Характерні ознаки форм відтворення основних виробничих фондів

Ознаки	Нове будівництво	Розширення	Реконструкція	Технічне переобладнання
Повне відновлення (введення) пасивної частини основних виробничих фондів (засобів праці)	+	–	–	–
Відновлення пасивної частини основних виробничих фондів (засобів праці), у тому числі збільшення площ основного виробництва	–	+	+*	+**
Відновлення пасивної частини основних виробничих фондів (засобів праці) без збільшення площ основного виробництва	–	–	+	+
Часткове відновлення пасивної частини основних виробничих фондів (засобів праці) без збільшення площ основного виробництва (посилення конструкцій, зміна планування, заміна перекриттів, інші роботи)	–	–	+	+
Уведення (відновлення) активної частини основних виробничих фондів (знарядь праці)	+	+	+	+

Примітки: ^*Будівництво нових будов і споруд того самого призначення замість лік­відованих на території діючого підприємства, подальшу експлуатацію яких за технічними та економічними умовами визнано недоцільною.

^**Розширення наявних виробничих будов і споруд основного виробництва, зумовлене габаритами розміщуваного нового обладнання.

У найзагальнішому випадку інвестиційна діяльність проходить такі етапи:

1. формування заощаджень;

2. вкладання ресурсів (інвестування);

3. отримання доходу.

Отримання достатнього доходу та приросту капіталу є метою інвестування.

Реалізація реальних інвестицій доцільна тільки тоді, коли приріст капіталу, одержаний від цих інвестицій, достатній для компенсації відмови інвестора від використання його коштів на споживання у поточному періоді, а також для того, щоб винагородити його за ризик і компенсувати втрати від інфляції у майбутньому.

Цілі технічного аналізу та його місце у підготовці інвестиційного проекту. Технічний аналіз посідає проміжне місце між аналізом ринку та фінансовим аналізом. Аналіз ринку покликаний дати відповідь на питання «що виробляти і за якою ціною продавати?», а технічний аналіз — «як виробляти і з якими витратами?» Одержавши відповіді на ці питання, можна переходити до розрахунку різних фінансових показників і документів.

Технічні аспекти інвестиційного проекту на перший погляд видаються особистою справою підприємця і не стосуються інвестора. Але насправді будь-який серйозний інвестор не може ігнорувати цей аспект інвестиційного проекту, оскільки він демонструє можливість технічного здійснення проекту з прийнятним рівнем витрат. Тому, якщо інвестор не дає грошей ані під заставу, ані під урядову гарантію, а робить ризиковане вкладення капіталу, він має переконатися хоча б у тому, що фінансований ним проект є здійснимим.

Зміст технічного аналізу інвестиційного проекту. Розмаїття застосовуваних технологій, видів сировини та обладнання дуже ускладнює типізацію технічного аналізу інвестиційного проекту. З цієї причини в більшості методик загального характеру (на відміну від вузькогалузевих) рекомендації щодо технічного аналізу зводяться до довгого переліку питань, які мають бути в ньому відображені. Один з найповніших переліків такого роду рекомендовано Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК). Список, наведений нижче, значною мірою орієнтований на рекомендації МФК.

Звичайно, в жодному реальному інвестиційному проекті всі ці питання одночасно виникнути не можуть, але знати їх перелік необхідно, оскільки вони узагальнюють досвід великої кількості виконаних інвестиційних проектів.

Усі питання, що стосуються технічного аналізу інвестиційного проекту, можна розподілити на 13 груп:

1. місце розташування (місце реалізації проекту);

2. масштаб проекту, можливість збільшення масштабу виробництва;

3. технологія;

4. обладнання, організація його експлуатації та ремонту;

5. інфраструктура;

6. схема підприємства;

7. організація підготовки і здійснення проекту;

8. графік виконання проекту;

9. підготовка та освоєння виробництва;

10. забезпечення якості;

11. розрахунок витрат на виконання проекту;

12. матеріально-технічне постачання;

13. поточні витрати виробництва та збуту.

Вивчаючи тему, особливу увагу варто приділити комплексу питань, пов’язаних з проектними ризиками.

Метою аналізу проектних ризиків є оцінення всіх видів ризиків проекту, а також визначення:

а) можливих шляхів зниження ризиків;

б) ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження.

Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань:

• виявлення ризиків проекту;

• оцінювання ризику проекту;

• визначення факторів, що впливають на ризик;

• пошук шляхів скорочення ризику;

• урахування ризику за оцінювання доцільності реалізації проекту;

• урахування ризику за оцінювання доцільності реалізації способу фінансування проекту.

Поняття проектних ризиків. За оцінювання проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визначені. Реально такої ситуації практично не буває. Параметри, які визначають величину грошових потоків, можуть набувати значень, які суттєво відхиляються від очікуваних.

Інвестиційний проект на всіх стадіях його життєвого циклу подібний до складного організму. Передбачити усі різноманітні причинно-наслідкові взаємозв’язки, що супроводять його функціонування, з високою точністю практично неможливо.

З огляду на це стає зрозумілим, що детерміністський підхід не може бути міцним фундаментом для адекватного аналізу інвестиційних проектів. Прийнятнішим є схоластичний підхід, за якого аналітик усвідомлює, що він готує інформаційну базу для прийняття рішень в умовах непевності. Ступінь непевності в різних ситуаціях може бути відмінним, а отже, неоднаковим буде й ризик.

Існує, принаймні два підходи до визначення ризику — у термінах утрат і збитків й у термінах непевності.

У термінах утрат ризик визначається як імовірність того, що збитки перевищать певне значення. Існує також визначення ри­зику як математичного очікування втрат чи збитків.

В інвестиційному та фінансовому менеджменті найчастіше під ризиком розуміють міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій.

Очевидно, що для загального визначення ризику слід вихо­дити з того, за яких умов він виникає.

Система потрапляє в поле дії фактора ризику за наявності трьох умов:

1) система прагне до певної мети;

2) система має вибір шляху досягнення певної мети;

3) вибір мети здійснюється в умовах непевності.

З огляду на це можна сформулювати загальне визначення ризику. Ризик — це міра непевності в досягненні системою заданої мети за обраного способу досягнення цієї мети.

Якщо прийняти це формулювання, то наведене вище визначення ризику в термінах утрат є його окремим випадком, коли мета системи — існування без утрат і збитків.

Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то метою системи є одержання очікуваного рівня дохідності, а способом досягнення мети — реалізація даного проекту. Тобто ризик проекту — це міра непевності в одержанні очікуваного рівня дохідності за реалізації даного проекту.

За причинами виникнення розрізняють такі види проектних ризиків:

• ризик, пов’язаний з нестабільністю законодавства і наявної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;

• зовнішньоекономічний ризик (можливість запровадження обмежень на торгівлю й поставки, закриття кордонів тощо);

• ризик несприятливих політичних змін у країні чи регіоні;

• ризик неповноти й неточності інформації проекту;

• ризик мінливості ринкової кон’юнктури;

• ризик природних катаклізмів;

• виробничо-технологічний ризик (аварії, вихід з ладу устаткування, виробничий брак тощо);

• ризик непередбачуваності дій учасників проекту. Проектні ризики бувають зовнішні (непередбачувані та передбачувані) та внутрішні. Зовнішні непередбачувані ризики зумовлені:

• зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами регулювання у сферах землекористування, оподат­кування, ціноутворення, експорту-імпорту, охорони довкілля тощо;

• природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами і т. п.);

• злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;

• зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.

Урахувати зовнішні непередбачувані ризики практично неможливо.

До зовнішніх передбачуваних ризиків належать:

• ринковий ризик через погіршання можливостей одержання сировини, підвищення на неї цін, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;

• операційний ризик, пов’язаний з відхиленням від цілей проекту та неможливістю підтримання управління проектом;

• ризик шкідливого екологічного впливу;

• ризик негативних соціальних наслідків;

• ризик зміни валютних курсів;

• ризик непрогнозованої інфляції;

• ризик податкового тиску.

Аналізуючи проект, зовнішні передбачувані ризики можна врахувати.

Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов’яза­ні зі зривом планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, по­в’язані зі зміною технології, погіршанням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації тощо.

У процесі аналізу ризиків важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, викликаних цим ризиком.

