- •Філософія
- •Структура програми навчального курсу
- •1. Опис предмета навчального курсу
- •2. Мета та завдання курсу
- •1. Предметно-інформативні:
- •2. Буттєво-екзистенційні:
- •Тема 2. Філософія Стародавнього Сходу
- •Тема 3. Антична філософія.
- •Тема 4. Філософія Середньовіччя
- •Тема 5. Філософія Відродження
- •Тема 6. Філософія Нового часу
- •Тема 7. Німецька класична філософія
- •Тема 8. Філософія кінця хіх - початку хх ст.
- •Тема 9. Новітня філософія
- •Тема 9. Українська філософія
- •Тема 11. Онтологія (філософія буття)
- •Тема 12. Антропологія (філософія людини)
- •Тема 13. Феноменологія (філософія духу)
- •Тема 14. Гносеологія (філософія пізнання)
- •Тема 15. Соціальна філософія
- •Тема 16. Філософія культури
- •Тема 17. Філософія науки
- •Тема 18. Аксіологія (філософія цінностей)
- •4. Структура залікового кредиту курсу
- •Змістовий модуль 1.
- •Змістовий модуль 2.
- •Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та
- •Тема 2. Історична генеза філософської думки від зародже-
- •Тема 3. Розвиток західноєвропейської філософської думки від Нового часу до хх ст.
- •Тема 4. Онтологія, феноменологія та гносеологія
- •Тема 5. Філософія людини і суспільства. Людина і
- •Тема 6. Культура та цінності в житті людини і
- •Тема 1: сутність філософії та коло її проблем
- •Тема 2. Філософія стародавнього сходу Заняття 4
- •Тема 3. Антична філософія Заняття 6 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Тема 4. Західноєвропейська середньовічна філософія Заняття 7 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Питання для творчого осмислення теми
- •Тема 5. Філософія епохи відродження і реформації. Заняття 8 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Тема6. Філософія нового часу . Заняття 9 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Тема 7. Німецька класична філософія. Заняття 10 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Тема 8. Європейська філософія кінця
- •Хіх початку хх ст.
- •Заняття 11
- •Питання для обговорення:
- •Література:
- •Питання для творчого осмислення теми
- •Тема 9. Новітня філософія. Заняття 12 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Тема 10. Філософська думка в україні. Заняття 13
- •Питання для творчого осмислення теми
- •1. Як вплинула християнізація Русі на світогляд Києворусько-
- •Тема 11. Онтологія Заняття 15 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Тема 12. Феноменологія Заняття 16 Питання для обговорення:
- •Тема 13. Філософська антропологія Заняття 17 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Питання для творчого осмислення теми
- •10. Поміркуйте над природою людини і спробуйте дати
- •Тема 14 гносеологія (філософія пізнання) Заняття 18 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Питання для творчого осмислення теми
- •Тема 15. Філософія науки Заняття і9 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Тема 16. Соціальна філософія Заняття 20
- •Питання для творчого осмислення теми
- •Тема 17. Аксіологія Заняття 22 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Питання для творчого осмислення теми
- •Тема 18. Філософія культури Заняття 23 Питання для обговорення:
- •Література:
- •Питання для творчого осмислення теми
- •7. Завдання для самостійної роботи
- •Модуль 1 Тематичні завдання
- •Тестові завдання
- •Модуль II Тематичні завдання
- •8. Навчальний проект Індивідуальне навчально-дослідне завдання
- •Теми індивідуальних навчально-дослідних завдань
- •9. Орієнтовні питання для підготовки
- •10. Література Підручники. Посібники
- •Хрестоматії
- •Першоджерела
- •Монографії і статті
- •Енциклопедії, довідники
- •11. Методи оцінювання
- •Розподіл балів, присвоюваних студентам (слухачам):
- •12. Короткий словник філософських
- •13. Відомі філософи минулого і сучасності Філософи Стародавнього Сходу і Античності
- •Філософи Середньовіччя
- •Філософи Відродженя
- •Філософи Нового часу
- •Представники німецької класичної філософії
- •Філософи другої половини хіх– початку хх ст.
- •Філософи хх століття
- •Представники української філософії
Енциклопедії, довідники
-
Великие мыслители Запада /под ред. Яна Мак-Грила. -М.Крон-Пресс, 1998. - 800 с.
-
Всемирная знциклопедия. Философия XX век / Гл. науч. ред. и сост. А.А.Грицанов. - М.; Минск: АСТ: Харвест, 2002. - 976с.
-
Всемирная знциклопедия: Философия /Гл. науч. ред. и сост. А.А.Грицанов. -М. -Минск: АСТ, Харвест, Соврем. литератор, 2001. -1312с.
-
Краткая философская знциклопедия. - М.: Прогресс - Энциклопедия, 1994. - 576 с.
-
Соціальна філософія: Короткий енциклопедичний словник/ За заг. Ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача. - К-Х.: Рубікон, 1997.- 400 с.
-
Философский словарь / Под ред. ИТ.Фролова. - М. Республика. 2001. -719с.
-
Философский знциклопедический словарь / Ред. Е.Ф.Губский и др. - М.: ИНФРА.-1999.-576с
11. Методи оцінювання
поточне тестування; оцінка за проект; підсумковий письмовий тест.
