Тема 2: Острозька академія – перший заклад вищого типу в Україні. Учителі та учні.

План лекції:

Заснування Острозької академії князем В.-К. Острозьким в 1576 р.

Матеріальне забезпечення академії.

3. Організація навчального процесу в Острозькій академії.

Найвідоміші вчителі Острозької академії:

Герасим Данилович Смотрицький.

Кирило Лукаріс.

Никифор Канта кузин

Ян Лятос

Найвидатніші учні Острозької академії:

Петро Конашевич Сагайдачний.

Іов Борецький.

Мелетій Смотрицький

Єлисей Плетенецький

Іван Вишенський

Іов Княгиницький

Лаврентій-Зизаній Тустановський.

1. Заснування Острозької академії князем В.-К. Острозьким в 1576 р.

Костянтин Острозький розумів, що матеріальна підтримка церков та монастирів є лише першим кроком до виходу з кризи, у якій знаходилась православна культура. Головна проблема полягала у відсутності вищого рівня освіти, що відчувалось особливо гостро в той час, коли в Західній Європі католицьке та реформаційне шкільництво пережи­вало свій розквіт. Починаючи з 60-х років XVI ст., у Речі Посполитій швидко з'являлися протестантські школи та єзуїтські колегіуми. Не було нічого дивного в гому, що більшість православних магнатів і шляхтичів посилали своїх дітей на­вчатися за кордон до протестантів та єзуїтів. Шлях виходу з цього глухого кута був у створенні шкіл. Вони виникали головним чином при церковних братствах, а також при окремих цер­квах і монастирях. Василь-Костянтин Острозький намагався сприяти цьому рухові. Ще в 1572 р. він надав землі в Турові д’яку Дмитрові Митуричу з тим, що той зобов'я­зувався "школи держати и уставником бути". У 1588 р. з ініціативи К.-В.Острозького повстала школа при кафедральній церкві у Володимирі та школа в Дерманському монастирі. Імовірно, що Василь-Костянтин міг заснувати школу в м. Дубно – своїй улюбленій резиденції. Проте створення звичайних церковних шкіл не могло вирішити проблему освіти. Першочерговим завданням князя було створення православної школи вищого типу, подібної до західноєвропейських академій та університетів. У кінці 1576 р., після отримання від Стефана Баторія підтвердження своїх прав на володіння Острогом, Костянтин почав будувати біля свого замку академію “з великою побожністю та з королівським розмахом”.

Найдавніше свідчення про академію міститься у передмові до Острозького Букваря, який вийшов у світ 18 червня 1578 року. Отже, до того часу вже було налагоджено діяльність академії та друкарні (побудовано приміщення. Залучено кадри викладачів та видавців). Виходячи з того, що на виконання цих робіт потрібен був рік-півтора, дослідники Я.Д.Ісаєвич та І.З.Мицько відносять заснування академії на кінець 1578 року. Заснування академії у 1576 році підтверджують такі факти:

У листопаді 1576 року В.-К.Острозький отримав від Стефана Баторія грамоту, яка підтверджувала його право володіти Острогом.

Відомий волинський просвітник Василь Загоровський у своєму листі, написаному з полону весною 1576 року до Андрія Курбського, просив. щоб його дітей направили вчитися до вільнюської колегії єзуїтів або до школи Андрія Курбського. Отже, весною 1576 року Острозька академія ще не існувала, оскільки Василь-Костянтин ще не володів Острогом.

Відомий польський єзуїт Петро Скарга у передмові до своєї знаменитої книжки “Про єдність церкви божої”, яка вийшла у світ 7 лютого 1577р. відмовляє князя Острозького від того, щоб в Острозькій академії викладання велося слов’янською мовою. Передмова до книги, вірогідно готувалась Петром Скаргою у кінці 1576 року. Отже, якщо в передмові вже згадується академія, в кінці 1576 року вона вже існувала..

У творах авторів XVI ст. та в документах того часу навчальний заклад в Острозі називали по-різному – тримовним ліцеєм, школою, колегією. Проте, виявлено чимало документів, у яких Острозька школа названа іменем вищого навчального закладу – академія. Назва академія зустрічається в таких документах:

1.Заповіт Гальшки Острозької, написаний 9 березня 1579 року,

2.Вихідні дані книги “Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького, написаної 1587 р.

Лист до князя В.-К.Острозького від Іпатія-Потея, у якому Іпатій Потей називає свого полемічного опонента “клірика острозького” – “студентом славної академії острозької”.

Щоденник відомого католицького діяча Яна Вєлєвіцького, який був добре обізнаний з тодішнім шкільництвом, у якому острозький навчальний заклад також названий академією.

2. Матеріальне забезпечення академії.

9 березня 1579 р. племінниця князя Ельжбета-Гальшка княжна Острозька підтвердила у своєму заповіті надання на академію, а також на монастир Св. Спаса та на с. Доросиню 6000 коп грошей лічби литовської. Кожна копа грошей налічувала 60 золотих. Отже, Гальшка заповідала аккадемії 360 000 золотих монет.

На сеймі 25 лютого 1585 р. Стефан Баторій затвердив фундацію В.-К. Острозького на шпиталь та церкву Св.Трійці, що складалась із доходів містечка Сураж та 7 навколишніх сіл Суразької волості (Сураж, Туров, Оношки, Ходаки, Перші і другі Зіньки, Тетерівка, Ізерна) в розмірі 360 золотих в рік. Ця фундація фактично призначалась для академії, хоча в грамоті ні одним словом не згадується цей навчальний заклад. Князь Острозький не назвав його з політичних міркувань. Король не затвердив би надання фундації на такий антикатолицький заклад, як академія, Тому Острозький зробив фундацію на шпиталь і церкву Святої Трійці. А коли ця грамота була затверджена королем сам вже видав додатковий акт для забезпечення сум потрібних для викладачів академії. Про те, що Острозькій академії було передано 7 сіл Суразької волості свідчить дещо пізніший документ – грамота внучки князя Анни-Алоїзи Ходкевич від 25 жовтня 1624 року. У грамоті сказано, що княгиня передає Острозькій латинській школі, яка знаходилася при костелі половину фундації з сіл Суразької волості (180 золотих), зробленої В.-К. Острозьким для школи грецької та латинської “для виховання діточок в християнській набожності та визволених науках”. Отже, на той час фундація Суразької волості вже належала академії, яку в грамоті княгиня називає школою грецькою та латинською.

