- •Підручник
- •М. І. Савлука
- •1.1. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей
- •1.2. Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал
- •1.3. Форми грошей та і'х еволюція
- •1.4. Вартість грошей
- •1,5. Функції грошей
- •1.6. Якісні властивості грошей
- •1.7. Роль грошей у розвитку економіки
- •Запитання для самоконтролю
- •2.1. Сутність та економічна основа грошового обороту
- •2.2. Модель грошового обороту. Грошові потоки та їх балансування
- •2.3, Структура грошового обороту за економічним змістом та формою платіжних засобів
- •2,4. Маса грошей в обороті. Грошові агрегати та грошова база
- •2.5. Швидкість обігу грошей
- •2.6. Закон грошового обігу
- •2.7. Механізм зміни маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор
- •Баланс комерційного банку а, млн грн.
- •Баланс банку б, млн грн.
- •Висновки
- •Запитання для самоконтролю
- •3.1. Сутність та особливості функціонування грошового ринку
- •3.2. Інституційна модель грошового ринку
- •11. Позики
- •3.3. Структура грошового ринку
- •3.4. Попит на гроші
- •3.5. Пропозиція грошей
- •3.6. Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку та процент
- •3.7. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку
- •Запитання для самоконтролю
- •4.1. Сутність, призначення та структура грошової системи
- •4.2. Види грошових систем та їх еволюція
- •4Л створення і розвиток грошової системи україни
- •4,4, Державне регулювання грошового обороту та місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики
- •4.5. Грошово-кредитна політика, II цілі та інструменти
- •4.6. Монетизащя бюджетного дефіциту та валового внутрішнього продукту в україні
- •Рівень монетизації ввп в україні в 1991—1999 рр.
- •Як визначається показник монетизації ввп і яке його економічне значення?
- •5.1. Сутність, види та закономірності розвитку інфляції
- •5.2. Причини інфляції
- •5.3. Економічні та соціальні наслідки інфляції
- •5.4. Державне регулювання інфляції
- •5.5. Особливості інфляції в україні
- •5.6. Сутність та види грошових реформ
- •5.7. Особливості проведення грошової реформи в україні
- •Запитання для самоконтролю
- •6.1. Сутність валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти
- •6.2. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
- •6.3. Валютний курс
- •6.4. Валютні системи та валютна політика. Особливості формування валютної системи україни
- •6.5. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання
- •6.6. Світова та міжнародна валютні системи
- •6.7. Міжнародні ринки грошей та капіталів
- •Запитання для самоконтролю
- •7.2. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей
- •7.3. Внесок дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей
- •7.4. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії
- •7.5. Сучасний кеинсіансько-неокласичнии синтез у теорії грошей
- •7.6. Грошово-кредитна політика україни ' в перехідний період V світлі монетаристської теорії
- •Запитання для самоконтролю
- •8,1. Загальні передумови та економічні чинники необхідності кредиту
- •8.2. Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту
- •8.3. Стадії та закономірності руху кредиту
- •Запитання для самоконтролю
- •9.1. Форми, види та функції кредиту
- •9.2. Характеристика основних видів кредиту
- •9.3. Економічні межі кредиту. Взаємозв'язок кредиту 1 грошей
- •9.4. Позичковий процент
- •9.5. Роль кредиту в розвитку економіки
- •9.6. Розвиток кредитних відносин в україні в перехідний період
- •Запитання,для самоконтролю
- •10.1. Сутність, призначення та види фінансового посередництва
- •10.2. Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва. Функції банків
- •10.3. Банківська система: сутність,
- •Принципи побудови та функції.
- •Особливості побудови банківської
- •Системи в україні
- •10.4. Небанківські фінансово-кредитні установи
- •Запитання для самоконтролю
- •11.1. Призначення, статус та основи організації центрального банку
- •11.2. Функції центрального банку
- •11.3. Походження та розвиток центральних банків
- •Баланс банку англії на 28 лютого 1997р.