Розподіл балів, присвоюваних студентам (слухачам):
Модуль 1 (поточне тестування) |
Мо-дуль 2 (про-ект) |
Під-сум. Тест |
Сума |
||||||||||||||||||
Змістовий модуль 1
|
Змістовий модуль 2 |
26 |
30 |
100 |
|||||||||||||||||
Т е м и |
|||||||||||||||||||||
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
16 |
17 |
18 |
||||
4 |
4 |
2 |
2 |
2 |
2 |
2 |
2 |
2 |
4 |
2 |
2 |
2 |
2 |
2 |
4 |
2 |
2 |
Шкала оцінювання:
90-100 балів - відмінно (А);
82-89 балів - добре (В);
75-81 балів - добре (С);
67-74 балів – задовільно (D)
60-66 балів - задовільно (E)
35-59 балів – незадовільно з можливістю повторного складання
(FХ).
1-34 балів - незадовільно з обов'язковим повторним курсом (F).
12. Короткий словник філософських
ТЕРМІНІВ
А
АБСОЛЮТ (лат. absolutus – довершений, безумовний, необмежений) – вічна незмінна першооснова світу, начало всього Сущого, яке мислиться єдиним, всезагальним, безначальним, безкінечним і протистоїть будь-якому відносному і зумовленому Буттю; те, що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога, субстанцію, ідею (Гегель). Абсолютне протилежне відносному (зумовленому, залежному).
АБСОЛЮТНА ІДЕЯ – у деяких філософських системах надприродне, нічим не зумовлене духовне на-чало, безособовий розум, який породжує все існуюче в світі. Напр., у системі Г. В. Ф. Гегеля абсолютна ідея ви-ступає першоосновою всього існуючого.
АБСОЛЮТНИЙ ДУХ – поняття філософії Г. В. Ф. Гегеля, що ха-рактеризує абсолютну ідею на тій стадії розвитку, на якій вона, пройшовши ступені логіки і природи, у розумі людини пізнає саму себе. Абсолютний дух (за Гегелем) включає в себе мистецтво, релігію, філософію.
АБСТРАГУВАННЯ – процес ми-сленого відволікання від ряду властивостей і відношень досліджуваного об’єкта з метою виокремлення однієї з них для більш глибокого вивчення.
АБСТРАКЦІЯ (лат. abstractio – відволікання) – сторона, момент, частина цілого, фрагмент дійсності, щось не-розвинуте; у гносеології – однобічне, фрагментарне знання про предмет; результат абстрагування.
АБСУРД (лат. absurdus – немилозвучний, безглуздий) – нісенітниця, позбавлена сенсу дія. У філософії Камю – одне з головних понять, яке характеризує життя людини.
АБУЛІЯ – (грец. а – запер. частка, bule – воля) – сукупність певних патологічних порушень психічної регуляції вчинків і дій людини, що супроводжується нерішучістю і слабоволієм.
АВАТАРА (санскр.) – у міфології індуїзму поняття за допомогою якого позначається феномен сходження божеств (Вішну, Шиви та ін.) на землю і втілення їх як у людей, так і в інших смертних істот.
АВЕРОЇЗМ – напрям у західно-європейській середньовічній філософії, основу якого складали погляди арабського філософа 12 ст. Ібн Рушда (латинізовано Averroes).
АВТАРКІЯ (грец. аutarkeja – самозадоволення) – незалежність людини від всіх речей зовнішнього світу чи інших людей (Платон, Аристотель), життєвий ідеал киренаїків і стоїків.
АВТОКРАТІЯ (грец. autos – сам і cratos – влада) – форма державного правління, де вища державна влада належить одному суб’єкту.
АВТОР – парадигмальна фігура співвіднесення результатів тієї чи іншої діяльності з певним суб’єктом як агентом цієї діяльності.
АГАПЕ (грец. agape – любов до ближнього; лат. – caritas) – поняття, яким у дохристиянському світорозумінні позначалась діяльна обдаровуюча любов на відміну від еросу, чи "пристрасного кохання".
АГНОСТИЦИЗМ (грец. аg-nostos – непізнаний) – напрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнаваність суті речей, об’єктив-ної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізнаваний) і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору, не є відображенням сутності дійсності, а в кращому разі обслуговує утилітарні потреби людей.
AГРЕСІЯ (лат. aggressio – напад) – поняття, що використовується нині для позначення найрізноманітніших видів і форм поведінки, - від реплік і елементів пародій до застосува-ння різних способів фізичного впливу, включаючи й такі, що закінчуються індивідуальним чи масовим летальним результатом.
АДДИТИВНІСТЬ (лат. addere - додавати) – поняття за допомогою якого позначається щось суммативне, таке, що не утворює органічної цілісності.
АДЕКВАТНИЙ (лат. аdae-guatus - прирівнюваний) – співмірний, відповідний, узгоджуваний, рівний, ек-вівалентний. Уявлення, образ, знання вважаються адекватними, якщо вони відповідають речі, оригіналу, об’єкту, до якого відносяться, якщо вони "вірні", носять характер об’єктивних істин.
АДЕПТ (лат. аdeptus – той, що досяг) – посвячений в таємницю будь-якого вчення, секти; ревний послідовник, прихильник певної ідеї, вчення.
АКСІОЛОГІЯ (грец. ахia – цінність, logos – слово, вчення) – розділ філософії (філософська дисципліна), яка досліджує цінності як смислоутворюючі підгрунтя людського буття, що задають спрямованість і вмотивованість людському життю, діяльності, конкретним діям і вчинкам.
АКСІОМА (грец. ахiоmа – значуще, сприйняте положення) – тверджен-ня, яке при побудові теорії приймається за самоочевидну істину, на якій ґрунтуються інші твердження.
АКСІОМАТИЧНИЙ МЕ-ТОД – спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням).
АКЦИДЕНЦІЯ (лат. accidens – випадковість) – випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість речі, яка може бути елімінована без зміни сутності речі. У філософії XVII–XVIII ст., акциденція як мінливий стан протиставлялася субстанції – незмінній сутності речей.