Діячів академії князь щедро обдаровував, надаючи їм маєтки та призначаючи на доходні посади. Ректорові академії Г.Д.Смотрицькому він подарував села Баклаївка та Борисівка, крім того, з 1576 р. Г.Д. Смотрицький згадується як князівський підскарбій І.Федоров був державцею одного з найбагатіших монастирів України - Дерманського, ним він залишався і тоді, коли переїхав до Острога і керував друкарнею. Діонісій Раллі, який приїхав з Римської Афанасіївської колегії від Римського папи, став архімандритом Дорогобузького монастиря, якому в грудні 1572 р. князь записав три села. Полеміст і видавець Василь Малюшицький (Суразький) був старостою Суразької волості. Ян Лятос володів в Острозі селянами.

Князь турбувався і про забезпечення учнів, оскільки в академію приймали дітей не тільки багатих, а й бідних, незалежно від їх стану. У цьому плані зберігся цікавий документ першої чв. XVII ст. “Postanovienie na akademie ostrogska”, у якому йдеться про фундацію князя на “школу острозьку” 1000 польських злотих та вказуються конкретні маєтності, які надавались академії (с.Завидів, фільвакр Більмаж під Острогом, землі під Степанем, сади Пустівські). У документі зазначається також, що на оплату вчителів щоквартально витрачається 50 золотих, на одяг учнів (взуття, хутра, шапки, кожухи) -10 золотих, а на харчування - 100 золотих. “На стіл готовий” давалися кури, м’ясо, риба, збіжжя, масло, сири, солонина, пшоно, просо, горох, овочі, солод до пива, тощо”. Отже, в історії Острозької академії князь виступав не тільки як її засновник, будівничий та організатор, але й як головний її фундатор, що забезпечував надійний матеріальний фундамент її існування.

3. Організація навчального процесу в Острозькій академії

Всі сучасники відзначали високий рівень викладання у Острозькій академії. Її програма навчання наближувалась до університетів Західної Європи. За взірець організації навчального процесу служили для академії і протестантські і католицькі школи. Зокрема, відома школа у сілезькому місті Бжег, заснована князем Єжи Пястом ІІ у 1564 р. З Єжи Пястом ІІ князь Острозький товаришував і листувався. Процес навчання в академії був подібний до процесу навчання у західноєвропейських школах та університетах. Але Острозька академія поєднувала в собі три степені навчання: початкову, середню та вищу школу. Малих дітей вчили читати, писати та рахувати. Як і на підготовчих “артистичних” факультетах західноєвропейських університетів, у Острозькій академії вчили 7 вільних мистецтв – предмети “тривіуму” (граматику, риторику, діалектику) та “квадривіуму” (арифметику, геометрію, музику, астрономію). Є посередні свідчення, що у Острозькій академії викладалися і вищі науки: філософія та богослів’я:

У листі одного з учнів Острозької академії (Гаврила Дорофійовича) до викладача Кирила Лукаріса, написано, що Кирил Лукаріс заставляв учнів вчити філософські твори: “Діалектику” Аристотеля та “Ісагогіку” Порфірія.

Про викладання філософії та богослів’я у Острозькій академії говориться в “Палінодії” Захарія Копистянського.

Учень Острозької академії Мелетій Смотрицький у своєму творі “Параінезис” говорить про чотирьох відомих богословів: Стефана Зизанія, Філарета, Теофіла Ортолога та Клірика Острозького, що “ці 4 богослови були для руських нібито якимось божественними оракулами”. Серед цих чотирьох найавторитетніших богословів – троє були діячами Острозької академії. Це Теофіл Ортолог (Мелетій Смотрицький), Філарет (Мартин Броневський) та Клірик Острозький. Причому Клірик Острозький, будучи ще учнем академії написав свої найвідоміші богословські твори: “Опис на лист Іпатія Потея” 1598 р. та “Опис на другий лист велебного Іпатія Потея” 1599 р. Очевидно, що учні Острозької академії не могли б написати найвидатніші богословські твори і успішно полемізувати з богословських питань з католиками, якщо б вони не вивчали філософії та богослів’я у академії.

Отже, у Академії вивчались “7 вільних мистецтв”, декілька мов: слов’янська, грецька, латинська, польська (державна) і можливо давньоєврейська, вивчались предмети тривіуму і квадривіуму, а також вищі науки – філософія та богослів’я, тобто повна програма тодішньої вищої школи. У 1584 р. школа вищого типу виникла у Вільно, у 1586 р. – У Львові. Острозька школа виникла значно раніше. Отже, вона по праву вважається першою школою вищого типу на Русі.

Як розподілялось вивчення предметів по класам, можна припустити, аналізуючи навчання у Києво-Могилянській академії, заснованій дещо пізніше у 1632 році. На думку дослідника Острозької академії І.З. Мицька, 1 клас був підготовчим. У 2-му (інфіма), 3-му (граматика), 4 – му (синтаксема) вивчали в основному мови: грецьку, церковнослав’янську, латинську, книжну українську, польську і одночасно вивчали арифметику, геометрію, нотний спів та катехізис. У 5 –му класі (поетика) дітей вчили віршувати. Поетичне мистецтво культивувалося в Острозі. Про це свідчить “Хронологія” Андрія Римші – поетичний календар, а також “Торжество, вірші друку Острозького”, про які є згадки в літературі. У 6-му класі (риторика) вивчали мистецтво риторики, У конспекті спудея академії є зразок урочистої промови, зразок листа. Вищими були 7 –й і 8- й класи, у яких вивчали вищі науки: філософію та богослів’я.

4. Вчителі та учні.

В.-К.Острозький дбав про те, щоб у Острозькій академії ви­кладали найосвіченіші педагоги. Домогтися цього було надзвичайно важ­ко через кризу, яку переживала православна церква не тільки в Речі Посполитій. Вельямин Рутський, який навчався в Афанасіївському колегіумі в Римі, писав до Миколи Криштофа Радзивіла: "Пан воєвода київський якісь академії на Волині фундувати хоче, розіслав [листи] по всій Греції, шукаючи професорів, але там нині зі свічою їх не знайде”. У листі до Папи Римського Григорія XIII від 8 липня 1583 p. князь Острозький звертався з проханням прислати кілька вчених зі створеного ним грецького Афанасіївського колегіуму. З подібним проханням - надіслати вчителів звертався він і до Львівського братства в листі від 1.12.1592 p. і до патріарха.

Незважаючи на певні труднощі, Острозькому вдалось зосередити в академії цілу плеяду видатних учених, серед яких Герасим Смотрицький, Іван Федоров, Кирило Лукаріс, Никифор Кантакузин, Ян Лятос, Діонісій Раллі Палеолог, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Даміан Наливайко та інші.

