Базові принципи нової парадигми освіти
Вища освіта в інформаційному суспільстві набуває таких рис, властивостей, характеристик, ознак, які змінюють її, реалізують її соціально-культурний характер:
1. Гуманізація освіти трактується як заміна предметноцентристської системи навчання системою антропоцентристською, як зміна стратегічних цілей освіти і повне підпорядкування її інтересам людини. Реалізувати це можна лише в тісному зв’язку з гуманізацією всього процесу навчання у вищій школі, з інноваційною переорієнтацією цього процесу, спрямованістю його на вироблення стійкого пізнавального інтересу, потреб у творчості, постійній самоосвіті.
2. Одним з важливих інструментів, механізмів гуманізації є гуманітаризація вищої освіти. Це головний напрямок оновлення освіти на етапі переходу людства від індустріальної до інформаційної цивілізації, що передбачає поворот освіти до цілісного сприйняття світу і культури, перш за все до формування гуманітарного, системного мислення. Гуманізація та гуманітаризація вищої школи важлива для розвитку та удосконалення мислення фахівця будь-якого профілю не тільки у зв’язку зі збагаченням асоціацій при розв’язанні творчих завдань, вона важлива ще і для усвідомлення того, що будь-яка розробка запроваджується перш за все для людини, вона має сприяти збільшенню “людського” в житті користувача.
3. Фундаменталізація вищої освіти у світлі нової освітньої парадигми набуває дещо іншого змісту і включає до числа фундаментальних знань науки про людину, суспільство. Фундаменталізація освіти є необхідною умовою, базою для безперервного творчого розвитку людини, основою її самоосвіти. З іншого боку, оскільки світ – єдиний, фундаменталізація освіти передбачає необхідність дати студенту єдину картину світу як цілісність, що розвивається та функціонує на основі єдиних спільних законів.
4. Механізмом, що сприяє реалізації принципу фундаменталізації, є індивідуалізація навчання, яка тісно пов’язана з творчим, інноваційним характером освіти. Індивідуалізація вищої освіти передбачає низку нововведень – організаційних, структурних, управлінських тощо – на всіх рівнях системи. У першу чергу йдеться про необхідність відмовитися від ідеї єдиної стандартної вищої освіти та про визнання її багатоваріантності, про розвиток різних її видів і форм. Перспективним є перехід до моделі організації навчального процесу, прийнятої в більшості країн світу, за якої обов’язковим для студента є лише перелік базових курсів, а решту він вибирає сам, набираючи необхідну кількість аудиторних годин.
5. Технологізація культуротворчого процесу передачі сучасного наукового знання, пізнавальної інформації у межах вищої освіти, у тому числі перебігає у таких формах:
комп’ютеризація, тобто реалізація автоматизованих, алгоритмізованих репродуктивних форм науково-освітньої діяльності у комп’ютерних системах обробки інформації, знання, духовно-культурного досвіду; шлях універсального виходу до необхідної інформації усіх видів – від особистісної до суспільної, що дає необмежені можливості глибинного пізнання навколишнього світу, оперування великими базами даних, відомостей про суспільство, природу, Всесвіт;
віртуалізація – дистанційна, уявна, образна передача і сприймання наукового знання, духовно-ціннісних, організаційних і діяльнісних засад вищої освіти. Цей процес набуває глобального характеру через неперервність, неповторність, незнищенність, глибину, незавершеність, розширення меж сприйняття, розуміння, усвідомлення, особистісно спрямоване виявлення. Останнє означає перехід традиційних форм освіти у новітні, в яких реалізується інформаційне суспільство. З одного боку, це глобалізація людського, наукового знання, а з іншого – процес інтенсифікації пізнання оточуючого світу засобами символізації знання, духовно-ціннісного досвіду в їх оптимізованій стосовно соціально-культурних можливостей людини формі.
Інформатизація вищої освіти створює новітнє соціальне середовище, в якому знаннєвий, духовно-ціннісний просторі стає оптимізованим відносно інформаційних індивідуальних можливостей і засад, полем розгортання інтелектуальних, емоційних, психофізіологічних даних людини.
6. Ще одним вихідним принципом є єдність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, у підпорядкуванні організації і змісту освіти завданням формування цілісної і всебічно розвинутої особистості, перетворенні системи моральних і духовних цінностей у важливий фактор виховання молодого покоління, відродження духовності українського народу, розвитку його менталітету адекватно вимогам глобальної трансформації.
7. Одним з пріоритетних принципів нової парадигми освіти є впровадження принципу “випереджального розвитку” освіти порівняно з динамікою соціального зростання. Випереджальний відносно інших суспільних і соціальних структур розвиток вищої освіти є напрямком на посилення прогностичного спрямування на підставі термінового оволодіння соціальною пізнавальною інформацією, соціальними і суспільними зв’язками, в яких реалізується суспільно-соціальне призначення вищої освіти. Здійснення його можливе лише в умовах взаємодії з усіма галузями сучасної науки – гуманітарними, технічними і природничо-науковими – в умовах органічного зв’язку інноваційного наукового пошуку з процесом навчання, професійного становлення й удосконалення фахівців.
8. Відбувається демократизація суспільно-соціальних стосунків, у межах яких організація вищої освіти спрямовується на надання особистості, в тому числі, й культурної інформаційної свободи та незалежності відповідно до напрямків здобуття вищої освіти, розуміння її підстав, систем змісту, соціальних відносин, управління тощо. Це означає її орієнтацію на забезпечення соціальних прав особистості, що перебуває у стані інформаційно-знаннєвого наповнення, розвитку мислення, емоцій, вироблення таких громадських рис і якостей, які притаманні особистості ХХІ століття.
9. Важливе значення також має розвиток освіти за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини.
10. Особливе значення серед вихідних принципів удосконалення освіти має принцип національної спрямованості, національного самовизначення, що підкреслює органічний зв’язок освіти з національною історією і традиціями, її роль у збереженні та збагаченні культури рідного народу. Вища школа “переплавляє” два зустрічних потоки – збагачення національного загальнолюдським і, навпаки, загальнолюдського – національним.
Питання 6.