8. Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих та привілеюючих ознак складу злочину

Аналіз Особливої частини КК України показує, що в ньому є немало норм, які передбачають відповідальність за, по суті, однакові злочини – вбивство, тілесні ушкодження, знищення або пошкодження майна тощо. Ці норми, маючи єдину основу, разом із тим включають і ряд ознак, з врахуванням яких посилюється, або, навпаки, пом’якшується відповідальність за певне посягання. Такі норми передбачені або окремими, самостійними статтями Особливої частини КК, або ж викладені в різних частинах однієї і тієї ж статті.

В теорії кримінального права склади злочинів, які передбачають різні за суспільною небезпекою види одного і того ж посягання прийнято називати простими (основними), кваліфікованими, особливо кваліфікованими та привілейованими¹⁵⁷ складами. Існує певна специфіка в законодавчих конструкціях, які використовуються при формулюваннях статей, які містять такі склади злочинів. При застосуванні відповідних норм постає ряд питань, які не виникають щодо інших злочинів – тих, відповідальність за які не диференціююється з врахуванням суспільної небезпеки. Серед них:

- в чому полягає відмінність між різними видами одного і того ж злочину і різними злочинами;

- яке місце ознаки простого (основного) складу злочину займають в інших видах складів цього ж злочину;

- чи однакове суб’єктивне ставлення має бути щодо ознак простого (основного) складу злочину і кваліфікуючих або привілеюючих ознак;

- як співвідносяться загальні норми, що містять кваліфікуючі ознаки, і спеціальні норми, що таких ознак не передбачають, зокрема, як повинні вирішуватися питання конкуренції в таких випадках;

- як вирішувати питання конкуренції між нормами, які передбачають різні види одного і того ж злочину;

- як кваліфікувати вчинений у співчасті злочин, де в скоєному одними співучасниками наявні кваліфікуючі чи привілеюючі ознаки складу, а в діяннях інших співучасників такі ознаки відсутні;

- що лежить в основі визначення моменту закінчення злочину з кваліфікуючими чи привілеюючими ознаками;

- як кваліфікувати посягання, в якому є одночасно ознаки, передбачені різними пунктами чи частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини КК, чи можлива сукупність відповідних норм;

- яким чином при кваліфікації можна відобразити наявність кількох кваліфікуючих ознак, передбачених однією і тією ж частиною статті КК.

Чинний КК не містить відповіді на ці та інші подібні запитання. В правозастосовній практиці вони вирішуються не завжди однозначно. А в теорії кримінального права застосуванню норм, які містять різні види одного і того ж злочину, належна увага не приділяється. Внаслідок цього чітких рекомендацій щодо вирішення вказаних вище та інших питань не сформульовано.

Вказані обставини й обумовлюють актуальність вивчення даної теми. Слід зауважити, що проблеми кваліфікації злочинів, вчинених при наявності кваліфікуючих та привілеюючих ознак, не становлять собою самостійної, окремої групи. Вони вирішуються на основі положень, які сформульовані в теорії та апробовані практикою щодо кваліфікації злочину, з врахуванням стадії його вчинення, кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, кваліфікації множинності злочинів та конкуренції кримінально-правових норм. Мова йде лише про інтерпретацію відомих рішень, їх поширення щодо даних злочинів. Таким чином, вивчення цієї теми ще й послужить повторенню, кращому засвоєнню матеріалу, освоєного раніше.