Герасим Данилович Смотрицький

Першим ректором Острозької академії був писарз Кам’янця Подільського – Герасим Данилович Смотрицький. (пом. 1594р.). Самотужки він здобув велику освіту. Слава про його вченість поширилась по всій Україні в і 1576 р. він був запрошений до новоствореного гуртка “Навчених мужів” в Острозі. Очевидно, що по приїзді до Острога Г.Смотрицький стає першим ректором Острозької академії. Він очолює всю редакційну роботу по підготовці до друку текстів Острозької Біблії, пише першу і другу передмови до Біблії, а також вірші на герб князя Костянтина-Василя Острозького, які стали першим зразком геральдичної поезії в Україні. У першій передмові до Острозької Біблії, написаної від імені князя К-В. Острозького, Герасим Смотрицький розповідає історію надрукування Острозької Біблії. У другій передмові - “Предсловії к благовірному и православному всякого чина, возраста ж і сана читателеві” Герасим Данилович полемізує з єрессю антитринітаріїв, які не визнавали єдиносутності Святої Трійці. Герасим Смотрицький переконливо доводить, що Ісус Христос був єдиносущним своєму батькові, що у Христа було дві природи: людська (матеріальна, фізична, тілесна), яку ми можемо пізнати “віденієм та осязанієм”, та божественна, яку ми осягаємо “смышленієм і вірою”. “Блажени невидівшиє и увєровавшеи”. У 1587 р. Г.Смотрицький написав видатні полемічні твори “Ключ царства небесного” та “Календар римський новий”, з допомогою яких активно включився в ідеологічну боротьбу того часу.

Кирило Лукаріс

Однією з найпомітніших постатей серед діячів Острозької академії був Кирило Лука ріс (1572-1638). Він народився в м. Геракліоні (Кандії) на острові Крит. Був вихований православним священиком. Його дядько Олександрійський патріарх – Мелетій Пігас, будучи сам глибоко освіченою людиною, підтримував молодих талановитих людей. Кирило отримав прекрасну освіту у Падуанському університеті, де вивчав фіолсофію та теологію, та у Грецькій колегії у Венеції. Вільно володів грецькою, латинською та італійською мовами. У 1594 р. приїхав до України як представник (протосинкел) Олександрійського патріарха, щоб прийняти активну участь у боротьбі між уніатами та православними, яка у той час загострюється в Україні. Після смерті Герасима Смотрицького у 1594-1598 роках Кирило Лукаріс очолює Острозьку академію, яка у цей час стає одним з головних осередків боротьби з унією. За ректорства Кирила Лукаріса Острозька академія досягла свого найвищого розквіту. У цей час тут працюють найвидатніші вчені свого часу, друкуються найвідоміші полемічні твори: “Апокрисис” Христофора Філарета, “Перший і другий отписи” на листи єпископа Іпатія Потея. Тоді вперше в Україні в 1598 р. в Острозі було надруковано твір полум’яного письменника-полеміста Івана Вишенського. У жовтні 1596 р. Кирило Лукаріс бере активну участь у роботі православного Берестейського собору, що різко відкинув унію та Ватикан. Після Берестейського синоду був арештований і ув’язнений однин з головних діячів академії – Никифор Кантакузин, якого польські кола звинувалили у шпигунстві на користь Туреччини і заточили у Мальборській тюрмі. Щоб не повторити долю свого товариша Кирило Лукаріс вирішив покинути Острог.

На початку XVII ст. він їде в Західну Європу: Францію, Англію, Бельгію, Женеву, а також у Молдавію, Бесарабію, Валахію. У 1601 р. він повертається до Олександрії. У тому ж році за заповітом Мелетія Пегаса його вибирають Олександрійським патріархом, а у 1620 році – Константинопольським Патріархом ( на п’ять термінів). Перебуваючи на посаді Олександрійського та Константинопольського патріарха Кирило Лукаріс сприяв розвитку православної церкви та освіти в Україні, активно переписувався із львівським братством, у 1631 році благословив створення Петром Могилою Києво-Могилянської колегії. Але ще під час перебування у Західній Європі Кирило Лукаріс зблизився з протестантами. У одному з своїх листів 1618 р. він писав. Що після довгої боротьби “він визнав справу протестантів справедливою”. Проте до своєї смерті він залишався вірним сином православної церкви. Гликоко вивчаючи протестантизм, він сподівався донести до нього світло православного вчення. Але його звинуватили в тому, що під впливом протестантів, особливо кальвіністів, він змінив свої релігійні погляди, що його погляди вже не відповідають ортодоксальній православній церкві. Коли у 1627 р. до Кирила Лукаріса приїхав його учень Мелетій Смотрицький і прочитав твори (катехізис) патріарха, то знайшов там чимало помилок. Позиція православного патріарха при турецькому султані була сумнівною. Він міг бути звільнений султаном із своєї посади. Отже протягом 1620-1638 рр. Кирила Лукаріса чотири рази звільняли з посади патріарха і чотири рази відновлювали на ній. Він сподівався, що Російська та Османська імперія, атакуючи польську дворянську республіку, будуть сприяти зупиненню польсько-католицької експансії на землі України.

У 1629 р. в Женеві (за іншою версією – в Генфі) Кирило Лукаріс видав свій відомий твір “Сповідання віри”, у якому також висловив ідеї, близькі до кальвінізму. Кирило Лукаріс видав книгу латинською та грецькою мовами, розраховуючи на читачів Сходу та Заходу. Книга викликали неабияку сенсацію, і в той же рік була перекладена на англійську, французьку та німецьку мови. Видання цієї книги стало поштовхом до ствердження суспільної думки про “патріарха – єретика”, хоча сам Кирило вважав себе ортодоксальним християнином, і однієї з причин передчасної його смерті у 1638 році. За однією з версій, його вивезли на кораблі в море (або на безлюдний берег) чотири яничари, задушили шовковим шнуром і тіло викинули в воду. За іншою версією, за те, що Кирило Лукаріс допоміг донським козакам оволодіти фортецею Азов, його стратили за наказом турецького султана Мурада IV, тіло його четвертували і викинули у море. Після смерті Кирила Лукаріса на Єрусалимському синоді 1642 р. його твір “Сповідання віри” і він сам були піддані анафемі. У заяві синоду написано: “Кирилу, прозваному Лукарісом, який статтями свого віросповідання знеславив всю східну Христову церкву, оголошується анафема.” Після чого слідують ще 10 анафем, які засуджують окремі думки Кирила Лукаріса.

Анафема була знята через 30 років у 1672 р. Єрусалимським собором. Єрусалимський патріарх Дозітеос використав освячення храму Різдва Христового (Народження Христа) у Віфлеємі для того, щоб знову розібратися у Сповіді Кирила Лукаріса. На цьому синоді на основі цитат із праць та проповідей Кирила Лукаріса було продемонстровано, що висловлювання із Сповіді не відповідають його переконанням, тобто було заперечено авторство Кирила Лукаріса. Крім того Сповідь не заслуговує довіри, тому що не була затверджена синодом. Таким чином синод виправдовував Кирила Лукаріса та православну церкву, яка знаходячись під покровительством Святого Духа, не може помилятися.