До ризиків, які надаються до страхування, належать:

• прямі майнові збитки, пов’язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів;

• непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним установленням обладнання, неодержанням орендної плати;

• ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від не­щасних випадків на виробництві, від захворювань, від пошкод­ження майна, від викрадення транспортних засобів).

Зазначені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті. Для їх зниження застосовують різні методи управління ризиками.

Нині в процесі прийняття інвестиційних рішень використовують такі методи врахування ризику:

1. метод еквівалента достовірності;

2. метод визначення дисконтної ставки з урахуванням ризику.

Обидва методи засновані на компенсації ризику згідно з аксіомою: інвестори не візьмуть на себе додатковий ризик, якщо не чекають при цьому одержання додаткового доходу.

Теорія управління ризиками ґрунтується на таких принципах:

• У ринковій економіці, з огляду на спільність інтересів учасників ринку, межа між макро- і мікрорівнями стирається.

• Усі ризики справляють вплив на всіх учасників ринку одночасно на всіх рівнях економіки, але неоднаковою мірою та з різною залежністю.

• Зі збільшенням ризику дохідність зменшується у процентному відношенні до ризику.

• Сферою допустимих значень дохідності є довірчий інтервал ризику з певними граничними значеннями.

• За оцінювання ефективності проекту ставка дисконту та внутрішня норма рентабельності, мають ураховувати крім складових реальної дохідності, темпів інфляції та їх добутку й ступінь ризику проекту.

• Зміни основних показників дохідності залежать від можливості фірми управляти ризиком.

Для ефективного управління ризиками застосовуються методи диверсифікації, страхування та хеджирування.

Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш як один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об’єктами вкладення, безпосередньо не по­в’язаними між собою.

Диверсифікація передбачає два основних способи управління ризиками — активний і пасивний.

Активне управління являє собою прогнозування розміру мож­ливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів.

Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку зі заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій на ринку. Пасивне управління характеризується низьким оборотом і мінімальним рівнем концентрації обсягів продукції. Диверсифікація з пасивним управлінням застосовується здебільшого для зниження ризиків інвестиційних проектів.

Страхування ризиків — це передання певних ризиків страховій компанії. Застосовуються три основних способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків і страхування втрати прибутку.

Майнове страхування може мати такі форми: страхування ризику підрядного будівництва, страхування вантажів, страхуван­ня обладнання.

Страхування ризику підрядного будівництва має на меті страхування незавершеного будівництва від ризику матеріальних збитків чи пошкодження. Залежно від страхових випадків договори страхування ризику підрядного будівництва можуть мати форму стандартного чи розширеного договору страхування від пожежі або договору страхування від усіх ризиків. Договір страхування від усіх ризиків забезпечує страхування від будь-яких ризиків матеріальних збитків чи пошкодження застрахованого майна, за винятком тих ризиків, які окремо обумовлені в договорі як такі, що не підлягають страхуванню.

Страхування вантажів передбачає захист від матеріальних збит­ків чи пошкоджень будь-яких транспортованих вантажів. Страхування охоплює всі ризики, включаючи форс-мажорні обставини, і поширюється на переміщення товарів зі складу вантажовідправника до складу вантажоодержувача.

Страхування обладнання використовується у разі поставок чи оренди великої кількості дорогого обладнання.

Страхування від нещасних випадків включає страхування загальної громадянської та професійної відповідальності.

Страхування загальної громадянської відповідальності є формою страхування від нещасних випадків з метою захисту учасників проекту від тілесних ушкоджень, особистих збитків чи пошкодження майна.

Страхування професійної відповідальності здійснюється лише в тому разі, коли організація відповідає за підготовку проекту, управління проектом або надання інших професійних послуг щодо проекту.

За страхування втрати прибутку за об’єктом страхування є прибуток, який одержав би страхувальник, якби страхова подія не призвела до зриву чи зупинення проекту. Об’єктом страхування може бути виручка від реалізації або чистий прибуток.

Хеджування — це процес страхування ризику від можливих збит­ків шляхом перенесення ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.

Хеджування здійснюється через укладення контракту, який приз­начений для страхування ризиків зміни цін (хеджа) між стороною, що страхує ризик (хеджером), і стороною, що перебирає ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи — товари, валюта, акції, облігації тощо.

Хеджування може здійснюватися на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опційні контракти. Це дає змогу спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін.