Rozuminnya_konfliktiv_za_K

Розуміння конфліктів за К.Хорні

Теорія конфлікту Карен Хорні являє собою унікальний синтез робіт Фрейда і Адлера. Так услід за Фрейдом вона підкреслює важливість неусвідомлюваних внутрішньоособистісних конфліктів. Але значно відходить від ортодоксального психоаналізу в деяких моментах, відмовляється від конструкту лібідо, відкидає положення, що пояснює поведінку людей вродженими інстинктами (інцест і деструктивність). І перш за все присутність соціальні детермінанти особистості, ніж біологічні. На думку К. Хорні, у будь-якої людини є бажання і здатності розвивати свій творчий потенціал, щоб зайняти гідне місце в суспільстві. Проблема конфлікту з'являється тоді, коли це прагнення до зростання і самореалізації блокуються якими або зовнішніми соціальними впливами. Так, основою внутрішньоособистісних конфліктів К. Хорні вважала дії дію сімейних, культурних і соціальних факторів. Дитина, яку виховували без проявів любові, турботи і поваги до його індивідуальності, згодом виростає постійно зазнають тривогу людиною, він сприймає навколишній світ як ворожий. За К. Хорні поява «базисної тривоги», як переживають почуття беззахисності та безпорадності. Поняття «базисної тривоги» Хорні особливо підкреслювала, і це поняття стало однією з її основних концепції. Щоб зрозуміти походження конфлікту Хорні вводить поняття «базисної тривоги», маючи на увазі під ним почуття, яким має дитина, будучи ізольованим і безпорадним в потенційно ворожому світі. Велика кількість ворожих зовнішніх факторів може викликати у дитини таке відчуття небезпеки: пряме чи непряме підпорядкування, байдужість, нестійке поведінка, відсутність уваги до індивідуальних потреб дитини, відсутність керівництва, приниження, занадто велике захоплення або відсутність його, недолік справжнього тепла, необхідність займати чиюсь небудь сторону в суперечках батьків, занадто багато або занадто мало відповідальності, надмірне заступництво, дискримінація, невиконані обіцянки, ворожа атмосфера та ін.

Так, на думку Хорні, зазвичай існує деяка комбінація викликають страждання факторів, які можуть виявитися абсолютно прихованими. Тому в процесі аналізу можна тільки поступово усвідомлювати їх вплив на розвиток дитини.

Виснажений тривожними факторами, дитина шукає шляху до безпечного існування, виживання в загрозливому світі. Незважаючи на свою слабкість і страх, він несвідомо формує свої тактичні дії відповідно до силами, які діють в її оточенні. Роблячи таким чином, він не тільки створює стратегії поведінки для даного випадку, але і розвиває стійкі схильності свого характеру, що стають частиною його особистості. Для базальної тривоги характерні, але думку Хорні, як зазначалося вище, відчуття відсутності безпеки, власної безпорадності і ворожості оточення. Щоб впоратися з ними дитина часто несвідомо вдається до допомоги захисних стратегій. Хорні виділила кілька таких стратегій, які отримали назву невротичні потреби. Іншими словами невротичні прояви в особистості і відповідні ним стратегії поведінки.

Невротичні прояви за К. Хорні 

Надлишкова потреба	Прояви у поведінці
Потреба у відчутті любові, у схваленні	нав'язливе прагнення стати улюбленим, бути об'єктом захоплення інших людей. Характерно в поведінці підвищена сприйнятливість критики, висока чутливість до проявів недружелюбності, відкидання
Потреба у керівному партнері	підвищена залежність від інших, страх отримати відмову, боязнь перебувати на самоті. Неправильна оцінка любові, тобто переконаність у тому, що любов здатна все вирішити
Потреба в чітких обмеженнях	властивий такий життєвий стилі, при якому найважливіше значення має встановлений порядок і обмеження.Характерні риси: відсутність вимогливості, вдовольниться малим, підпорядкування
Потреба влади	самоціллю є домінування над іншими, контролювання їх. Характерно презирливість до проявів слабкості інших
Потреба в експлуатуванні	страх бути використовуваним іншими, виглядати «тупим» в їхніх очах. Однак при цьому небажання щось зробити таке, щоб змінити ситуацію
Потреба у визнанні суспільством	прагнення стати об'єктом захоплення. Подання про себе самого формулюється в залежності від статусу в суспільстві
Потреба в захопленні собою	бажання створити прикрашений образ себе, позбавити себе недоліків і обмежень. Постійна потреба в компліментах і лестощів з боку інших
Потреба в честолюбстві	велике бажання і прагнення бути найкращим, незважаючи на наслідки, при цьому сильний страх перед невдачею
Потреба в самодостатності і незалежності	характерно уникнення будь-яких відносин, що передбачають взяти на себе будь-які зобов'язання. Властива ізоляція, дистанція від усіх
Потреба в бездоганності і незаперечно	прагнення бути морально непогрішним, бездоганною в відносинах; підтримку враження досконалості і чесноти

На думку Хорні, потреби, представлені в Табл.2, присутні у кожної людини. З їх допомогою людина справляється з такими неминучими в життя почуттями, як покинутість, ворожість або безпорадність. Нормальна людина легко заміняє одну потребу іншого, якщо це потрібні обставини, що змінюються. Наприклад, коли виникає потреба в любові, він прагне її задовольнити. У тій ситуації, коли виникає потреба влади, він також намагається задовольнити її і так далі, тобто змінює стиль поведінки в залежності від існуючої потреби. А на відміну від здорової поведінки невротичні особистості обирають тільки одну потребу, використовують її у всіх соціальних взаємодіях, не розбираючись у ситуаціях. Мається на увазі, що реагує на ситуацію не гнучко, невтомно застосовуючи тільки одну стратегію поведінки. Хорні писала: «Якщо він потребує любові, то повинен отримати її від друга і ворога, від роботодавця і чистильника взуття» [4].

Що б зрозуміти, як розвиваються конфлікти необхідно розглянути загальну картину основних напрямків поведінки, в яких дитина діє в пошуку відчуття безпеки, за допомогою пристосувальних дій щодо свого оточення. З описаних стилів поведінки Хорні виділяє три основні стратегії поведінки: дитина може рухатися до людей, проти них і від них [5].

Рухаючись до людей, він визнає власну безпорадність і всупереч своєму відчуження і страхів намагається завоювати їх любов, спертися на них. Тільки таким чином він може відчувати себе безпечним з ними. Якщо між членами сім'ї існують розбіжності, то він долучиться до найбільш могутньому члену або групі членів. Орієнтуючись на них, він отримує почуття приналежності та підтримки, яке дозволяє йому відчувати себе менш слабким і менше ізольованим.

Коли дитина рухається проти людей, він приймає і вважає само собою зрозумілим стан ворожнечі з оточуючими його людьми і збуджується свідомо чи несвідомо до боротьби з ними. Він рішуче не довіряє почуттям і намірам інших у відношенні самого себе. Він хоче бути сильнішим і завдати їм поразки, частково для свого власного захисту, частково через помсту.

Коли він рухається від людей, він не хоче ні належати, ні боротися, його єдине бажання - триматися осторонь. Дитина відчуває, що у нього не дуже багато спільного з оточуючими його людьми, що вони зовсім його не розуміють. Він будує світ з самого себе - у відповідності зі своїми ляльками, книгами і мріями, своїм характером.

Таким чином, в кожній з цих стратегій один з елементів базисної тривоги домінує над усіма іншими: безпорадність у першому, ворожість у другому та ізоляція у третьому. Панівний аттітюд - це той, який найбільш сильно визначає реальну поведінку. Він представляє ті способи і засоби протистояння іншим, які дозволяють даній конкретній людині відчувати себе найбільш вільно. Таким чином, відособлена особа буде використовувати як щось само собою зрозуміле всі несвідомі прийоми, що дозволяють їй утримувати інших людей на безпечній відстані від себе, тому що для неї скрутна будь-яка ситуація, що вимагає встановлення тісного зв'язку з ними. Крім того, домінуючий аттітюд часто, але не завжди являє аттітюд, найбільш прийнятний з точки зору розуму особистості [5].