Никифор Кантакузин (Парасхес)

Навчався у Падуанському університеті, де в першій пол. 1580-х років був “ректором наук еллінських”. У час загострення боротьби з Ватиканом та унією Никифор Кантакузин приїжджає в Україну як представник Константинопольського патріарха. Підступами польських магнатів та турецького уряду він був ув’язнений у Хотинському замку, але у вересні 1595 р. підкупивши сторожу замка, його викрали слуги В.-К. Острозького. У академії Никифор Кантакузин викладав грецьку мову. У жовтні 1596 року брав автичну участь у роботі антиуніатського Берестейського синоду. Польське панство не могло пробачити Никифору Кантакузтну зриву унійних планів. Згодом його було схоплено, засуджено на сеймі 1605 р. і замучено у страшнія мальборській тюрмі, де через 66 років було страченоще одного борця за волю України – Івана Богуна.

Ян Лятос

У літературі про Острозьку академія часто згадується славний астроном і медик – Ян Лятос (1539-1610). Ян Лятос народився в 1539 році у Кракові. У 1563 р. він закінчив Краківський університет, отримавши звання магістра філософії. Після цього їде вивчати філософію та медичні науки до Італії, у 1577 р. отримує звання доктора філософії та медицини Падуанського університету, і знову повертається до Кракова, призначається деканом лікувального відділу Краківської академії, багато займається астрологыэю. Ян Лятос вважав, що по розташуванню небесних світил, зокрема протистоянню Марса та Сатурна, по затемненню сонця та місяця можна визначити урожайність, кількість опадів, стихійні лиха, повені, епідемії хвороб, а також долі людей. Вивчаючи новий церковний календар, введений римським папою Григорієм XIII на основі узгодження його з астрономічним календарем, Ян Лятос знайшов у цьому календарі ряд неточностей та помилок і написав про них Римському папі в листі, який передав посол Болоньетто. Ознайомившись з листом Папа скликав зібрання вчених, які заперечили зауваження Яна Лятоса. 13 лютого 1582 року Папа видав буллу, у якій проголосив новий календар точним і виправленим. Але Ян Лятос продовжував його критикувати у своїх лекціях, виступах, дискусіях, статтях (“Опис короткий…страшного затмення на рік 1598”). 13 вересня 1598 р. зібрання професорів краківської академії засудило виступи Яна Лятоса, заборонило йому будь-які публічні виступи, а також друкувати і продавати його книги під загрозою штрафу 300 золотих. Тоді всі праці Лятоса були знищені, до сьогодні їх залишилося лише 5 примірників фого книг. Ім’я Яна Лятоса було викреслено із списків викладачів академії. Своєю полемікою з римською курією що до нового календаря Папи Григорія XIII Ян Лятос надав нові аргументи та авторитетну підтримку православній опозиції. У 1598 р., коли його було вигнано з Краківської академії, він переїхав до Острога під захист могутнього князя Василя-Костянтина Острозького. Князь Острозький подарував Лятосу три села, збудував будинок на вулиці Бельмаж, де Лятос жив із своєю дружиною Ганною Ожеговською та дочками Ганною та Доротою. У Острозі Ян Лятос плідно займається філософією, астрономією, математикою та медициною. Імовірно, він викладав ці предмети у Острозькій академії. У “Палінодії” Захарії Копистянського Ян Лятос названий “славним астрономом і філософом”. У Острозі вчений видав три брошури та “Мінуції”, у яких критикував календар Римського папи. Імовірно, що Ян Лятос працював також у шпиталі, заснованому К-В. Острозьким в 1585 р. у Троїцькому монастирі “для людей добрих та убогих, нестатками та недугами знесилених” (першому лікувальному закладі України). 23 березня 1608 р. Ян Лятос помер у Острозі і був похований на польському кладовищі, ще у 1959 р. була збережена його могила та гранітний надмогильний постамент. У 1965-67 рр. польське кладовище та всі пам’ятники на ньому були по-варварські знищені. яке було зруйновано у 1967 р.

Іов Борецький

Іван (Іов) Матвійович Борецький ( бл.1570-2.ІІІ.1631) народився в с. Бірче Львівської обл. Міг учитися в одній з католицьких колегій, або у Острозькій академії. У 1586 р. став вчителем Львівської братської школи з моменту її відкриття, викладав грецьку та латинську мову. Сильвестр Косов у своєму “Патерикові” писав, що не було рівних І.Борецькому “у знанні мови грецької. Латинської і руської”. У 1604 р. його було призначено ректором цієї школи. Очевидно, що на початку 1605 р. І. Борецький перебував у Дерманському монастирі. Тут він переклав з грецької на слов’янську мову “Лист Мелетія патріарха Александрійського до велебного єпископа Іпатія Потея”, у якому Олександрійський патріарх Мелетій Пігас захищає догмати Східної церкви і просить Іпатія Потія, що став уніатом, повернутися до православної віри. Лист Мелетія Пегаса був написаний 14 жовтня 1599 р., а надрукований слов’янською мовою у Дермані 6 лютого 1605 р. Очевидно, між 1602 і 1606 р. вийшов ще один переклад Борецького під заголовком “Діалог альбо розмова о православной вере от Мелетія патріарха Олександрійського свєтло сіяющему князю Костянтину Василеви Острожскому...”. На думку багатьох дослідників (І.З.Мицька, М.С.Возняка, Ф.І.Науменка) Іов Борецький є автором визначного полемічного твору “Пересторога” (Попередження), який був написаний, очевидно в 1605 – на початку 1606 р. У Пересторозі Іов Борецький застерігає українців від вступу до унії, намагається знайти причину переходу до унії священиків, магнатів, шляхти. На його думку, головна причина переходу частини українського суспільства до унії полягала у духовному занепаді українського суспільства, причиною якого в свою чергу була відсутність освіти, те, що ревнителі православ’я – князі будували церкви та монастирі і не будували вищі школи. Натомість в Західній Європі університети почали з’являтися ще в 11 столітті. За рівнем освіти православне духовенство в цілому значно відставало від католицького. Відсутність шкіл породила “Грубість поганскую”, привела до міжусобних чвар, до того, що ослаблена Україна була завойована іншими державами. Низький рівень освіченості православного духовенства приводив до того, що магнати, захопившись західноєвропейською латинською культурою, “з віри православної на римську вихрещувалися”. Отже у подоланні кризи православної церкви в ситуації, що склалася після Берестейського собору, І. Борецький велику роль відводив закладам освіти. Отже письменник з великим схваленням ставився до культурно-освітньої діяльності церковних братств, що засновували школи та друкарні, активно займалися просвітою народу.