АЛГОРИТМ - одне з головних понять логіки і математики (введено Ляйбніцем у зв’язку з розробкою диференційного числення), яке позначає послідовність відтворюваних точно описаних операцій і процедур, виконуваних у певній послідовності.
АЛОГІЗМ – непослідовність у міркуваннях, зумовлена порушенням законів логіки.
АЛЬТЕРНАТИВА (лат. аlter-nus – чергую, змінюю) – вибір між двома суперечливими можливостями.
АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter – інший) – моральний принцип, в основі якого безкорисливе піклування про благо інших і готовність жертвувати для інших своїми особистими інтересами. Альтруїзм протилежний егоїзму.
АМБІВАЛЕНТНІСТЬ – подвійне, суперечливе ставлення суб’єк-та до об’єкта, яке характеризується од-ночасною спрямованістю на один і той же об’єкт протилежних імпульсів, ус-тановок і почуттів, що мають однакову силу і об’єм
АМОРАЛІЗМ – нігілістичне ставлення до моральних норм.
АНАЛІЗ – метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.
АНАЛІТИКА (грец. analytike - мистецтво аналізу) мистецтво розчле-нування понять, начал, елементарних принципів, за допомогою яких мірку-вання набувають доказового характе-ру; Аристотетель аналітикою назвав розділ логіки присвячений строгім си-логістичним міркуванням
АНАЛІТИЧНА ФІЛОСО-ФІЯ – напрям у сучасній західній фі-лософії, який зводить філософську ді-яльність до аналізу мови.
АНАЛОГІЯ (грец. analogia – відповідність, подібність) - 1.подібні-сть предметів чи явищ у якихось властивостях, ознаках чи відношеннях; 2. умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх можливу схожість за іншими ознаками. Аналогія складає основу моделювання.
АНАЛОГІЯ БУТТЯ (лат. analogia entis) – центральне поняття в католичній філософії (Схоластика, Томізм, Неотомізм), яке означає, що будь-яке суще є подібним з іншим су-щим і водночас є відмінним від нього. Так між Богом і його творіннями існує початкове відношення подібності у ві-дмінностях і відмінностей у подібностях.
АНАМНЕСІС - (грец. аnam-nesis - пригадування) – у вченні Платона – поняття, що описує основну процедуру пізнання, яка полягає у "пригадуваннях" душі у "поцейбічному" світі про "чисті" ідеї, які вона споглядала у світі "потойбічному", до її поєднання з тілом.
АНАРХІЯ (грец. anarchia – безвладдя) – поняття, що позначає стан суспільства, який досягається в результаті ліквідації державної влади
АНІМІЗМ (лат. anima – душа, дух) – віра в існування душ і духів істот, від волі яких залежать усі предмети і явища світу.
АНОМІЯ (фран. anomie – відсутність закону, організації) – філософсько-соціологічне поняття, яке використовується для позначення стану суспільства, при якому відсутність чи нестійкість імперативів і правил, які регулюють відношення між індивідами і суспільством, призводить до того, що більшість населення виявляється «поза» суспільством, вступає у конфронтацію з ним.
АНТИНОМІЯ (грец. antinomia – суперечність у законі) – суперечність між двома твердженнями, кожне з яких визнається істинним, в основі якої не логічні помилки, а обмеженість системи тверджень, з якої вони виводяться. Зустрічаються у філософії (Кант) і математиці. Поняття антиномії близьке до апорії.
АНТИТЕЗА (грец. antitesis – протиставлення) – твердження, яке заперечує тезу (вихідне твердження).
АНТИТЕТИКА – метод зведення до суперечливих тверджень (тез, антитез) жодному з яких неможливо надати переваги.
АНТРОПОЛОГІЗМ – філософська концепція, яка всі світоглядні проблеми (що таке світ, суспільство, Бог та ін.) розглядає крізь призму людини. «Людина є мірою всіх речей» (Протагор).
АНТРОПОЛОГІЯ ФІЛОСО-ФСЬКА – філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Плеснер), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.
АНТРОПОМОРФІЗМ – перенесення притаманних людині характерних рис і властивостей на зовнішні сили природи та приписування їх вигаданим міфічним істотам (богам, духам, тощо).
АНТРОПОЦЕНТРИЗМ – філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.
АПЕЙРОН – термін, введений давньогрецьким філософом Анакcи-мандром для позначення безконечного в просторі і часі, безякісного матеріального першопочатку.
АПОЛОГЕТИ (грец. apologe-tikos – захисний) – ранньохристиянські письменники (Юстін, Тертулліан, Оріген), які захищали від критики християнське вчення; захисники певних те-чій, вчень.
АПОРІЯ (грец. ароrіа – непрохідність, безвихідь) – проблема, що важко піддається вирішенню, пов’язана із супере-чністю між даними спостереження і досві-дом та їх аналізом у мисленні; суперечність у міркуванні, корені якої перебувають за межами логіки. Відкрив апорії Зенон з Елеї (апорії руху – Ахілл і черепаха, простору і часу). Поняття апорії близьке за змістом до антиномії.
АПОСТЕРІОРІ (лат. a poste-riori – з наступного) – знання, набуте в процесі досвіду.
АПРІОРІ (лат. a priori – з попереднього досвіду) – ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до апріорі є поняття апостеріорі.
АРГУМЕНТАЦІЯ – поняття, яке позначає логіко-комунікативний процес, що слугує обґрунтуванню певної точки зору з метою її сприйняття, розуміння і (або) прийняття індивідуальниим чи колективним реципієнтом (учасником комунікації).
АРІАНСТВО – одна з ранніх течій християнства, засновником якої був священик Арій з м. Олександрії. Заперечуючи церковне вчення про єдину суть трійці, аріанці твердили, що Христос – “Син Божий” нижчий за “Бога Отця”.