Це не означає, що менш помітні аттітюди менш могутні. Наприклад, часто важко визначити, поступається чи бажання домінувати явно залежною, підлеглою особистості за своєю інтенсивністю потреби в любові, способи вираження своїх агресивних імпульсів просто більш заплутані.

Іншим фактором, значно розширюють сферу конфлікту, є те, що аттітюди не залишаються обмеженими областю людських відносин, а поступово пронизують всю особистість у цілому, подібно до того як злоякісна пухлина поширюється по всій тканини організму. У результаті вони охоплюють не лише ставлення до інших людей, а й життя людини в цілому.

Можна сказати, що конфлікт, який бере початок ставлення до інших, з плином часу поширюється на всю особистість у цілому. Людські відносини мають настільки вирішальний характер, що вони не можуть не впливати на придбані якості, на цілі, які людина ставить і цінності, в які він вірить. У свою чергу, якості, цілі та цінності самі впливають на відносини з іншими людьми, і, таким чином, всі вони знаходяться в складному переплетенні один з одним.

Хорні стверджує, що конфлікт, народжений несумісністю аттитюдов, складає ядро ​​особистості і з цієї причини заслуговує бути названим базисним.

Розуміння конфліктів за К. Юнгом К. Юнг, продовжуючи дослідження в руслі психоаналізу, зосередив увагу на конфліктній природі самої особистісної установки. У книзі «Психологічні типи» він дав типологію особистості, яка до цих пір вважається однією з найбільш переконливих класифікацій людських типів, побудованих на якісній основі. Вісім типів виділяються за чотирма функціям психіки - мислення, відчуття, почуття та інтуїція. Кожна з них може проявлятися у двох напрямках - як екстраверта (спрямована на зовнішній світ) і як інтроверта(спрямована на внутрішній світ). Юнг мислив з опорою на філософську традицію. Основне протиставлення у своїй типології він зробив на конфлікті суб'єктивного та об'єктивного у свідомості людини. Екстраверт - людина, спрямований у поза. Він свідомо прагне пізнати закони зовнішнього світу і будувати своє внутрішнє життя відповідно до них. Інтроверт - людина, занурена в себе. Він стверджує самоцінність внутрішніх процесів, а зовнішній світ, його правила і норми для нього не так вже й важливі. Такі дві установки свідомості. Однак психічна життя протікає в конфлікті свідомості і несвідомого. Будь-яке порушення заходи у свідомості викличе компенсаторну діяльність несвідомого. У екстраверта несвідоме встає на захист суб'єктивності, породжує егоїстичні тенденції. ... У інтроверта підвищується вплив об'єкта, він стає більш залежним від зовнішніх обставин. У теорії К. Юнга внутрішньоособистісний конфлікт — це регрес на більш низький рівень психіки, тобто він відбувається в сфері несвідомого. Юнг продовжував розвивати думку 3. Фройда про те, що несвідоме (а значить, сновидіння і невротик) у своїх фантазіях опускаються на стару, давно полишену ступінь мислення, яку представники швейцарської школи назвали архаїчною. К.Г. Юнг цікавився насамперед архетипами, символами сновидінь, духовними проблемами сучасності, існуванням душі та образами несвідомого. Під час практики він з'ясував, що психічно хворі та невротики до найдрібніших деталей повторюють міфи, космогонії та примітивні наукові уявлення давніх та найдавніших народів.