Він палко карав відступників від православної віри – єпископів Іпатія Потея і Кирила Терлецького. Не без впливу Івана Вишенського І. Борецький захищав простонароддя братств, згадуючи, що Христос засудив “архіереов” і вибирав собі учнів з простих людей.

Письменник приводить численні приклади аморальної поведінки Кирила Терлецького та Іпатія Потея. Зокрема, у володимирських гродських книгах у 1596-97 роках було записано 80 судових справ. Які стосувалися Кирила Терлецького. Він нападав на сусідів, грабував їх, убивав, ґвалтував дівчат, випускав фальшиві монети - вів себе не як набожна людина, а як аморальний пихатий феодал. 27 листопада 1591 р. за наказом Терлецького був розгромлений маєток відомого письменника-полеміста Матрина Броневського, 13 грудня 1597 р. слуги Терлецького вбили православного священника Стефана Добрянського.

Іпатій Потій у Вільно всіляко переслідував православних, насильно виганяв їх з церков, зокрема, захопив Троїцький братський монастир і вигнав з нього архімандрита Сенчила. З великою повагою І. Борецький писав про князя Василя-Костянтина Острозького, який не один раз витупав на сеймах проти переслідування православних і пророкував королю, що внутрішні чвари можуть обернутися повним крахом Речі Посполитої.

У 1609 р. в друкарні львівського ставропігійного братства була надрукована невелика книжечка Іова Борецького “Иже в сятыхъ Отца нашего Іоанна Златоустого Бесъда о воспитаніи чадъ”, у якій І. Борецький пише, що цю книжечку він склав на основі бесід богослова Іоанна Златоуста. Серед діячів Львівського Братства І. Борецький користувався великим авторитетом. Проте він не міг проявити свою непересічну енергію, розгорнути активну діяльність в утвердженні православ’я у Львові, оскільки тут були сильними католицькі та уніатські кола. Православні діячі, рятуючись від утисків змушені були приймати католицтво, або, вириваючись з цього замкнутого кола, переїжджати до Києва, де православ’я знаходилося під могутнім захистом козаків, очолених Петром Конашевичем-Сагайдачним. Отже., у 1610 р. Іов Борецький переїжджає до Києва, відкриває там церковно-парафіяльну школу, тісно співробітничає з Київським братством та з науковим гуртком Києво-Печерської лаври. У 1616 р. він стає першим ректором Київської братської школи. У 1618 р. він передає керівництво школою Мелетію Смотрицькому, а сам приймає чернецтво і стає ігуменом провідного в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря. Коли у серпні 1620 р. у Києві зупинився Єрусалимський патріарх Теофан, який повертався з Московії до Єрусалиму, цим шансом вирішили скористатися православні кола. У серпні в Києво-Печерській лаврі відбулася таємна нарада православних священиків, на якій було вирішено просити єрусалимського патріарха Феофана висвятити Іова Борецького на православного митрополита Київського. Спочатку Феофан не наважувався на цей крок. Оскільки боявся помсти зі сторони польських католицьких кіл. Але Сагайдачний гарантував йому повну безпеку. Отож, 9 жовтня 1620 р. у храмі Братського монастиря з дозволу вселенського константинопольського патріарха Феофаном був здійснений акт рукопокладення Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького, інші священики буди висвячені на єпископів, зокрема Мелетій Смотрицький став єпископом полоцьким. Римський папа, дізнавшись про цю подію. закликав польського короля покарати митрополита та єпископів, але король Зігмунт ІІІ не наважувався на це, оскільки не хотів вступати в конфлікт з козаками, під опікою яких знаходилися православні ієрархи. Восени 1620 р. польська армія зазнала страшної поразки в битві під Цецорою від турецької армії. На карту було поставлено само існування Речі Посполитої. Король звернувся по допомогу до Сагайдачного, який згодом допоміг йому виграти вирішальну битву під Хотином на початку вересня 1621р.

27 квітня 1621 р. Іов Борецький написав “Протестацію та побожну юстифікацію” (виправдання). У цьому творі він висловив палкий протест проти переслідувань православних уніатськими єпископами та виправдав (юстифікував) діяльність єрусалимського патріарха Феофана, якого уніати звинуватили у шпигунстві на користь Туреччини.

На початку 1621 р. І. Борецький скликав у Києві помісний собор, на якому підкреслив необхідність поширення проповідницької діяльності, скерованої проти уніатів, розширення сітки братських шкіл та друкарень.

У червні 1621 р. на своїх зборах, що проходили з православним духівництвом на чолі з Іовом Борецьким, козаки вирішили допомогти польському війську. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. була отримана перемога.

Коли на сеймі 1624 р. проблема легалізації православної церкви знову не була вирішена (не отримала більшості голосів у парламенті), Іов борецький вирішив звернутися за допомогою до Москви. Він двічі посилав своє посольство. Але ці переговори не мали реальних наслідків.

Петро Конашевич-Сагайдачний

Одним з найвидатніших вихованців Острозької академії був гетьман запорізьких козаків Петро Конашевич-Сагайдачний (бл.1570 р.-10.IV. 1622). Народився у селі Кульчиці, біля Самбора, у шляхетській сім’ї. Після закінчення Острозької академії деякий час працював у Києві домашнім вчителем. Але педагогічна робота не була покликанням Петра Конашевича-Сагайдачного, вона не давала можливості реалізуватися його величезній бойовій енергії, силі, рішучості. У 1600 р. Сагайдачний їде на Січ і швидко стає визнаним лідером. Очолює ряд переможних походів козаків на Кримське ханство, на турецькі міста та фортеці. У 1605 р. він був обраний гетьманом. У 1614, 1616, 1619 роках очолював переможні походи козацтва в Туреччину, здобував Синоп, Стамбул, Каффу, Трапезунд, визволяючи з неволі тисячі українських полонених. Ці походи принесли Сагайдачному всенародну славу. У війні з турками та татарами козаки взяли ініціативу у свої руки.

Велика заслуга П. Сагайдачного у підтримці Київської братської школи. Заснованої в 1615 р. при Благовіщенському монастирі. Коли польська адміністрація почала втручатися у справи школи та заважати їй, він у 1616 р. разом з усім кошем запорізьким вступив до Київського братства, взявши його під свою опіку і об’єднавши тим самим два крила національно-визвольного руху України – козацтво і братства. 9 жовтня 1620 р. за підтримкою козаків Сагайдачного була відновлена українська православна київська митрополія, скасована Берестейською унією 1596 р. Відповідно до церковних канонів Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на київського митрополита Іова Борецького (також колишнього учня академії).