АРХЕТИП – первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми образів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й апріорно формують активність уяви; складають основу за-гальнолюдської символіки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літерату-ри тощо.
АСКЕТИЗМ (грец. asketes – добре навчений, подвижний) – моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ. Протилежне гедонізмові.
АТАРАКСІЯ (грец. a taraxia – незворушність) – поняття давньогрецької філософії про душевний спокій як мету й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина. Як вищий ідеал життя атараксія пов’язується з внутрішньою свободою особистості, звільненням від страждань.
АТМАН – в індійській ведичній традиції поняття, що позначає всепроника-юче суб’єктивне індивідуальне духовне на-чало, "Я", душу.
АТРИБУТ (лат. attributum – додане) – невід’ємна властивість речі (субстанції), без якої вона не може ні існувати, ні мислитись. За Декартом, атрибутом матерії є протяжність, душі – мислення.
АФАЗІЯ – порушення здатності до мовопроголошення (промовляння) внасліідок враження кори головного мозку.
АФАТІК – людина хвора на афазію.
Б
БЕЗКОНЕЧНЕ – протяжність, кі-нець якої безперервно віддаляється. Діале-ктично пов’язане з конечним, склада-ється з конечного.
БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ – зв’язок, стирання граней між розрізненим, дискретним (роздільним), перервним.
БІБЛІЯ – священна книга християнства та іудаїзму, створена протягом І тис. до н. е. та III ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів, які іудейські, а пізніше християнські традиції вважали богонат-хненними. Складається із двох частин – Старого Завіту, визнаного іудеями та християнами, та Нового Завіту, котрий визнається священним лише христия-нами. Мовами Біблії є давньоєврейська та арамейська у Старому Завіті та грецька (койне) у Новому. Містить сакралізовану історію світу та людства, на-голошує на їх залежності від волі Бога – творця і промислителя. Основою людсько-го життя, за Біблією, є правдиве боговшанування та богопоклоніння. За своєю суттю Біблія – одна-єдина книга, хоча й складена з багатьох книг, а тому характеризує-ться величезною жанровою та тематичною різноманітністю: виклади міфологічних си-стем, історичні оповіді, релігійна публіцистика, філософсько-мора-лістичні твори, лі-рична поезія, зразки релігійної містики.
Історія Біблії в Україні розпочинається з часів появи на її землях перших хрис-тиянських місіонерів, які, поширюючи християнство, принесли із собою і книги Святого Письма, які з часом перекладались церковнослов’янською мовою. Найдавнішою в Україні книгою Святого Письма є Остромирове Євангеліє (1056-1057). Найціннішим із перекладів на народну тогочасну мову є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), що вийшло з монастиря в Пе-ресопниці (Волинська область). Дуже популярною в Україні книгою Старого Завіту був Псалтир, який вживався не тільки як богослужбова, а й як навчальна книга для домашнього читання. Популярними були й книги Нового Завіту: Четвероєвангеліє і Апостол. У 1581 р. побачила світ повна збірка книг Біблії церковнослов’ян-ською мо-вою – Острозька Біблія, надрукована І. Федоровим у м. Острозі. Перший переклад Біблії живою народною літературною мовою здійснили П. Куліш, І. Пулюй та І. Нечуй-Левицький (ХІХ ст.). Протягом XX ст. повний текст Біблії у перекладі українською мовою здійснили І. Огієнко (1912), І. Хоменко (1963).
БІФУРКАЦІЯ – точка чи момент, де явище розпадається навпіл, де виникає можливість альтернативного вибору.
БРАХМАН – в індійській ведичній філософії абсолютне духовне начало, вічно існуючий творчий і життєстверджуючий принцип, який все творить, підтримує, береже, розчиняє і потім знову повертається до самого себе.
БУДДИЗМ – філософське вче-ння, що відноситься до неортодоксальних шкіл стародавньої Індії, нині одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого лежать бажання, буддизм пропонує свій шлях подолання страждань. Учить про перевтілення душі (са-нсара); про закон відплати за вчинені про-ступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани – злиття з божествен-ною першоосновою Всесвіту.
БУТТЯ – 1) найзагальніша визначеність речей, з якої розпочинається процес пізнання (Гегель). Перш ніж визначати, якою є річ, відбувається констатація її існування; 2) найзагальніша властивість всього сущого (і матеріальні речі та ідеї, і цінності мають існування й об’єднуються людиною в єдиний світ); 3)об’єктивне існування на противагу фантому, ілюзії; 4)існування будь-чого.
БЮРОКРАТІЯ – різновид людської діяльності, що перетворює функцію управління соціальними системами у пряму або приховану владу індивідів чи соціальних груп як самодостатніх, замкнутих на себе соціальних сил (суб’єктів) у суспільних взаємодіях.
В
ВЕДИ (санскр. веда – знання) – найдавніші пам’ятки індійської літератури, написані в кін. ІІ-го – 1-й пол. І-го тис. до н. е., складаються з 4 збірок: Рігведа – книга гімнів; Самаведа – книга пісень; Яджурве-да – книга молитов і жертовних церемо-ній; Атхарваведа – книга заклинань.
ВЕЛИКІ СОЦІАЛЬНІ ГРУ-ПИ (мікросоціальні спільноти) – довготри-валі, сталі спільності людей, що існують у масштабах усього суспільства.
ВЕРИФІКАЦІЯ – у неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість вислов-лювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Неопозитивісти прийшли до висновку, що релігійні та філософські твердження, на відміну від наукових, не підлягають верифікації. К.Поппер розвинув принцип верифікації до фальсифікації.