Як і інші теоретики, Юнг вважав, що в особистості діють суперечливі тенденції, які можуть вступити в конфлікт між собою. Тому Юнг вважає, що психологічна теорія особистості мас будуватися на принципі суперечності і конфлікту, оскільки створене конфліктними стихіями напруження становить сутність самого життя; без напруження не може бути енергії, а значить, і самої особистості. Конфлікт же виникає в особистості повсюди: між Его і тінню, між Его і особистим несвідомим, між персоною і особистим несвідомим, між колективним несвідомим і персоною. Персона, або маска, виникає унаслідок того, що спочатку Его розривається між вимогами суспільства і внутрішніми вимогами колективного несвідомого. Потім персона попадає під вплив інших архетипів колективного несвідомого. Конфлікт К.Г. Юнг вважав обов'язковим фактом життя.

У розв'язанні душевних конфліктів важливу роль відіграють мислення та научіння розумінню. К.Г. Юнг вважає, що саме на-учінням розумінню можна вирішувати дитячі конфлікти, що пояснення мають сприятливий терапевтичний вплив на людину.

Розуміння конфліктів за Е. Фроммом

Розглядаючи проблеми психоаналізу в послефрейдовской соціальної думки, не можна не виділити її вершину. У соціологічному плані нею виступає вчення Е. Фромма. Його наукова спадщина не можна строго віднести до якоїсь однієї дисципліни. Однак можна визначити провідну проблему всієї його творчості - проблему людини. Вона займає центральне місце у працях Е. Фром різних років, але переважно в період після Другої світової війни. Причинами актуалізації особистісної проблематики були і осмислення їм цінності життя людини, і розвиток капіталізму в нових умовах, що змусило по-іншому поглянути на проблему відчуження людини і впливу на нього деструктивних сил, і, нарешті, загальний різко зрослий інтерес до проблематики людини на світовому громадської думки , поява і розвиток радикального гуманізму. Фромм підкреслював, що найбільше значення для нього мали ідеї Маркса і Фрейда, які він і хотів об'єднати у своїй теорії. Якщо від Фрейда він взяв ідею про домінуючу роль несвідомого в особистості людини, то від Маркса - думку про значення соціальної формації для розвитку психіки, а також ідею про розвиток відчуження при капіталізмі, розуміючи під цим психологічне відчуження, відчуження людей один від одного.

Фромм дійшов висновку, що рушійними силами розвитку особистості є дві вроджені несвідомі потреби, що знаходяться в стані антагонізму: потреба в укоріненні і потреба в індивідуалізації. Якщо потреба в укоріненні змушує людину прагнути до суспільства, співвідносити себе з іншими його членами, прагнути до спільної з ними системі орієнтирів, ідеалів і переконань, то потреба в індивідуалізації, навпаки, штовхає до ізоляції від інших, до свободи від тиску і вимог суспільства. Ці дві потреби є причиною внутрішніх протиріч, конфлікту мотивів у людини, яка завжди марно прагне якимось чином поєднати ці протилежні тенденції у своєму житті.

Індивідуалізація розвивається на шкоду вкоріненості, про яку людина починає сумувати, прагнучи втекти від здобутої свободи. Це втеча від свободи, характерне для суспільства, де всі один одному чужі, проявляється не тільки в бажанні отримати надійну роботу, але і в ідентифікації з політичним діячем, який обіцяє надійність, стабільність і вкоріненість. Таким прагненням втекти від свободи, яка виявляється занадто важкою для людини, пояснював і прихід фашизму. Соціалізм теж позбавляє людей індивідуальності, даючи їм в обмін стереотипність способу життя, мислення та світогляду.

Єдиним почуттям, яке, на думку Фромма, допомагає людині приміряти ці дві протилежні потреби, є любов у найширшому розумінні цього слова. У прагненні до індивідуалізації люди зазвичай прагнуть до свободи від інших, від зобов'язань і догм, що визначають їхнє життя в суспільстві. Бажання свободи від усіх і за всяку ціну не дає людині можливості задуматися над тим, навіщо йому потрібна ця свобода. Тому, знаходячи її, він не знає, що з нею робити, і в нього виникає бажання проміняти її знову на вкоріненість. У той же час є й інша свобода, «свобода для», тобто свобода, необхідна нам для здійснення наших намірів. Така свобода вимагає звільнення не від усіх зв'язків, а тільки від тих, які заважають у здійсненні задуманого. Тому набуття такої свободи та індивідуальності не обтяжує людини, але, навпаки, приймається ним з радістю. Саме така свобода, свобода для життя з близькими людьми, і народжується в любові. Вона дає одночасно і задоволення і потреби в індивідуалізації, і потреби в вкоріненості, примиряє їх і гармонізує життя людини, його особистість і відносини зі світом. Тому Фромм говорив про необхідність побудувати на Землі нове суспільство - «гуманістичний ідеалізм», заснований на любові людей один до одного.

