Формування стратегічних цілей системи освіти

 

Специфіка цілей полягає у тому, що вони завжди конкретні та вимірні. Тому труднощі з їх формулюванням завжди існували не лише у системі освіти, але і взагалі у системі державного управління.

У Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) названі її стратегічні завдання: формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення пріоритетності розвитку людини.

У 1996 р. з’явились перші публікації про кваліметричні вимірювання рівня освіченості тих, хто навчається, а також рівень їх творчості, моральності, фізичного розвитку та здоров’я. Кваліметрія – галузь знань про методи кількісної оцінки якісних явищ, яка виникла на початку ХХ ст. для вимірювання кількісною мірою якості продукції. З появою кваліметричних підходів вище перераховані стратегічні завдання вже можна переводити до розряду стратегічних цілей. Наприклад, вже можна сформулювати їх як підвищення рівня освіченості (загальної та професійної) тих, хто навчається, підвищення рівня їх творчого, морального, фізичного розвитку та здоров’я. Ці цілі характеризують параметри гармонійного розвитку особистості, до яких так безуспішно прагла система освіти за часів радянської влади.

А оскільки цей рівень вимірюється за допомогою кваліметричних моделей, тому досягнення або недосягнення цілей стає процесом, за яким спостерігають, і може слугувати реальним фактом результативної діяльності персоналу як безпосередньо закладів освіти, так і органів державного управління цією ключовою сферою життєдіяльності суспільства. В такій ситуації з’являється можливість спостерігати відхилення від цілей та відповідно реагувати за зворотним зв’язком шляхом свідомого усунення цих відхилень.

Таким чином, по суті вже сформульована перша група стратегічних цілей, що стосується реального формування гармонійно розвиненої особистості тих, хто навчається. Тобто особистості, корисної суспільству в особі двох споживачів: навколишнього соціуму та роботодавця.

При цьому для кожного з двох суспільних “споживачів” пріоритет мають певні параметри гармонійно розвиненої особистості. Скажімо, якщо для навколишнього соціуму на перше місце необхідно поставити моральність, то для роботодавця сьогодні головне мати професійно підготовленого освіченого співробітника. Втім, у багатьох японських фірмах вже сьогодні на роботу скоріше приймуть людину моральну, але недостатньо компетентну, аніж великого професіонала, але людину з недостатнім рівнем морального розвитку.

Своєрідність кваліметричного показника рівня морального розвитку (втім, як і творчого, так і фізичного розвитку та здоров’я) полягає у тому, що він має подвійний рейтинговий характер: абсолютно порівнянний як з ідеалом (нормою), так і з параметрами інших осіб. Цим самим демонструються відхилення в динаміці від норми та порівняння з показниками інших учасників рейтингового ряду.

Така своєрідність кваліметричного показника дозволяє використовувати його як потужний мотиватор активізації процесу самовдосконалення особи, пробуджуючи в ній суперництво з самим собою при досягненні планки – норми, і з іншими, обумовлене прагненням бути не гіршим інших (соціальний закон поведінки людини в соціумі, вперше відкритий Ш.Фур’є).

Найбільш високі результати при використанні такого мотиватора можуть бути отримані під час реалізації цілей підвищення рівня морального і фізичного розвитку тих, хто навчається, через залучення їх самих до процесу самовдосконалення на основі суперництва. При введенні певних зовнішніх стимулів мотивуючий вплив суперництва можна суттєво посилити.

Друга група стратегічних цілей пов’язана зі сприянням самореалізації людини не лише безпосередньо у системі освіти, але й протягом усього її життя. Ключ до такої самореалізації знаходиться у пізнанні людиною самої себе, імпульс до якого може дати сім’я та система освіти. Іншими словами, йдеться про стратегічні цілі, які дозволяють задовольнити ще одну найважливішу суспільну потребу – потребу кожної людини в реалізації свого “ЕГО”. Це винятково важлива потреба для системи відносин, притаманних громадянському суспільству. Водночас саме система освіти може надати первісний імпульс для самопізнання людиною свого “ЕГО” шляхом спочатку зовнішніх спостережень, а потім – підключення особи, яка навчається, до процесу самопізнання.

Кваліметричні оцінки характерних рис особистості, за якими спостерігають, а також психомоторних якостей і здібностей, прагнення до самопізнання дозволяють визначити кількісною мірою ступінь присутності деяких з них (через відповідні прояви) в кожному з тих, хто навчається, починаючи вже з дошкільного віку. Сучасна психологічна наука підтверджує факт можливого раннього прояву певних характерних рис (зокрема, лідерства, організаційних здібностей тощо).

Питання 3.