- •Частки національних центральних банків у капіталі єцб
- •11.4. Становлення центрального банку в україні
- •Запитання для самоконтролю
- •12.1. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків
- •12.2. Походження та розвиток комерційних банків
- •12.3. Основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних банків
- •12.4. Пасивні операції банків
- •12.5. Активні операції банків
- •12.6. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів
- •12.7. Банківські послуги
- •12.8. Стабільність банків і механізм II забезпечення
- •12.9. Особливості становлення 1 розвитку комерційних банків в україні
- •Запитання для самоконтролю
- •13.1. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в україні
- •13.2. Світовий банк
- •13.3. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції
- •13.4. Європейський банк реконструкції та розвитку
- •13.5. Банк міжнародних розрахунків
- •Запитання для самоконтролю
- •Деньги, кредит, банки / Под ред. О. Й. Лаврушина. — м., 1998.
Баланс банку англії на 28 лютого 1997р.
Активи |
млнф. ст. |
Шснвн |
млн ф, ст. |
Емісійний департамент |
|||
Державні цінні папери |
10 374,0 |
Банкноти в обігу |
22 010,8 |
Інші цінні папери |
11646,0 |
Банкноти в банківському департаменті |
9,2 |
Всього активів |
22 020,0 |
Всього пасивів |
22 020,0 |
Банківський департамент |
|||
Банкноти і монети |
9,4 |
Депозити центральних банків |
1082,2 |
Кредити |
4173,3 |
Депозити банків |
1935,7 |
Боргові цінні папери |
1275,1 |
Рахунки клієнтів |
1883,5 |
Матеріальні фіксовані активи |
367,4 |
Інші зобов'язання |
263,9 |
Капітал |
14,6 |
||
Інші активи |
482,0 |
Резерви та інші рахунки |
1127,3 |
Всього активів |
6307,2 |
Всього пасивів |
6307,2 |
507
Остаточним завершенням процесу становлення центрального банку можна вважати визначення на законодавчому рівні особливого статусу емісійного банку як банку банків, як органу регулювання грошового ринку. Еволюційний шлях є характерним для країн, в яких на початок XX ст. вже існували емісійні банки (Велика Британія, Франція).
Другий шлях -— це створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоство-реного банку з моменту його заснування.
Цей шлях є характерним:
* для розвинутих країн, в яких з тих чи інших причин не існу вало єдиного емісійного банку;
Наприклад, у США до 1913 р. не було єдиного емісійного банку. На початок 1913р. правом емісії банкнот користувались усі національні комерційні банки, які були засновані згідно з національним банківським актом 1863 р. (їх було 7475). За цим актом банки мали право здійснювати емісію банкнот у межах суми власного капіталу, вкладеного в облігації державних позик. Американська громадськість вороже ставилась до централізації влади взагалі і до централізації фінансової влади, уособленням якої був центральний емісійний банк, зокрема. Таке ставлення простежується з невдач перших двох спроб утворити емісійний банк США. Перший банк було розформовано у 1811 р., а другий —ліквідовано у 1836 р. У XIX ст. і на початку XX ст. банкрутства банків і банківські паніки в межах всієї країни стали в США регулярним явищем. Паніка 1907 р. закінчилась такими значними втратами для вкладників банків, що американська громадськість, зрештою, переконалася у необхідності створення особливого б;анку, діяльність якого була б спрямована на забезпечення стабільності Грошового обігу і банківської системи. Згідно з федеральним резервним актом 1913 р, у США було створено 12 федеральних резервних банків, які виконують роль центрального банку на чолі з Федеральною резервною радою (яка пізніше стала Радою керуючих). Федеральні банки дістали право:
-
емісії банкнот;
-
надання комерційним банкам позичок для підтримки їх ліквідності;
-
накопичення частки резервів комерційних банків у межах установ леної норми обов'язкових резервів з метою гарантування депозитів.
-
для колишніх колоній, які після завоювання політичної не залежності створювали власну національну банківську систему, враховуючи світовий досвід. Вони використали принцип дворів невої побудови, за яким одному з банків надається статус цент рального;
-
для постсоціалістинних країн, які в умовах трансформації економіки на ринкових засадах проводили реформування банків ської системи за принципом дворівневої побудови.