Фромм також говорив про механізми психологічного захисту, за допомогою яких людина прагне уникнути внутрішньоособистісного конфлікту. За Фроммом, це садизм, мазохізм, конформізм і деструктивізм. При садизмі і мазохізм відбувається «укорінення» жертви з катом, які залежать один від одного і потребують один одного, хоча різниця їх позицій і дає їм деяке відчуття власної індивідуальності. При конформізмі почуття укорінення бере верх, у той час як при деструктивізму, навпаки, верх бере прагнення до індивідуалізації, прагнення зруйнувати те суспільство, яке не дає людині можливості укоренитися в ньому. Таким чином, хоча ці механізми і допомагають людині подолати внутрішнє невідповідність, вони, тим не менш, не вирішують глобальних проблем.

Залежність характеру людини від його способу життя Фромм висловив в понятті соціального характеру. Соціальний характер змінюється разом зі зміною суспільства, культури. Фромм розрізняв такі його типи: накопичувальний, що сприймає, ринковий, експлуататорський, некрофіліческій. Всі вони різновиди непродуктивного характеру. Тільки створення нового суспільства в майбутньому призведе до продуктивної характером. З найбільшою докладністю Фромм описав ринковий характер, що відповідає сучасному капіталістичному суспільству: «жива істота стає товаром на« ринку особистостей ». Модель цієї орієнтації характеру задається ринком та його економічної функцією в сучасному суспільстві. Оскільки характерна риса сучасного ринку - не місце зустрічі, а механізм абстрактного і безособового попиту, оскільки ринковий тип характеру означає прагнення людей розглядати будь-яку цінність, в тому числі і цінність людей, як мінову. Для таких людей оцінки і на індивідуально-особистісному, і на товарному ринку одні й ті ж. «Мета ринкового характеру - цілковита адаптація, щоб бути потрібним, зберегти попит на себе за всіх умов. Особи з ринковим характером ... не мають навіть свого власного Я, на який вони могли б спертися, бо їх Я постійно змінюється відповідно до принципу - «я такий, який я вам потрібний». Переважає розсудливе, маніпулятивний мислення, емоційне життя атрофується. Ринковий характер Фромм називає також відчуженим характером, тому що люди з таким характером відчужені від своєї праці, від самих себе, від інших людей і від природи. Ринкова орієнтація є сучасним продуктом. Упаковка, ярлик, фірмова марка стали важливі як для товарів, так і для людей з недавнього часу.

Породжений суспільством, в якому панує приватна власність, цей характер висловлює такий спосіб існування людини, який Фромм назвав володінням. Орієнтація на володіння проявляється у власницьких почуттях і установках, які пронизують життя людини у всіх її проявах - в навчанні, у формах відносин між людьми, в тому числі батьків і дітей, чоловіка і дружини, пацієнта і лікаря і т.д. З позиції психології він викриває сучасне капіталістичне суспільство, в якому люди «стали гвинтиками бюрократичної машини», їх думками і почуттями, смаками маніпулюють «уряд, індустрія і перебувають під їх контролем засоби масової інформації; економічний прогрес торкнувся лише обмеженого числа багатих націй, прірва між багатими і бідними націями все більше і більше збільшується; технічний прогрес створив небезпеку для навколишнього середовища і загрозу ядерної війни, кожна з яких - або обидві разом - здатні знищити всю цивілізація і, можливо, життя на землі ».

