Rozuminnya_konfliktiv_za_K

Фромм вважає, що душевне здоров'я не ідеал, який треба нав'язувати особистості. Навпаки, прагнення до нього, на щастя, гармонії, любові внутрішньо притаманне кожній людині, «якщо тільки він не народився духовним або моральним виродком». Для того щоб почала складатися тенденція до «одужання», необхідно, для початку, усвідомити страждання, їх джерело і причини. А зростання самосвідомості може стати ефективним, якщо зміняться цінності, норми і «практика життя, заснована на невротичної структурі і постійно її відтворювальна».

Розуміння конфліктів за В.С. Мерліним Найбільш послідовна система поглядів на внутрішні особистісні конфлікти у вітчизняних дослідників представлена в працях В. С. Мерліна, який почав займатися проблемою конфліктів ще в 40-і роки ХХ століття і присвятив психологічним конфліктам окремий розділ у своїх «Проблемах експериментальної психології особистості» (В.С.Мерлин, 1970). За В.С. Мерліним, внутрішній особистісній конфлікт — це стан більш-менш тривалої дезінтеграцї особистості, який виражається в загостренні протиріч, які існували раніше, чи у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості (В.С.Мерлин, 1970, с. 103).

Внутрішній особистісний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови повинні бути такі, що «задоволення глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає зовсім неможливим чи ставиться під погрозу (В.С. Мерлін,1970). Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту є неминучим внаслідок обмежень, які диктуються громадським життям, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені, і т.д.

Однак внутрішній особистісній конфлікт виникає, якщо ці зовнішні умови породжують певні внутрішні умови, що являють собою протиріччя між різними мотивами і відносинами особистості чи між її можливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює В.С.Мерлін, ці конфлікти можливі тільки в людини. Ще одна необхідна, умова психологічного конфлікту — це суб'єктивна нерозв'язність ситуації (Мерлин, 1970, с. 105).

В.С.Мерлін критикує фрейдиські і неофрейдиські уявлення про конфлікти, особливо їх тези про несвідомий характер процесів, що протікають в психологічному конфлікті, і приреченості людини на конфлікти, які виникають на ґрунті дитячих конфліктів. Він говорить про необхідність створення теорії конфліктів, що спирається на клінічні дослідження і досвід психотерапевтичного відновлення особистості (Мерлин, 1970, с. 13).

На його думку, значення дослідження психологічних конфліктів визначається їхньою роллю в розумінні структури і розвитку особистості, оскільки загальні закономірності формування особистості в діяльності виявляються тут протягом порівняно короткого часу в гострій формі (Мерлин, 1970, с. 111). Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється сама структура особистості. Таким чином, розвиток і подолання конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості (Мерлин, 1970, с. 105). В.С. Мерлін описує закономірності переходу фрустрації в конфлікт, експериментальні методики дослідження конфліктів, конкретні види конфліктів (трудові, любовні й ін.), динаміку їхнього розвитку, фази виходу людини з конфлікту й ін. Тим самим ним фактично закладені основи комплексного всебічного опису конфліктів, їхнього вивчення й практики роботи з конфліктами.

Однак роботи В.С.Мерліна не одержали продовження в психології і не стали основою подальшого розвитку теорії конфліктів, вивчення яких переміщається в сферу клінічного дослідження неврозів, у психотерапевтичну площину. Незважаючи на безумовну цінність цих областей вивчення конфлікту, вони не давали можливості інтеграції різноманітних робіт, пов'язаних з вивченням конфліктів, оскільки користувалися своєю термінологією, своєю системою концептів і теоретичних понять, не завжди співзвучних і співвідносяться з психологічними категоріями. За межами даного підходу вивчення внутрішніх особистісних конфліктів майже не здійснювалося.

Розуміння конфліктів за К. Роджерсом У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутрішнього особистісного конфлікту. За К.Роджерсом в основі конфлікту лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, які людина здобуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні (К.Роджерс, 1986) Одним із фундаторів гуманістичної психології вважають американського дослідника Карла Роджерса (1900-1990). Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концепція», яка породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини навколишніми, і тоді виникає дилема - чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Такі випадки можуть викликати невротичні конфлікти і потребують допомоги психолога у створенні гнучкої самооцінки. Здатність до гнучкої самооцінки, вміння під тиском досвіду переоцінювати систему цінностей, яка виникла раніше, - все це К. Роджерс визначає як важливу умову психічної цілісності особистості та її психічного здоров´я в різних життєвих ситуаціях Завдяки К. Роджерсу явища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвиткові суб´єкта виявилися важливим предметом подальших психологічних досліджень.

Розуміння конфліктів за В. Франклом Відповідно до концепції австрійського психолога і психіатра Віктора Франкла, головною рушійною силою життя кожної людини є пошук їм сенсу життя і боротьба за нього. Але здійснити сенс життя вдається лише небагатьом. Відсутність же його породжує у людини стан, який він називає екзистенціальним вакуумом, або почуттям безцільності і порожнечі. Саме екзистенційний вакуум і породжує в широких масштабах внутрішньоособистісні конфлікти, що виражаються з найбільшою силою в «ноогенного (смислових) неврозах».

На думку Франкла, внутрішньоособистісний конфлікт у вигляді ноогенного неврозу виникає через духовних проблем і пов'язаний з розладом «духовного ядра особистості», в якому локалізовані смисли і цінності людського існування, що грають визначальну роль у поведінці особистості. Таким чином, ноогенного невроз - це розлад внутрішньої структури особистості, викликане екзистенціальним вакуумом, відсутністю у людини сенсу життя [5].

Розуміння конфліктів за О.М. Леонтьєвим Серед вітчизняних учених, які зробили значний внесок у розробку даної проблеми, слід назвати А.Р. Лурію, В.М. Мясішева, BC Мерліна та інших. Але перш за все потрібно звернути увагу на підхід О.М. Леонтьєва, який своєю теорією про роль предметної діяльності у становленні особистості багато зробив і для розуміння внутрішньоособистісних конфліктів. Відповідно до його теорії, зміст і сутність внутрішньоособистісних конфліктів обумовлені характером структури самої особистості. Ця структура у свою чергу детермінована об'єктивно суперечливими відносинами, в які вступає людина, здійснюючи різноманітні види своєї діяльності [12]. Одна з найважливіших характеристик внутрішньої структури особистості полягає в тому, що будь-яка людина, що навіть має провідний мотив поведінки та основну мету в житті, не може жити тільки однією будь-якою метою або мотивом. Мотиваційна сфера людини, на думку О.М. Леонтьєва, навіть у найвищому її розвитку ніколи не нагадує застиглу піраміду. У різні періоди життя, у різних сферах людського буття і в різних ситуаціях у особистості виникає безліч інших, крім ведучого, мотивів, що утворюють мотиваційну сферу або мотиваційний полі. Леонтьєв вважав, що «спрямованість особистості» неповно описується тому, що навіть при наявності у людини виразною провідною лінії життя вона не може залишатися єдиною. Служіння обраної мети, ідеалу зовсім не виключає і не поглинає інших життєвих відносин людини, які, у свою чергу, формують змістотворних мотиви. Образно кажучи, мотиваційна сфера особистості завжди є многовершінной. Суперечливе взаємодія цих «вершин» мотиваційної сфери, різних мотивів особистості і утворює внутрішньоособистісний конфлікт. Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт, іманентно властивий внутрішній структурі особистості, - нормальне явище. Структура будь-якої особистості характеризується внутрішніми протиріччями і боротьбою між різними мотивами. Зазвичай ця боротьба проходить у пересічних формах і не порушує гармонійності особистості. «Адже гармонійна особистість зовсім не є особистість, яка не знає ніякої внутрішньої боротьби» [12]. Але іноді ця боротьба стає головним, що визначає поведінку людини і весь його вигляд. Саме така структура трагічної особистості. У цілому ж, всі концепції, що описують механізми та чинники виникнення внутрішньоособистісного конфлікту можна розділити на групи в залежності від зв'язку із зовнішнім середовищем або з визначення предмета зіткнення. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних концепцій російські дослідники виділяють три групи таких конфліктів: интрапсихические, ситуативні і когнітивні.

Розуміння конфліктів за А. Маслоу Широку популярність здобула концепція внутрішньоособистісних конфліктів одного з провідних представників гуманістичної психології американського психолога Абрахама Маслоу. Згідно Маслоу, мотиваційну структуру особистості утворює ряд ієрархічно організованих потреб:

1) фізіологічні потреби; 2) потреба в безпеці; 3) потреба в любові; 4) потреба в повазі; 5) потреба в самоактуалізації. Найвища - потреба в самоактуалізації, тобто в реалізації потенцій, здібностей і талантів людини. Вона виражається в тому, що людина прагне бути тим, ким він може стати. Але це йому не завжди вдається. Самоактуалізація як здатність може бути присутнім у більшості людей, але лише у меншості вона є доконаний, реалізованою. Цей розрив між прагненням до самоактуалізації і реальним результатом і лежить в основі внутрішньоособистісних конфліктів.