2. Групи належності та сторонні групи

Крім поділу на первинні та вторинні групи, що здійснюється за критерієм типу відносин між їх членами, корисним для соціологічного аналізу виявилося також розрізнення груп за критерієм належності (або неналежності) людини до відповідної групи. За цим критерієм соціальні групи поділяються на групи належності (іngroups, буквально - у-групи) та сторонні групи (outgroups – поза-групи).

Група належності - група, з якою людина себе ідентифікує і до якої належить.

Стороння група - це група, з якою людина себе не ідентифікує і до якої не належить.

У повсякденному спілкуванні різницю між цими групами позначають, використовуючи займенники “ми” чи “вони”. Тому нерідко групу належності називають також “ми-групою” (we-group), а сторонні групи – “вони-групами” (they-group). Чим повніше ми усвідомлюємо, хто є “вони”, тим точніше усвідомлюємо, хто є “ми” (до кого ми належимо, з ким ми об’єднуємося). Поняття груп належності та сторонніх груп висвітлює важливість соціальних меж (boundarіes) - соціальних демаркаційних ліній, що повідомляють нам, де саме взаємодії певного типу починаються і де вони закінчуються. Безумовно, групові межі позначаються не фізично. Вони позначаються перервами у течії соціальної взаємодії певного типу. У тій чи іншій мірі групові межі мовби “капсулюють” людей у соціальну мембрану, так що центр та потік їх взаємодій міститься усередині.

Деякі соціальні межі пов’язані з територіальними. Наприклад, межі сусідські, общинні, державні. Інші соціальні межі пов’язані із соціальними відмінностями - межі між етнічними, релігійними, політичними, професійними, мовними, статусними групами.

За будь-яких джерел, соціальні межі мають дві функції. По-перше, вони запобігають від проникнення людей із зовні усередину групи; по-друге, вони утримують членів групи усередині неї (іноді так міцно, що члени групи навіть не думають про інші можливості соціальної взаємодії).

Експеримент Музефера Шеріфа (Мuzafer Sherіf) та його помічників у 1966 році показав, як ситуація конкуренції поглиблює усвідомлення меж групи належності та посилює антагонізм до сторонніх груп.

11-річні хлопчики із здорових, соціально забезпечених та стабільних родин середнього класу у літньому таборі відпочинку були поділені на дві групи. Експеримент проходив у чотири фази.

Перша фаза (1-й тиждень) - це організація життя кожної групи окремо (вироблення поділу функцій, лідерства, групових норм, власних прапорів).

Друга фаза (2-й тиждень) - це конкурентні контакти груп (бейсбол, футбол, перетягування канату й таке подібне). Почалася ця фаза з проявів спортивного духу, але це швидко змінилося посиленням негативних ставлень, "війною залишків" у їдальні, спалюванням чужих прапорів й таким іншим. У цій фазі обидві групи хлопчиків мали вигляд хуліганських компаній.

Третя фаза (3-й тиждень) планувалася як інтеграційна - були організовані умови для спілкування: їжа за спільними столами членів різних груп, спільне відвідування кінозалу й таке інше. Але це привело тільки до загострення конфлікту.

Четверта фаза (4-й тиждень) складалася із створення таких особливих ситуацій, які вимагали від обох груп взаємодії. Наприклад, була організована така аварія водопроводу, що викликала необхідність спільної роботи, щоб відновити постачання води в табір.

Висновки з цього експерименту були досить переконливі. Якщо конкуренція посилювала відмежування груп, спільна мета та спільна робота навчали їх взаємної доброзичливості та співробітництва.

Блейк та Маутон у 1979 році отримали аналогічні результати на групах дорослих.