Сагайдачний розумів, що зупинити Османську імперію можна було лише об’єднаними українсько-польськими силами. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. Петро Конашевич-Сагайдачний на чолі 40 –тисячного козацького війська разом з 30 –тисячною польською армією розгромив турецьке 150- тисячне військо Османа ІІ та впродовж місяця завдав туркам низку поразок, врятувавши Європу від подальшої турецької навали. У битві під Хотином П. Сагайдачний був смертельно поранений. У важкому стані на возі гетьмана привезли до Києва, де він прожив ще кілька місяців. До кінця свого життя він домагався офіційного визнання Київської митрополії. Король був готовий піти на це, але сенат заблокував прийняття цього рішення. Сагайдачний помер 10 квітня 1622 р. у колі друзів та товаришів. Перед смертю все своє майно він заповідав київському та львівському братству. Поховали героя у Благовіщенському соборі Київського братського монастиря.

Мелетій Смотрицький

Точна дата народження М. Смотрицького невідома. За одними джерелами він народився близько 1572 р., а за іншими – у 1577 році у православній шляхетській сім’ї. Батько Максима – Герасим Данилович Смотрицький був високоосвіченою людиною, до 1576 року працював писарем у кам’янець-подільському магістраті, добре володів книжною українською, церковнослов’янською, а також польською, грецькою та латинською мовами. У 1576 році він був запрошений до Острога князем Костянтином-Василем Острозьким. Тут Г.Д.Смотрицький став першим ректором слов’но-греко-латинської академії, очолив гурток вчених книжників, що готували до друку філологічно досконалі тексти Біблії, написав ряд полемічних творів, скерованих проти католицької пропаганди. Навчання у академії та жива творча атмосфера літературно-освітнього гуртка викладачів, у якій підростав Максим, позитивно впливали на становлення духовного світу юнака, формували його як свідомого прибічника православної віри, палкого патріота своєї землі. Проте М. Смотрицький чудово розумів, що протистояння католицизмові не повинно вести до протистояння культурним досягненням Західної Європи. Захистити православ’я та його традиції, ґрунтовно і докладно протиставити догматиці католицизму істини східної церкви можна було, лише засвоївши надбання західноєвропейської теологічної думки. Тому в 1594 р. випускник Острозької слов’яно-греко-латинської академії та син її першого ректора - Максим Смотрицький. продовжив освіту у віленській колегії єзуїтів. У 1600 р., після закінчення колегії, він став домашнім учителем дітей князя Соломирецького і разом з його сином Богданом подорожував по Європі. Відвідав багато міст, слухав лекції у Лейпцігському, Віттенберзькому та Нюрнберзькому університетах.

Здобувши фундаментальну освіту, М. Смотрицький добився присудження йому звання доктора медицини. Проте, його цікавило буквально все – від анатомії й астрономії до богослів’я та поетики. Захопившись поетичною культурою італійського Гуманізму, він переклав польською мовою вірші Петрарки, був одним з найосвіченіших людей свого часу. Вже в тридцять років його вважали людиною енциклопедичних знань.

Після приїзду із Західної Європи в 1608 році, Смотрицький повернувся до князя Соломирецького, що жив під Мінськом,. а трохи згодом переїхав у Вільно (Вільнюс), активно співробітничав з вільнюським православним братством і за дорученням братства виступав з полемічними творами, спрямованими проти гонителів православ’я. У 1608 році він видав гостро полемічний твір “Антиграфи”, у якому захищав засади східної віри від нападок з боку католиків та уніатів. У 1610 р. під псевдонімом Теофіла Ортолога вийшов з друку знаменитий “Тренос”, що став найвищим досягненням тогочасної полемічної літератури. Поява “Треносу” була викликана потребою дня - трагічними подіями, що відбувалися у Вільно в тому часі. У 1609 р. уніатські єпископи Іпатій Потій і Вел’ямин Рутський вирішили насильно приєднати до унії непокірних міщан Вільно. Вони силоміць захопили Святотроїцький православний монастир і кілька церков. У православних залишилася лише одна духовна фортеця – Святодухівський монастир. Люди були пригнічені, налякані і коли король Зигмунт ІІІ проїжджав вулицями міста, вони зупиняли його карету, падали перед ним на коліна і просили заступитися за них, адже перед тим. на сеймах 1607 та 1609 рр. була прийнята Конституція православної церкви, у якій заборонялось насильство у релігійних справах. Та король залишався глухим до стогону народу. На Іпатія Потія готувався замах (під амвоном, де він мав проповідувати була покладена бочка з порохом), але він не вдався і після цього багато людей було піддано тортурам. Під впливом цих жахливий подій М. Смотрицький пише “Тренос, тобто плач єдиної святої вселенської апостольської східної церкви” У перших двох розділах твору домінує ліричний настрій. Це нарікання Матері церкви та її повчання до своїх синів, які зрадили її. У наступних двох розділах Смотрицький різко виступає проти унії, Ватикану та Римського папи. Ще шість розділів книги є схоластичними трактатами, у який автор заперечує догми католицизму. У полеміці з католиками Смотрицький виступає як енциклопедично освічена людина, він цитує у своїй книзі понад 140 авторів, або робить на них посилання. Крім творів “отців церкви” використовує античних та європейських письменників доби Середньовіччя та Відродження: Авіцени, Савонароли, Депер’є, Еразма Ротердамського Петрарки, Антуана Баптисти та ін. Твір був написаний польською мовою, прозою, але прозою настільки ліричною та ритмічною, що її можна назвати поезією, тим більше, що автор активно використовував поетичні засоби: рефрени, епітети, порівняння, гіперболи. Смотрицький не був першим у літературі, хто звернувся до плачу (ляменту) як літературного засобу. Персоніфікований образ Матері-церкви, що гірко оплакує зраду своїх дітей зустрічається в трактаті його батька Герасима Смотрицького “Ключ царства небесного” !1587), у творах багатьох польських письменників тієї доби. Але Смотрицький підняв цей образ на недосяжну височину, наповнивши його великим пристрасним почуттям скривдженої матері-вітчизни, палким патріотизмом та любов’ю до свого народу, до його рідної віри. Сповнений незвичної публіцистичної сили “Тренос” мав величезний вплив на православних читачів, на греко-католиків. а також на прихильників римського костелу. Зляканий король Зигмунт ІІІ наказав закрити друкарню і не продавати її книги під загрозою 5000 червоних золотих, а також спалити весь тираж “Треноса”, який вважав бунтівним пасквілем “проти духовної та світської влади”. До сина Василя-Костянтина Острозького –князя Януша король написав лист, у якому прохав його забрати всі книги з друкарні і знищити їх. Але, коли князь Януш прийшов у друкарню, виявилося, що там залишилося лише декілька десятків книжок. Інші примірники вже розійшлися по людях. Король наказав ув’язнити також автора та видавця книги. Проте М. Смотрицький встиг сховатися за стінами віленського братського Святодухівського монастиря. А редактор і коректор книги Логвин Карпович постраждав найбільше, відсидівши два роки у в’язниці. Пізніше М. Смотрицький писав: “Тоді мене, як ангела Божого, до них мовлячого, послухали, полюбили і прийняли: писання те моє цілували і над головою підносили”. Деякі сучасники вважали “Тренос” за важливістю описаного в ньому рівним з творами Св. Іоанна Златоуста і готові були за нього “кров свою пролити і душі покласти”.