У сучасних умовах головною ланкою банківської системи країни, як правило, є центральний банк. У різних країнах цей банк
508
називається по-різному: національний, центральний, резервний,
народний, державний банк (Австрійський національний банк, Резервний банк Австралії, Народний банк Китаю, Шведський державний банк, Центральний банк Російської Федерації) або зовсім скорочено - Банк Японії, Банк Італії, враховуючи його ключову роль у банківській системі країни.
У другій половині XX ст., яка характеризується глобалізацією грошових ринків, тобто поступовим перетворенням національних грошових ринків у єдиний загальносвітовий простір, діяльність центральних банків розвивається у трьох напрямах:
• співробітництво центральних банків на міждержавному рівні; •співпраця центральних банків з міжнародними валютно-кре дитними і фінансовими організаціями;
• створення наднаціональних центральних банків.
Першим кроком на шляху міждержавної діяльності центральних банків можна вважати створення у 1930 р. Банку міждержавних розрахунків — БМР в місті Базель, Швейцарія.
Основні функції банку:
4 сприяти співробітництву між центральними банками;
-
забезпечувати сприятливі умови для проведення централь ними банками міжнародних фінансових операцій;
-
виступати у ролі довіреної особи або агента центральних банків — членів БМР у проведенні міжнародних розрахунків.
Акціонерами банку є майже всі європейські центральні банки, а також центральні банки Австралії, Японії, Канади, Південно-Африканської республіки. США представлені у БМР не ФРС, а групою комерційних банків, проте ФРС має тісні зв'язки з БМР. Центральні банки є акціонерами БМР і одночасно його клієнтами, тому БМР часто називають банком центральних банків. Більш детально діяльність БМР буде розглянуто у підрозділі 13.4.
У середині 70-х років під егідою БМР було створено Комітет з банківського регулювання та нагляду.
Ініціаторами створення Комітету виступили центральні банки Бельгії, Великобританії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, США, Франції, ФРГ, Швейцарії, Швеції та Японії. Неофіційно його ще називають Базельським Комітетом (за місцезнаходженням) або Комітетом Кука (за Ім'ям одного з директорів Банку Англії, який очолював цей комітет).
Країни у Комітеті представлені центральними банками або іншими органами, які відповідно до національного законодавства несуть відповідальність за регулювання банківської діяльності та нагляд. Юридичне Комітет не володіє наднаціональними повно-
509
важеннями стосовно регулювання діяльності банків та здійснення нагляду. На основі дослідження світового банківського досвіду він розробляє принципи ефективного банківського нагляду і директиви (рекомендації), в яких викладені процедури аналізу банківських ризиків і критерії їх оцінки, визначені методи управління ризиками і шляхи забезпечення прозорості банківської діяльності.
Комітет надає можливість усім країнам скористатися його рекомендаціями з урахуванням особливостей національної економіки і, зокрема, банківської системи. Зважаючи на високий авторитет комітету, підготовлені ним директиви враховуються центральними банками, регулятивно-наглядовими органами та банківськими установами у багатьох країнах світу і стають, як правило, невід'ємною частиною банківського законодавства.
Комітет традиційно підтримує тісні зв'язки з регіональними професійними організаціями банківського нагляду. У 1990 р. була створена регіональна група банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи. Комітет надає групі спеціальні експертні рекомендації щодо створення і функціонування банків, організації банківського нагляду, підготовки законодавчої бази в умовах ринкової трансформації економіки. НБУ активно контактує з членами групи, бере участь у роботі органів групи.