ВІДЧУЖЕННЯ – стан напруги, ворожості щодо суб’єктивного і об’єктив-ного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспільного. У зага-льному значенні – це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалось і живе власним життям, нав’язуючи свою логіку творцю; термін широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фойєрбах) і марксизмі.
ВІДЧУТТЯ – відображення у свідомості людини певних сторін, яко-стей предметів, які безпосередньо ді-ють на органи чуття.
ВІРА – не обґрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, долі, моральних чеснот іншого, Атлантиди, нау-кових об’єктів, тощо) за істину та дії, що відповідають цим прийняттям.
ВІТАЛІЗМ (лат. vita - життя) – вчення про якісну відмінність життя від неживої природи, про наявність особливих факторів і сил, від яких залежать властивості живих структур.
ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. volun-tarius – залежність від волі) – течія в метафізиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного життя людини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші пре-дставники – Шопенгауер, Ніцше, які проголосили основою всіх явищ світу і людського життя волю.
ВОЛЯ – феномен саморегуля-ції суб’єктом своєї поведінки і діяль-ності, що забезпечує векторну орі-єнтацію іманентних станів свідомості на об’єктивовану екстеріорну мету і концентрацію зусиль на досягнення останньої.
ВУЛЬГАРНИЙ МАТЕРІА-ЛІЗМ – течія в матеріалізмі XVIII-XIX ст. (Кабаніс, Бюхнер, Фохт), яка спрощено зводила свідомість людини до фізіо-логічних процесів. Особливості мислення вони визначали залежно від клімату, їжі та ін.
Г
ГАДКА (грец. doxa) – в античній філософії недостовірне, суб’єктивне вра-ження, на відміну від достовірного знання – істини. У елеатів істина грунтується на раціональному пізнанні і співпадає з сут-ністю речей, а гадка - на чуттєвому сприй-нятті і знайомить людину лише з подо-бою речей. За Платоном гадка, що поді-ляється на здогадку і довіру відноситься до чуттєвих речей, на відміну від знання, яке має своїм предметом духовні сутнос-ті.
ГЕДОНІЗМ (грец. hedono – насолода) – етичне вчення, яке проголошує метою життя людини насолоду (Епікур, просвітники та ін.).
ГЕНДЕР (англ. gender – рід, найчастіше граматичний) – поняття, яке вживається в гуманітарних науках для зображення соціокультурного ас-пекту статевої приналежності людини (на відміну від біологічної - sex).
ГЕНЕЗИС (грец. - genesis) – походження, становлення і розвиток, об’єкта, що вивчається.
ГЕНЕТИЧНИЙ МЕТОД - (грец. genetikos – походження) – метод дослідження явищ на основі аналізу їх розвитку.
ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. herme-nevein – пояснювати, тлумачити) – філософський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх за-лежності від контексту культури, в якому вони існували, і від культури суб’єкта, який здійснює інтерпретацію; одна з течій в су-часній філософії, що досліджує вказані ви-ще феномени опираючись на герменевтич-ний метод.
ГІЛОЗОЇЗМ (грец. hуlе – матерія, zoe – життя) – погляд, згідно з яким матерія наділена чуттєвістю, яка різною мірою властива неживим, жи-вим тілам і людині (Бруно, Спіноза).
ГІПОТЕЗА – форма знання, основою якого є припущення, сформу-льоване на підставі певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведе-ння.
ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВ-НИЙ МЕТОД – спосіб теоретичного дослідження, який передбачає створення системи дедуктивно пов’язаних між со-бою гіпотез, з яких виводять твердження про емпіричні факти.
ГНОСЕОЛОГІЯ – вчення про пізнання, одна з головних філософських ди-с.цип-лін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.
ГРА – різновид фізичної і інте-лектуальної діяльності, який позбав-лений прямої практичної доцільності і який надає індивіду можливості само-реалізації, що виходить за межі його актуальних соціальних ролей; форма вільного самовираження людини, не зв’язаного з досягненням якої-небуть утилітарної мети, що доставляє радість і задоволення сама по собі.
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІ-ЛЬСТВО – тип суспільства в я кому постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і до-сягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих ін-дивідів та їхніх об’єднань.
ГУМАНІЗМ (лат. humanus – людяний) – 1) ідейний напрям у куль-турі Відродження, який обстоював право на існування незалежної від ре-лігії світської культури; 2) риса світо-гляду, яка в розумінні людини виходить з “вічних цінностей” і “природних прав”. Гуманізм долає національні, расові, релі-гійні та соціальні обмеженості у ставленні до людини.
Д
ДАО – одне з основних понять китайської філософії, означає першо-причину, що породжує речі, шлях, до-лю, порожнечу.
ДАОСИЗМ – філософське вче-ння, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному божественному законові Дао.
ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio – виводжу) – метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одининого.
ДЕЇЗМ (лат, deus – Бог) – філо-софське вчення, згідно з яким Бог створив світ, дав першопоштовх і на-далі не втручається у справи.
ДЕКАДЕНТСТВО (франц. decadence, пізн. лат. decadentia – зане-пад) – загальна назва настроїв безнадії; не сприйняття життя, індивідуалізму.
ДЕМАГОГІЯ – обман народу брехливими обіцянками, популярними ло-зунгами, лестощами, навмисне викривле-ння фактів задля політичних чи інших ко-рисливих цілей.
ДЕМІУРГ (грец. dimiures – творець, майстер) – творче начало, зокрема в філософії Платона і неопла-тонізмі – творець матеріального, речового світу, в теології – Бог.
ДЕНОТАТ (лат. de-notation - позначення) – множина онтологічно артикулюваних предметів, що позна-чаються даним іменем.
ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІ-ТЕТ – верховенство, незалежність, по-внота, загальність і винятковість влади держави, що ґрунтується на принципах права.
ДЕСИГНАТ (лат. designation - позначення) – значення імені, те про що мовиться в імені; об’єкт, який позначається даним іменем; те ж, що й денотат
ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. deter-minates – той, що визначає, обмежує) – пояснення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип детермінізму є провідним у класичній науці та матеріалістичній філософії.
ДЕФІНІЦІЯ (лат. definitio – визначення) – логічна процедура нада-ння строго фіксованого смислу мов-ним виразам (термінам мови.) Нап-риклад, “трикутник є замкнена геомет-рична фігура обмежена трьома сторо-нами”.
ДИЛЕМА (грец. dilemma – подвійний засновок) – судження за прин-ципом або... або.
ДИСКРЕТНІСТЬ (лат. discre-tus – перервність) – розподільність, пе-рервність.
ДИСКУРС (лат. diskursus – блукати) – вербально (словесно) арти-кульована форма об’єктивації змісту свідомості, що регулюється доміную-чим в тій чи іншій соціокультурній традиції типом раціональності.
ДИСКУРСІЯ, дискурс (фр. diskour - мова) – складна єдність мов-ної практики і екстралінгвістичних фа-кторів (значима поведінка, що мані-фестується в доступних чуттєвому сприйняттю формах), які є необхід-ними для розуміння тексту, тобто та-кими, що дають уявлення про учасни-ків комунікації, їх установках та цілях, умовах виробництва і сприйняття пові-домлення.
ДІАЛЕКТИКА (грец. dialectike – мистецтво вести бесіду) – вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання та ос-нований на цьому вченні універсаль-ний метод пізнання і діяльності, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Геракліт, Гегель, Маркс). Основні принципи діалек-тики за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежнос-тей і заперечення заперечення.
ДІАЛЕКТИЧНИЙ МАТЕРІА-ЛІЗМ – філософський напрям, основни-ми особливостями якого є: матеріалістич-не розуміння історії; націленість не лише на пояснення, а й на зміну дійсності; чітка соціально-класова орієнтація на експлуа-товані прошарки суспільства; співпадан-ня матеріалізму, діалектики, логіки і теорії пізнання; постійний зв'язок і взаємодія з конкретними науками. Термін, яким поз-началась філософія К. Маркса в радянсь-кому марксизмі.
ДОГМАТИЗМ (грец. dogma – гадка, вчення, постанова) – різновид некритичного мислення, що оперує дог-мами, тобто незмінними положеннями, які приймаються на віру без доведення, без врахування конкретних обставин місця та часу, на основі сліпого підкоре-ння авторитету.
ДОЛЯ – поняття, що виражає си-ли, які визначають життєвий шлях людини, всі події в історії народу, людства.
ДОСВІД – сукупність пережи-вань людини. Виділяють зовнішній дос-від, зумовлений відносинами з іншими людьми чи речами світу, і внутрішній, в основі якого – рефлексія, роздуми.
ДУАЛІЗМ (лат. duals – двоя-кий) – світогляд, який вихідними вва-жає два рівноправні та протилежні начала (матерію і дух, світле і темне).
ДУХ – ідеальне начало (прин-цип) на противагу природі як матеріальному началу. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність пси-хічних процесів) і дух – настанова на все-загальне – моральні, релігійні та правові цінності, естетичні ідеали, світоглядні іс-тини.
ДХАРМА – 1.У більшості релігійно-філософських вчень Індії - сукупність громадянських, етичних і культових вимог, образ життя, що постають божественними приписами людської поведінки, і є різними для різних каст (варн). 2.У буддизмі найменші, неподільні духовні частинки, з яких складається потік індивідуальної свідомості.
Е
ЕВДЕМОНІЗМ – античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці – принцип тлумачення й обґрунту-вання моралі, за яким щастя (блаженство) є найвищою метою життя.
ЕВТАНАЗІЯ (грец. eu - добре, thanatos - смерть) – поняття, яке розроб-ляється в контексті прикладної етики (біо-етики) стосовно сфери медико-біологіч-них досліджень, що визначається як легка і безболісна смерть або відсутність дій по недопущенню смерті.
ЕВРИСТИКА (грец. heuristike – находжу) – наукова дисципліна, яка досліджує процес творчості й намага-ється віднайти його закономірності.
ЕГОЇЗМ (фр. egoisme – себелюбство) – принцип життєвої орі-єнтації і моральна якість людини, яка пов’язана переважанням власних інте-ресів над чужими (індивідуальними чи колективними). Егоїзм протилежний альтруїзмові.
"ЕГО"(Я) – у психоаналізі – сфера особистості, що характеризу-ється внутрішнім усвідомленням самої себе і здійсненням пристосування індивіда до реальності.
ЕЗОТЕРИЗМ - сукупність зна-нь і духовних практик, закритих від незнайомців, які належать вузькому колу осіб і передаються в особистому досвіді від шукача до шукача, від учителя до учня.
ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (лат. existentia – iснування) – вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша лю-дина та ін.) виводяться з існування (ек-зистенції) людини; напрям в сучасній філософії, який розробляє таке вчення.
ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. exsis-tentia - існування) – філософська ка-тегорія, що позначає конкретне буття; В сучасній філософії дана категорія фіксує і позначає людське існування в його фундаментальній глибинній онто-логічній специфічності, протиставля-ючи по-перше, спосіб людського буття у світі буттю речі; по-друге, спосіб філософського осягнення і розуміння власне людського самоздійснення у світі і власне людських феноменів спо-собу наукового і об’єктивуючого пізнання «людського», основаного на аналітичному редукціонізмі.