Про життя М. Смотрицького після репресій збереглося дуже мало відомостей. Очевидно, він повернувся з Вільно в Україну і певний час проживав у Острозі та викладав у академії. Говорячи про високу оцінку “Треноса”, він посилається в цей час на священиків острозької капітули. У 1616 р. Смотрицький прийняв чернецтво під ім’ям Мелетій. У 1614 р. на запрошення Іова Борецького він приїхав до Києва і став учителем Київської братської школи, викладаючи курси латинської та старослов’янської мови. У Києві, в помешканні І.Борецького, за його ж словами, він прожив 4 роки. Коли в другій половині 1617 р Іов Борецький стає настоятелем найбільшого в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря, Мелетій Смотрицький перебрав на себе керівництво братською школою і виконував обов’язки ректора до середини 1618 р. , після чого знову повернувся у Вільно. У 1619 р. в маєтку князя Богдана Огинського в містечку Єв’є недалеко від Вільно він видав найкращий на той час підручник “Граматика словенська”, який став найвидатнішим твором давнього слов’янського мовознавства, значним етапом у східнослов’янській освіті, науці, культурі.. Більшу частину тексту, якщо не весь текст, цієї книги Смотрицький підготував під час викладання та ректорування у Київській школі. У своєму підручнику, який нараховував 502 сторінки, він розкрив струнку архітектоніку мови, вперше розділивши мову на частини: іменники, дієслова, прикметники..., визначив роди, відмінки іменників, часи та види дієслів, ступені порівняння прикметників, правила написання. У численних редакціях Граматика Смотрицького майже на півтора сторіччя стала авторитетним базовим підручником у школах України, Білорусії та Росії, її тричі перевидавали у 1648,1721 та 1723 роках. Геніальний М.В.Ломоносов знав її напам’ять і називав “вратами своєї вченості”. Саме ця книга стала основою для його “Граматики російської” 1755 р. і для всіх наступних східнослов’янських граматик.

У 1620 р., коли Іова Борецького рукопоклали на митрополита Київського та Галицького, Мелетія Смотрицького висвятили на архієпископа Полоцького, єпископа Вітебського та Мстиславського. Проте покровитель унії король Зигмунт ІІІ не затвердив нових православних єпископів та митрополита. Проти Мелетія Смотрицького Зигмунт видав три грамоти, у яких проголосив його самозванцем і ворогом держави, наказував заарештувати та покарати як бунтівника. М.Смотрицький покидає Київ і від’їжджає на єпископську кафедру до Полоцька. Там він публікує ряд полемічних праць: ”Виправдання невинності...”, “Оборона “Виправдання...”, “Викриття ущипливих писань...”, у яких захищає відновлення православної ієрархії, спростовує звинувачення королівських властей і показує переслідування народу, що відстоює свої права та гідність.

Тим часом боротьба між православними та уніатами загострювалась. Чимало акцій проти православних очолював уніатський єпископ Полоцька - Іосафат Кунцевич. У листопаді 1623 р. повсталі православні парафіяни вбили його. Смотрицького почали цькувати ще більше як морально співучасника вбивства. І, хоча Іосафат Кунцевич був непримиримим ворогом і ідеологічним суперником Мелетія Смотрицького, він дуже тяжко пережив його вбивство. Як чуйний християнин, він взяв на себе моральну відповідальність за цей скоєний злочин, адже він не зумів запобігти кривавій розв’язці. У молитовній смиренності він залишає єпископську кафедру і вирушає у трирічне паломництво по святих місцях, відвідує Єрусалим, Константинополь, Єгипет, Сирію, Палестину, щоб укріпитися в православній вірі. Але сталося навпаки. Подорожуючи по святих місцях, спілкуючись з православними ієрархами, Мелетій Смотрицький все більше і більше переконувався в їх невігластві та догматизмі. Для людини, яка засвоїла все багатство ренесансної культури, глибину її теології, філософії. літератури, православне богослів’я здавалось мертвим. Воно не давало розвитку духові людини. У душі Мелетія Смотрицького наступив злам.

У 1627 р. після повернення з подорожі, він прийняв уніатство, став настоятелем Дерманського монастиря. В останні роки свого життя М. Смотрицький написав ряд полемічних творів “Протест”, “Апологія”, “Параїнезис”, у яких обґрунтував свій перехід до унії жалюгідним станом православ’я та необхідністю об’єднання всіх християн. Але його ніколи не покидало сумління, чи правильно він вчинив. Гіркота та розчарування від розриву із старими друзями прискорили смерть М.Смотрицького. Він помер 27 грудня 1633 р. і був похований у Дерманському монастирі.

Сучасники та дослідники наступних поколінь непримиримо засуджували М. Смотрицького за зраду. Це стало традицією радянської історіографії. Проте, усвідомлення гіркого досвіду духовного поневолення України урядом російської імперії та вагомої ролі греко-католицької церкви, яку вона відігравала в боротьбі за національну самобутність України у XIX –XX століттях, дає право на його виправдання Видатна роль Смотрицького в історії України як найосвіченішого письменника свого часу та основоположника вітчизняного мовознавства, залишається безсумнівною. У вітчизняній духовній традиції він був одним з перших, хто глибоко вивчив західну культуру і намагався поєднати її із засадами православного віровчення. Прагнення засвоїти надбання латинського Заходу було знаменням того часу; внутрішній потенціал української культури відкривався назовні світові і зважувався на взаємодію та порівняння, здобуваючи тим самим можливість усвідомити свою власну вартість.

Даміан Наливайко

Вихованцем Острозької академії був син убогої вдовиці Даміан Наливайко - рідний брат відомого ватажка козацько-селянського повстання 1594-1596 рр. Северина Наливайка. Даміан був священиком, духівником, сповідником князя К.-В. Острозького. Імовірно викладав у Острозькій академії. Збереглися “Лекції Іоанна Златоустого....от Даміана Наливайка вибраніє”. Свої переклади раньохристиянських філософів-патристів Д. Наливайко робив не тільки старослов’янською, але й староукраънською мовою, якою у той час говорили інтелігенти України.. Тому праці Наливайка відіграли велику роль у формуванні української літературної мови. Д. Наливайко брав активну участь у антиуніатському Берестейському соборі 1596 р. Не тільки словом, але й мечем боровся з уніатами. У січні 1596 р. на чолі повсталих селян нападав на маєтки Іпатій Потея, Кирила Терлецького.

