні потреби більшості населення розвинутих країн Заходу.

Досягнення науки і техніки, що породили цілий комплекс проблем і поставили людство на край загибелі, не сприяють вирішенню питань духовного характеру.

У ХХ столітті в зв'язку з рядом причин з'ясувалося, що інженерна діяльність і техніка суттєво впливають на природу і людину, змінюють їх. Сьогодні доводиться переглядати всі основні складові традиційної науково-інженерної картини світу, включаючи саму ідею інженерії. В даний час вже неможливо не враховувати і не аналізувати, у зв'язку з чим доводиться всі основні впливу та впливу техніки на природу, людину і навколишнє людини штучну середу включати до розуміння техніки. Для філософа тут дві основні групи питань: як техніка впливає на існування і сутність людини (його свободу, безпеку, спосіб життя, реальності свідомості, можливості) і що собою представляє наш техногенний тип цивілізації, яка її доля, чи можливий інший, більш безпечний тип цивілізації, і що для цього потрібно робити.

Зокрема, відповідь на перше запитання може служити дослідження М. Хайдеггера, представлене в його статті «Питання про техніку». Говорячи про сутність техніки, Хайдеггер підкреслює, що залежність людини від техніки привела до того, що людина все більше стає її рабом. З іншого боку - техніка, як і будь-який інший вид діяльності, наприклад мистецтво, є засобом розкриття потаєнності, засобом осягнення істини. Тим більше, що мистецтво і техніка етимологічно об'єднані грецьким терміном «техне». Тому завданням людини є такий розвиток «техне», тобто техніки і мистецтва, при якому людина, зберігши здатність створювати творити і розкривати істину, в той же час зміг би уникнути небезпеки «втягування в гонку постачає виробництва».