Крім цих основних проблем сучасної людини, Фромм виділяє і проблему внутрішньої подвійності і суперечливості людини. «Проблема людського існування зовсім унікальна за своєю природою: начебто людина вийшла з природи - і все ж перебуває в ній; він почасти божество, почасти тварина, він і нескінченний, і обмежений. Необхідність знову і знову вирішувати протиріччя свого існування, знаходити в собі більш високі форми єдності з природою, своїми побратимами і самим собою - ось джерело всіх душевних сил, рушійних людиною, джерело всіх його пристрастей, афектів і прагнень ».

Е. Фромм вважає, що особистість суперечлива внаслідок суперечливості впливу на неї як об'єктивних природних процесів (життя і смерть), так і економічних і політичних. Звідси - вчення Фромма про буття і володіння. Сенс його в наступному. Людство в результаті кризи, що наступила близько до економічної та психологічної катастрофи. Вихід з кризового становища пов'язаний лише зі зміною характеру людини. Зараз його провідна установка - на володіння, майбутнє ж - за установкою на буття. Мова йде про перехід від споживацького суспільства до здорового суспільства, заснованого на пануванні гуманізму. Людина повинна бути самим собою, розвивати властиві йому якості, а не прагнути до корисливості, до непомірних домаганням. Потрібні добровільні зв'язку зі світом і природою, продуктивна діяльність людини, любов до роботи, які знову з'єднають його з миром, але вже не первинними зв'язками, а як вільного і незалежного індивіда. Це і є стратегічний план на порятунок і зміна людського суспільства.

Вкрай важлива категорія вчення Е. Фромма про особистості - любов. Під нею він розумів і життєву потребу кожної людської істоти, і велику, що об'єднує людей силу. Проте сучасне західне суспільство не створює для її (любові) розвитку відповідних умов; навпаки, замість об'єднує любов продукується роз'єднують зло.

Е. Фромм аналізує різні види любові, особливо виділяючи любов між батьками і дітьми. За таким критерієм, як об'єкти кохання, вчений виділяє такі її види: братерська любов, материнську любов, еротичну любов, любов до себе, любов до Бога. Фромм стверджує, що любов - рідкісне явище в сучасному суспільстві, а її місце зайняли численні форми псевдолюбові, які насправді є формами її розкладання. Він вважає, що люди помилково говорять про любов іншим і вселяють це почуття собі з тієї причини, що хочуть врятуватися від самотності, який інакше було б нестерпним. Вступаючи в шлюб, людина вступає в «союз двох проти всього світу», і цей егоїзм приймається за любов і близькість. «Любов - як взаємне статеве задоволення і любов - як робота в складі команди і притулок від самотності - ось дві нормальні форми розкладання любові в сучасному західному суспільстві, патологія любові, наступна соціально обумовленим зразками». Я повністю згодна з думкою філософа і підтримую його, тому що теж вважаю любов рідкісним почуттям у сучасному світі, світі, в якому головну роль відіграють гроші, влада, слава. Безліч відносин будуються на власну вигоду - як матеріальної, так і моральної. Почуття самотності, на мій погляд, є одним із самих руйнівних. Воно штовхає людину до рук більш-менш відповідного супутника життя, закриває довгу і виснажливу «дорогу» в пошуках свого ідеалу. Але все ж, справжня любов існує. Я вважаю, що це така любов, при якій людина без жалю може віддати все що має, з радістю ділиться своїми почуттями, може «перевернути гори», при цьому, не просячи в замін таких же вчинків.

В інших дослідженнях вчений підкреслює, що в кожній людині закладено дві тенденції - любов до життя (біофілія) і любов до смерті (некрофілія). Людина може стати біофіліі або некрофілом. Якщо він втрачає прагнення до життя, торжествує інстинкт смерті. У Фромма поняття некрофілія будуватися не на сексуальній основі, це поняття значно ширше і багатше. Мова йде про прагнення до руйнування в самих різних формах. Людина сама вирощує у собі комплекси некрофіла, пов'язані з жорстокістю, дистрофією почуттів.

Роботи Фромма заклали основи напрямку, один час популярного в західній психології і отримав назву «фрейдо-марксизм». Однак головне значення його робіт у тому, що вони, залишаючись у руслі основних положень психоаналізу, відповідали і на нові, які виникли вже в другій половині XX століття питання, поєднуючи ідеї Фрейда і з Адлером, і з гуманістичною психологією. Спроби мовою психоаналізу показати суперечливість позиції людини в її спілкуванні з оточуючими, роль суспільства у розвитку особистості мали велике значення не тільки для психології, але і для суміжних наук - історії, соціології, філософії, педагогіки.

Критичне есе

Головну увагу Фромм приділяє капіталістичному суспільству і його протиріч та особистості при капіталізмі. Розвиваємо, Фроммом концепція людини капіталістичного суспільства, коли не тільки праця, а й особистість перетворюється на товар, коли дійшло до межі відчуження людини: перетворився на автомат, яким маніпулюють, викриває капіталізм як соціальну систему. «Капіталістичне суспільство грунтується на принципі ринку як регулятора всіх економічних, а отже, і суспільних відносин. Товарний ринок визначає умови обміну товарів ». Фромм показав, що економічна система капіталістичного суспільства зажадала від людини таких якостей, як егоїзм, себелюбство, жадібність, які є продуктом цих соціальних умов.

На думку Фромма, жінки повинні бути звільнені від патріархального панування. У сучасній культурі роль жінки зазнала величезних змін. Фромм писав: «Панування чоловіка почалося лише близько шести тисяч років тому, коли надлишок сільськогосподарської продукції дозволив наймати і експлуатувати працівників, створювати армії і могутні міста-держави. З тих пір в більшості культур всього світу верх взяли «асоційовані чоловіка», що підпорядкували собі жінок. Ця перемога чоловічої статі в людському роді була зумовлена ​​економічною владою чоловіків і створеної ними військовою машиною ». Війна між статями нерідко носить неприкритий характер, однак найчастіше це прихована війна. У далекі часи жінок сприймали господинею по будинку, матір'ю, коханкою. Всі важливі рішення, в тому числі управлінські, брали тільки чоловіки, у спортивних іграх брали участь чоловіки, в театрах грали теж чоловіки і т.д. У сучасному світі спостерігається зовсім інша картина. Тепер жінки працюють не гірше за чоловіків, займають відповідальні, керівні посади, беруть участь у спортивних змаганнях нарівні з чоловіками, займаються науковими дослідженнями, водять автомобілі і стають незалежними, гордими і самостійними. «Але боротьба за звільнення жінок тільки що почалася, і не варто недооцінювати опору чоловіків».

Фромм звинувачує суспільство в «хвороби». Він вважає, що проблему людського існування можна вирішити правильно і неправильно. «Якщо людина досягає в своєму розвитку повної зрілості у відповідності з властивостями і законами людської природи, то він знаходить душевне здоров'я. Невдача такого розвитку призводить до душевного захворювання ». Звідси випливає, що мірилом психічного здоров'я є задовільний вирішення проблеми людського існування. Фромм називає «глибоко збитковими» людьми тих, кому не вдається досягти свободи, спонтанності, справжнього самовираження; це люди з почуттям самотності, непотрібності і потреби в любові. Оскільки ця «ущербність» притаманна багатьом, філософ вважає товариство «хворим». «У наші дні ми зіштовхуємося з людиною, яка діє і відчуває, як автомат, він ніколи не відчуває переживань; його штучна посмішка прийшла на зміну щирим сміхом, а нічого не значуща балаканина зайняла місце словесного спілкування; він відчуває сумне відчуття безнадійності замість дійсної болю ». Дійсно, людина виявляє майже безмежну пристосовність: він може їсти майже все, жити практично в будь-яких кліматичних умовах і навряд чи існує психічний стан, якого він не зміг би винести.