ЕКЛЕКТИКА (грец. eklektikos – той, що вибирає) – поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів. Еклектика свідчить про кризу в духовному розвитку, відсутність доверше-ної системи, яка б подолала ці супереч-ності.
ЕКСПЛІКАЦІЯ (лат. explicatio - розяснення) – уточнення понять та тверд-жень природної чи штучної мови з метою усунення виявлених у них неясностей і неточностей у відповідності з новим об’єк-том дослідження. Експлікація може розумі-тися як заміна одних (неточних, неясних) понять іншими (формально чіткішими), або лише як уточнення вихідних понять через уточнення їх місця в якій-небудь понятійній системі.
ЕКСТАЗ (грец. ekstasis – знаход-ження поза, зміщення, перебування поза собою) – стан зміненої свідомості, що супроводжується: втратою людиною відчуття часу, захопленням, граничною позитив-ною емоційною насолодою, нерідко зоровими і слуховими галюцінаціями; рід трансу, пов'язаний з анестезією, пониженням актив-ності дихання і кровообігу (фізіологічний екстаз).
ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ (лат. extra - над, поза і polio – виправляю, змінюю) – логіко-методологічна процедура розповсюд-ження (перенесення) висновків, зроблених стосовно певної частини обєктів чи явищ на всю сукупність (множину) даних об’єктів чи явищ, а також на їх іншу якусь частину; розповсюдження висновків, зроблених на основі теперішніх і (або) минулих станів явища чи процесу на їх майбутній (той, що припускається) стан.
ЕЛЕАТИ – представники давньо-грецької філософської школи VI-V ст. до н.е., які протиставляли мислення чуттєвому сприйняттю, висунули вчення про ілюзорність всіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну сутність справ-жнього буття. Виникла школа в м. Елеї.
ЕЛЕМЕНТ – прийнятий у даній системі найпростіший компонент (атом, слово, норма і т. ін.). Взаємозв’язок елемен-тів називається структурою. В сучасній науці на зміну дослідженню одноканаль-них причинних зв’язків приходить багато-канальний (системний або системно-струк-турний) метод, який допомагає найповніше відтворити всі зв’язки елементів.
ЕМАНАЦІЯ (грец. emanatio – витікання) – у вченні неоплатоніків ’’вип-ромінювання” вищими формами буття ни-жчих.
ЕМПІРИЗМ – філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).
ЕНТЕЛЕХІЯ – у філософії Арис-тотеля – внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне формуюче нача-ло.
ЕНЦИКЛОПЕДИСТИ – фран-цузькі мислителі-просвітники (Дідро, Да-ламбер, Монтеск’є, Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у виданні “Енциклопедії” – першого твору, що систематизував наукове знання того часу.
ЕПІСТЕМОЛОГІЯ (грец. epi-stemologia – теорiя пізнання) – розділ філософії, що вивчає загальні риси процесу пізнання та його результат - знання: основи та межі пізнання; достовірність і недостовірність знань. Вживається переважно як вчення про наукове пізнання.
ЕРИСТИКА – мистецтво диску-тувати; вчення про логічну структуру, функції та правила ведення спору. По-ділялася на діалектику та софістику.
ЕРОТИКА (грец. erotikos – любовний) – чуттєвість, спрямованість на статеве життя, на зображення його.
ЕСТЕТИКА (грец. estetikos – чуттєво сприймане) – філософське вче-ння про прекрасне, про художнє осво-єння дійсності. Основні категорії есте-тики: “прекрасне” – “потворне”, “тра-гічне” - “комічне”, “піднесене” – “ни-зьке”. Основна проблема – специфічне оцінне ставлення людини до дійсності.
ЕСХАТОЛОГІЯ (грец. escha-tos – останній) – вчення про кінцеву долю людства і світу; складова час-тина будь-якої релігії.
ЕТАТИЗМ (франц. etatisme, від etat – держава) – активне втручання держави в економічну, політичну, ду-ховну та інші сфери життя суспільства.
ЕТИКА (лат. etika – звичай, ха-рактер) – філософське вчення про мораль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування в суспільстві; теорія моралі.
ЕТНОС (грец. ethnos – група, плем’я, народ) – міжпоколіннєва група людей, що об’єднана тривалим сумі-сним проживанням на певній терито-рії, спільною мовою, культурою і самосвідомістю.
ЕТОС (грец. ethos – звичай, вдача, характер) – у давньогрецькій філософії термін, що позначає сукуп-ність стійких, стабільних рис характе-ру індивіда, внаслідок його незміннос-ті; у сучасній філософії діалогу (Леві-нас та ін..) етос – це сукупність моральних імперативів, що імпліцитно притаманні інтерсуб’єктивному простору. Етос тут постає як практичний мораль-ний досвід, сукупність регулятивних ідей, що наділяє особистість її "природним правом", яке визначає умови бу-дь-якої людської активності, але в пе-ршу чергу, комунікативну активність.
З
ЗАКОН – об’єктивний, істотний, необхідний, сталий зв’язок або відношення між явищами.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ – протистав-лення твердженню (тезі) суперечливого за змістом твердження (антитези). На-приклад, теза “Ця подія – випадкова”; антитеза “Ця подія – не випадкова”.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕ-ННЯ – один з основних принципів діа-лектики Гегеля, який полягає в тому, що друге заперечення (синтез) знімає проти-лежності тези і антитези. (Ця подія і ви-падкова, і не випадкова.)
ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД – прин-цип оцінки і систематизації фактів повсякденного досвіду, який забезпе-чує людині успішну орієнтацію у буде-нних життєвих ситуаціях.