Центральні банки активно співпрацюють з міжнародними валютно-кредитними І фінансовими організаціями, насамперед з МВФ, який виконує роль головного органу міждержавного валютного регулювання. Тісні контакти центральних банків з МВФ зумовлені насамперед тим, що вони мають схожі цілі діяльності, а саме: забезпечення стабільності валют і підтримка упорядкованих відносин у валютній сфері. Згідно зі Статутом МВФ виконує регулятивну, емісійну, консультативну, кредитну І дослідницьку функції. При цьому слід відзначити тенденцію до посилення кредитної функції фонду, яка певною мірою змінила саму його природу. Оскільки МВФ надає свої кредити переважно центральним банкам країн, забезпечуючи надійне виконання ними своїх стабілізаційних і регулятивних функцій, у перспективі можливе перетворення його у своєрідний Банк центральних банків. Більш детально діяльність МВФ буде розглянута в підрозділі 13.1,
Характерною рисою сучасності є розвиток регіональної економічної інтеграції в Західній Європі, який спричинив зміну місця І ролі центральних банків у її економіці. Процес зближення і взаємопереплетіння національних економік розпочався ще у 50-ті роки, коли почало функціонувати найбільш розвинуте регіональне угруповання країн Західної Європи — Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Невід'ємним компонентом еко-
510
помічної інтеграції є валютна інтеграція — процес координації їалютної політики, формування наднаціонального механізму ва-Іютного регулювання, створення міждержавних валютно-кре-їїитних організацій.
Елементи валютної інтеграції в Західній Європі формувались [Іоступово. У 1979р. була створена Європейська валютна система, в якій брали участь країни ЄЕС (більш пізня назва — Європейський союз — ЄС). Система мала на меті створення зони європейської стабільності із власною валютою ЕКЮ І передбачала ;>ежим сумісного коливання валютних курсів країн—членів €С ^гак звана суперзмія). Функції емісії ЕКЮ і міжнародного валютного регулювання були покладені на Європейський фонд валютного співтовариства. Фонд надавав кредити центральним банкам країн—членів ЄС для проведення валютних інтервенцій з метою підтримки коливань курсу валют у межах визначеного коридору.
Успішне функціонування Європейської валютної системи створило необхідні умови для формування економічного валютного союзу ЄС (ЄВС)1. Важливим етапом формування ЄВС стало Існування у 1994р. Європейського валютного інституту для розроблення правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення в обіг єдиної європейської валюти євро.
ЄСЦБ — це дворівнева банківська система, що складається Із Європейського центрального банку — ЄЦБ (Еигореап Сепігаї ВапЬ — ЕСВ) і національних центральних банків країн Європейського союзу. Створення ЄСЦБ було логічною передумовою запровадження єдиної європейської валюти — євро.
З 1 січня 1999 р. в одинадцяти країнах ЄВС (Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція) установлено незмінний обмінний курс національних валют відносно євро і запроваджено євро в безготівковий обіг.
Відповідно до Статуту основне завдання ЄСЦБ — це підтримка цінової стабільності в ЄВС. Базові функції ЄСЦБ:
» визначення та реалізація єдиної монетарної політики в зоні євро (ЄВС);
• проведення міжнародних валютних операцій;
«зберігання офіційних золотовалютних резервів, що передані ЄЦБ країнами—учасницями системи, а також управління цими резервами;
' В англійській абревіатурі — ЕМІІ — Есопотіс япгі Мопеїагу Шіоп.
511
•сприяння чіткому функціонуванню платіжних систем країн—учасниць ЄВС.
Крім того, ЄСЦБ повинна сприяти стабільності фінансової системи і проведенню уповноваженими національними органами ефективного пруденційного нагляду за банками.
Виконання завдань і функцій, що покладені на ЄСЦБ, забезпечує Європейський центральний банк (ЄЦБ) — самостійно або через національні центральні банки. При цьому ні ЄЦБ, ні національні центральні банки не можуть отримувати вказівки від органів влади ЄС та урядів країн-учасниць. Згідно зі Статутом ЄЦБ і національним центральним банкам забороняється надавати кредити органам влади ЄС І урядам країн-учасниць, а також купувати у них безпосередньо боргові зобов'язання.
ЄЦБ розпочав своє існування з 1 липня 1998р. Штаб-квартира банку розташована у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Статутний капітал ЄЦБ становить 5 млрд євро. Частка кожного національного центрального банку у формуванні капіталу визначається двома чинниками: обсягом внутрішнього валового продукту і кількістю населення в країні. Причому ці два чинники однаково впливають на обсяги внеску до статутного капіталу.
Таблиця 11.3