Орієнтування на місцевості без карти не втратило свого практичного значення для кожного військовослужбовця.
Тому для того, щоб орієнтуватися на місцевості без карти, треба вміти: знаходити напрямки на сторони горизонту; визначати напрямки (азимути); вибирати і призначати орієнтири; вимірювати відстані до місцевих предметів (цілей, орієнтирів).
Сторони горизонту визначаються за компасом, небесними світилами, та деякими ознаками місцевих предметів. Для визначення напрямків сторін горизонту достатньо знати тільки один напрямок – на північ. Якщо він відомий, то праворуч буде схід, ліворуч – захід, а в протилежному від півночі напрямку – південь. Для визначення сторін горизонту за компасом необхідно тримати компас горизонтально і, відпустивши гальма стрілки, повернути його так, щоб північний кінець магнітної стрілки збігся з нульовим поділом шкали. При такому положенні компаса букви (Півн.,Півд.,Сх.,3ах.) будуть відповідно повернуті на північ, південь, схід і захід.
За сонцем та годинником (рис. 89) сторони горизонту визначаються в такій послідовності: годинник тримають горизонтально так, щоб годинникова стрілка була направлена на Сонце; кут між годинниковою стрілкою і напрямком із центру циферблату на цифру “1” поділити навпіл. Лінія, яка ділить цей кут навпіл, і буде вказувати напрямок на південь.
Пд.. Пн.. Пд.. Пн.
Рисунок 89 – Визначення сторін горизонту за Сонцем і годинниковою стрілкою:
а – до 1300; б – після 1300
За Полярною зіркою також можна визначити сторони горизонту. Зірка завжди знаходиться на півночі, її можна відшукати за сузір’ям Великої Ведмедиці.
При визначенні сторін горизонту за деякими ознаками місцевих предметів (рис. 90) необхідно знати, що:
мурашники майже завжди знаходяться на південь від найближчих дерев, пеньків, кущів; південна сторона мурашників більш полога, ніж північна;
мох та лишайники покривають стовбури дерев, каміння, скелі, старі дерев’яні будівлі з північної сторони;
кора дерев з північної сторони часто буває грубішою і темнішою, ніж з південної;
Просіки у великих лісах, як правило, прорубують завжди по лінії північ-південь та схід-захід.
Пн. Пд. Пн. Пд. Пн. Пд. Пд. Пн. Пд. Пн. Пд. Пн.
Рисунок 90 – Визначення сторін горизонту за деякими ознаками місцевих предметів
Сутність руху за азимутами полягає у тому, щоб витримати на місцевості задані напрямки і відстані. Напрямки руху витримують за допомогою компаса, а відстані визначають парами кроків або за спідометром.
Для визначення на місцевості азимуту напрямку на будь-який орієнтир, необхідно стати обличчям до цього предмета, відпустити гальма магнітної стрілки та надати компасу горизонтального положення. Коли магнітна стрілка заспокоїться, сумістити нульову поділку шкали з північним кінцем стрілки. У цьому положенні компас буде зорієнтований, тобто нульовий штрих шкали вкаже напрямок на північ. Потім, не збиваючи орієнтування компаса, повернути його кришку таким чином, щоб проріз був направлений до нас, а мушка – точно у сторону орієнтира. Таке положення кришці можна надавати, якщо подивитись через проріз і мушку на предмет, який спостерігаємо. При цьому слід увесь час спостерігати, щоб північний кінець магнітної стрілки був суміщений з нульовим поділенням шкали. Відлік напроти покажчика та мушки покаже значення магнітного азимуту на даний орієнтир.
За допомогою компаса можна вирішити й зворотне завдання, тобто за заданим магнітним азимутом знайти на місцевості потрібний напрямок, вказане чи намічене місце.
Підготовка даних для руху за азимутами виконується за великомасштабною картою і складається із: вивчення місцевості та вибору маршруту руху, вибору орієнтирів на шляху маршруту, вимірювання відстаней між орієнтирами, визначення магнітних азимутів між вибраними орієнтирами, складання і оформлення схеми (таблиці) руху.
Вибрані орієнтири на карті обводять колами і з’єднують прямими лініями. Лінії маршруту, які не перетинають вертикальну лінію кілометрової сітки, треба продовжити до перетину з найближчою з них, щоб надалі було зручніше вимірювати дирекційні кути.
На карті намічають маршрут руху з чіткими орієнтирами на поворотних точках маршруту та вимірюють дирекційний кут і довжину кожної ділянки маршруту. Виміряні дирекціоні кути напрямків переводять у магнітні азимути, враховуючи поправку напряму для даного аркуша карти. Відстані на маршрутах руху, якщо рух буде здійснюватися в пішому порядку переводиться в пари кроків. Для цього відстань між орієнтирами в метрах ділиться на довжину своєї пари кроків.
Отримані по карті дані для руху за азимутами оформляються на карті, а у разі її відсутності складають схему маршруту, варіант якої показаний на рисунку 91.
Рисунок 91 – Схема маршруту для руху за азимутами
Іноді замість схеми складається таблиця, яка стосовно до нашого прикладу буде мати зміст, що показаний в таблиці 45.
Таблиця 45