4. Управління державним боргом, його обслуговування згідно Бюджетного кодексу України

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом.

Романенко О.Р. зазначає, що управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави [10, 238].

Федосов В.М. та Юрій С.І. категорію «управлінням державним боргом» трактують як комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визна­чення місць, умов розміщення і погашення державних позик, а також за­безпечення гармонізації інтересів позичальників і кредиторів [11, 256].

Вахненко Т. управління державним боргом розгляє в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань [17, 38].

Кириленко О. під управлінням державним боргом розуміє сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів [19, 46].

Управління державним боргом, згідно з Наказом Міністерством фі­нансів України «Про порядок ведення Міністерством фінансів України об­ліку державного боргу та операцій, пов'язаних з ним», — це виконання за­ходів по досягненню економії коштів державного бюджету з погашення та обслуговування державного боргу України та поліпшення його структури (у т.ч. дострокове погашення боргових зобов'язань держави, зменшення ризиків, пов'язаних із борговим навантаженням тощо); проведення заходів по інформаційній та рейтинговій підтримці залучення коштів на ринках капіталу; оплата дорадчих послуг із питань управління державним боргом, в тому числі, управління ризиками, випуску та обігу похідних інструмен­тів, впровадження сучасних засобів обробки інформації та зв'язку, ство­рення інформаційно-аналітичної системи управління державним боргом.

Метою управління державним боргом є отримання найкращого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнення макроекономічних труднощів та проблем платіжного балансу в майбутньому.

Управління державним боргом складається з таких стадій:

1) залучення державних запозичень;

2) розміщення запозичених коштів;

3) погашення та обслуговування боргу [10, 238].

В управлінні державним боргом можна виділити декілька принципів:

1) безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;

2) єдності - урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими радами;

3) зниження ризиків - розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

4) оптимальність структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення «піків» платежів;

5) збереження фінансової незалежності - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;

6) зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;

7) прозорості - дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику [10, 238].

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де в законі «Про Державний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення.

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики. Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу – погашення основної заборгованості і й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування такого механізму необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу [10, 239].

Методами управління державним боргом є:

• конверсія;

• консолідація;

• уніфікація;

• обмін за регресивним співвідношенням;

• відстрочка позики;

• анулювання боргу;

Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.

Консолідація — це зміна умов позики, пов'язана з їх строками. Зміна строків може відбуватися як у бік збільшення, так і в бік зменшення строку уже випущених позик. У деяких випадках можливе поєднання консолідації з конверсією.

Уніфікація позики — це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися одночасно з консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

Обмін за регресивним співвідношенням державних цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного бо­ргу. Це небажаний метод управління державним боргом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх зобов'язань.

Відстрочка погашення — це перенесення строків виплати боргу. Вона відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише перено­сяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.

Анулювання державного боргу — це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов'язань. Це може призвести до дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зо­бов'язання. У такому випадку всі держави-кредитори можуть застосувати до країни-боржника досить жорсткі санкції, тому дефолт є дуже нечастим явищем.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп бо­ргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, з дисконтом за інозем­ну валюту [11, 257].

Слід зазначити, що Державний бюджет України протягом багатьох років був дефіцитним. Так, у 1992 р. він становив 13,5% ВВП. Щоправда, пізніше він почав скорочуватися: у 1994 р. — 9,4%, 1995 р. — 6,8%, 1996 р. — 4,9%, 1997 р. — 6,7%, 1998 р. — 2%, у 1999 р. — 1,5% ВВП, а в 2000 р. бюджет був узагалі бездефіцитним [27].

Це призвело до того, що в Україні покриття дефіциту в 1991—1994 рр. відбувалося за рахунок емісії грошей, що, в свою чергу, призвело до гіперінфляції. Одночасно, в умовах дефіцитності фінансових ресурсів, виникає необхідність залучення і використання зовнішніх запозичень.

Неефективний механізм залучення позик та їх непродуктивне використання зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі. Як наслідок - загострення боргової кризи ліквідності й загрози дефолту у кінці 90-х рр., що зумовили трансформацію зовнішньої заборгованості держави із потенційної загрози фінансовій безпеці у реальну. Фінансовий стан України у кінці 90-х рр. характеризується безперервними реструктуризаціями, обтяжливими переговорами з кредиторами, відсутністю перспектив щодо повного та своєчасного обслуговування зовнішнього державного боргу у найближчому майбутньому.

Від врегулювання боргової проблеми у значній мірі залежатиме бюджетна дієздатність держави, стабілізація її фінансового стану і загальноекономічної ситуації в країні. Україна поступово набуває досвід у реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат, подовження строків оплати та обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. Це істотно обмежує бюджетні видатки, послаблює борговий тиск і створює сприятливі умови для економічного розвитку. Стратегія загальної реструктуризації зовнішнього боргу ґрунтується на принципі рівних пропорцій рефінансування боргових зобов'язань для всіх кредиторів України і реструктуризації заборгованості перед офіційними кредиторами шляхом укладення угод з Паризьким клубом, а перед іноземними комерційними банками — з консорціумом комерційних банків.

Отже, було розглянуто сутність управління державним боргом, мету, принципи, етапи управління. Визначено характеристику методів управління державним боргом, а саме: конверсія; консолідація; уніфікація; обмін за регресивним співвідношенням; відстрочка позики; анулювання боргу.