У 1603-1605 рр. Д. Наливайко очолював друкарню у Дермані, написав ряд передмов та післямов до книг. Які там видавались, а також вірші “Лямент дому княжат Острозьких”, призначених до похорон князя Олександра Острозького, що відбулися 23 лютого 1604 р. У своїх віршах Даміан Наливайко прославляв князя Олександра, як поборника православної віри. За легендою, Д.Наливайко заповідав поховати себе не біля церкви, як за звичаєм ховали священиків, а в полі, на роздоріжжі, якщо всі церкви стануть уніатськими і не залишиться в Україні церков православних.

Лаврентій Зизаній Тустановський

На думку дослідника М. Ботвинника в Острозькій академії вчився відомий філософ, письменник та педагог Лаврентій Зизаній Тустановський, брат визначного культурно-освітнього діяча Стефана Зизанія. Слово “Зизаній” грецькою мовою означає “Кукіль” – шапка монаха. Те, що обидва брати вибрали собі таке прізвище свідчить про те, що вони були монахами. Прізвище Тустановський походить від містечка Тустановичі (біля Дрогобича), у якому, очевидно якийсь час перебували брати. У другій половині 1590-х років Л.З.Тустановський разом з братом жив у Вільно. У 1595 р. у Вільно Лаврентій Зизаній Тустановський видав перший слов’яно-руський словник – “Лексик с толкованиєм словянских мов просто”, у якому старослов’янські слова були перекладені на українську розмовну мову. Наприклад: “юноша – парубок”, “папа – тато”, “месть – помста”, “молва – гомон”, “зижду – будую”. Словник Лаврентія Зизанія Тустановського налічував 1061 слово, був скерований проти ополячення, стверджував значення рідної мови, відіграв велику роль у розвитку української філології. Справу Лаврентія Зизанія Тустановського продовжив київський друкар Памво Беринга. У “Лексиці слов’яноросткому” Паво Беринди, виданому в 1627 році нараховувалося вже 6962 слова. У складанні своїх словників Паво Беринга та Лаврентій Зизаній Туствновський спирались на рукописні словники – так звані “Произвольники”, які записувалися писарями на полях перекладених та переписаних ними книг.

У 1596 році Лаврентій Зизаній Тустановський друкує “Граматику словенську”. “Граматика” Лаврентія Зизанія Тустановського була вагомим внеском у розвиток вітчизняної філології, важливою ланкою розвитку мовознавчої науки. Очевидно автор спирався на попередні “Граматики”. У 1585 році у Вільно була надрукована “Граматика”, підготовлена діячами Острозької академії (походила з газофілакії (тобто бібліотеки міста Острога), у 1591 році у Львові вийшов знаменитий “Адельфотес”. Згодом, у 1619 році Мелетій Смотрицький видасть свою ”Граматику старослав’янської мови” – найкращий підручник того часу.

У середині 1590-х років Лаврентій Зизаній Тустановський разом з братом готує до видання оригінальну “Азбуку” та “Книгу о вірі”. Але після Берестейської унії він був позбавлений можливості друкувати свої твори. Працював учителем, священиком, проповідником. За свідченням деяких джерел, був дидаскалом у Острозькій академії. У 1600-1602 роках працював домашнім вчителем у Богдана Володимирецького та у сина Василя-Костянтина Острозького - князя Олександра, навчаючи його дітей. Після смерті князя Олександра 1603 р. його дружина Анна вигнала Тустановського, оскільки він був православним, а вона хотіла виховати дітей у католицькій вірі.

Відомо, що у 1612 р. Тустановський став священиком соборної церкві в Корці. Як свідчать документи, “17 травня 1612 року Іоахим княжа Корецький, воєводич Волинський, та Анна Хоткевичівна, княжа Корецька, хотечи... жеби се хвала Божия ширила і порядне отправовала в їх маєтностях, знайшли для цієї мети чоловіка годного і побожного господіна отця Лаврентія Зизанія Тустановського”, дали йому церкву замковую “Корецькую, соборную со всіма приходами, тоє святоє церкви належачи.... то єсть сельце за местом Зарицким с фільварком, в том же сельву ставочок і млиночок, к тому же теж землю бортную против Княже над Цареням, землю теж бортную межи Бабіна і Поддубець”.

У 1627 р. Лаврентій Зизаній Тустановський написав “Катехізис” (короткий виклад вчення церкви у формі запитань і відповідей), який поїхав затверджувати до Москви. Проте московські богослови не визнали “Катехізису” Тустановського, оскільки в ньому містилися ідеї, що не задовольняли консервативне московське духовенство.

Л.З. Тустановський обґрунтовує думку, що сенс життя людини у активній творчій праці, що для спасіння не досить молитви “Не досить на самой вере, а добрых учинков потреба”. Життя людське коротке. Його короткочасність лише нагадує, що за короткий період можна зробити чимало добрих справ.

У катехізисі Л.С. Тустановського яскраво прозвучала ідея самовластя людини. У той час, коли ортодоксальна церква стверджувала, що “падаєт человек самовластием, а встает властию и исправлением Божиим”, Лаврентій Зизаній проголосив, що і добрі, і дурні вчинки людини залежать тільки від неї самої. “Самовластием человек обращается к добродетелям, яко и ко злобам”. Ця ідея перегукується з трактатом Піко делла Мірандолли “Про гідність людини”.

Однією з найважливіших ідей “Катехізису” Лаврентія Зизанія Тустановського є ідея рівності всіх релігій. У різних народів Бог носить різні назви. У слов’ян слово Бог, на думку письменника, означає багатство, у греків “Teos” означає всебачення, у латинян “Deos” означає страх, у німців “Gott” означає багатство, благість. Отже різні народи дають Богу різні назви. Імен Божих багато, але сам він один “ в своем естестве и величестве, ни умом домыслим, ниже словом изречен“. Тому немає вір гірших і кращих, істиних і неправдивих. Всі релігії рівні і кожна з них по-своему веде до Бога.

У свій “Катехізис” 1627 р. Л.З.Тустановський включив відомості “о кругах небесных, и о планитах и о зодиях, и о затмении солнца, и о громе, и молнии”, що налякало консервативне московське духовенство. Тустановський пояснював рух планет саморухом небесних кругів, визнавав кулеподібність землі і нескінченність всесвіту – “земля наша едина точка посередку неба, а светила небеные бесконечную личбу мают”. Очевидно, Тустановський був знайомий з трактатами Джордано Бруно, який проголосив нескінченність світів.

Семінарське заняття 3.

Видавнича діяльність острозьких просвітників.