ЗМІСТ – категорія філософії; те, що підлягає “формуванню” – елементи (складові) певної системи (форми). В процесі пізнання відбувається формаліза-ція змісту (переведення його в графіки, формули).
ЗНАК – предмет, який для лю-дини заміщує інший предмет. Завдяки знакам отримується, зберігається і пе-редається інформація.
ЗНАЧЕННЯ – зміст, пов’язаний з певним знаком, зокрема з мовним вира-зом.
І
ІДЕАЛ (фр. idea – поняття, уявлення) – взірець досконалості, який є орієнтиром діяльності людини.
ІДЕАЛІЗАЦІЯ – один з методів наукового пізнання, який полягає в аб-страгуванні певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об’єкти, наприклад, абсолютно чорне тіло тощо.
ІДЕАЛІЗМ – напрям у філосо-фії, який первинним вважає ідеальне начало – Бога, дух, розум тощо. Згідно з ідеалізмом духовна субстанція є творцем світу. Розрізняють об’єктивний (Платон, Гегель) і суб’єктивний (Берклі, Мах) ідеалізм.
ІДЕАЛЬНЕ – протилежне мате-ріальному. До сфери ідеального відно-сяться поняття, цінності, ідеї, Бог. Мате-ріальні речі характеризуються речовинністю, просторовістю, часовістю, причи-нністю, ідеальне позбавлене цих рис. Відношення між ідеальними предметами засноване на логічності.
ІДЕОЛОГІЯ – сукупність погля-дів нації, класу, суспільної групи на їх місце в світі, на розвиток історії та ін. Ідеологія подібна світській релігії, вона цементує соціальну одиницю, підносить її у власних очах.
ІДЕЯ (грец. idea – вигляд, образ, по-няття) – вища форма пізнання дійсності, яка не тільки відтворює об’єкт, а й спрямована на його перетворення.
ІМАНЕНТНЕ (лат. immanens – властивий, притаманий чомусь) – внутрішньо притаманне предметам або явищам, те, що випливає з їх природи; напрям у філософії, який проголошує об’єктивний світ іманен-тним (внутрішнім) змістом свідомості су-б’єкта.
ІМ'Я – мовний вираз (слово чи словосполучення), яке безпосередньо позначає, називає певні об’єкти – пре-дмети, явища, процеси тощо.
ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. in – не) – заперечення детермінізму, при-чинності.
ІНДИВІДУАЛІЗМ – тип світог-ляду, сутність якого є абсолютизація пози-ції окремого індивіда в його протистав-ленні суспільству.
ІНДИВІДУУМ – окремий, одиничний представник певного виду, роду, класу, множини предметів, ок-рема сутність, істота чи людина, що виділяється як об’єкт практичного чи теоретичного відношення.
ІНДУКЦІЯ (лат. inductio – наведення) – логічний умовивід від час-ткового, одиничного до загального.
ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ – різно-вид прагматизму, прибічники якого вва-жають свідомість (за Дьюі – інтелект) од-ним із засобів пристосування до мінливих умов середовища, а тому логічні поняття, ідеї, наукові закони, теорії – лише інстру-менти (звідси й назва), знаряддя, “ключі до ситуації”, “плани дії”.
ІНТЕГРАЦІЯ (лат. integratio – відновлення) – момент розвитку, який полягає в поєднанні розрізненого в ціле.
ІНТЕЛЛІГІБЕЛЬНІСТЬ (лат. intelligibilis – належне розсудку) - філософський термін, що позначає осягнення будь-чого лише розумом, пізнання інтелектом, чи інтелектуальною інтуїцією
ІНТЕНЦІЯ (лат. іntentio – стремління) – спрямованість акту свідомості на певний предмет. Наприклад, у сприйманні дерево, будинок, в міркуванні – числа, в фантазії – русалки тощо.
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – у науках іс-торико-гуманітарного циклу - витлумачення текстів, спрямоване на розуміння їх смисло-вого змісту; у математичній логіці, логічній семантиці і філософії науки – встановлення значеня виразів формалізованої мови.
ІНТЕРCУБ’ЄКТИВНИЙ – такий, що існує лише в межах взаємодії суб’єктів. Інтерсуб’єктивними є, наприклад, моральні чи правові норми: вони не суб’єктивні і необ’єктивні.
ІНТРОСПЕКЦІЯ (лат. intro-spectare – дивитися в середину) – спостереження за перебігом власних пси-хічних процесів. Один з допоміжних методів пізнання в психології.
ІНТУЇТИВІЗМ – течія у філосо-фії, яка абсолютизує роль інтуїції в піз-нанні (Шопенгауер, Бергсон).
ІНТУЇЦІЯ (лат. intueri – уважно дивлюсь) – процес безпосереднього отри-мання знання, шляхом цілісного схопле-ння проблемної ситуації, без дискурсив-ного його виведення і доведення. В основі інтуїції вроджена здатність (талановитість), тривалий досвід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки.
ІРРАЦІОНАЛІЗМ – вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання інтуїція, почуття.
ІСИХАЗМ (грец. hesychia – спо-кій і тиша) – містична традиція богоспо-глядання у православній церкві, релігійна прктика, що являє собою сукупність ін-троспеції самозаглиблення під час молит-ви і, інколи, деяких фізичних вправ (піст, непорушність, контроль за диханням то-що). В Україні велике розповсюдження мав у ХІV – XVI ст.
ІСТИНА – адекватне відтворе-ння дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей (див. кон-венціоналізм і прагматизм). Гегель вважав, що істина є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.
ІСТОРИЗМ – принцип пізна-ння, згідно з яким будь-яке явище слід розглядати в розвитку. Історизм почав активно пробиватися в науку після Ч. Дарвіна.
ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІА-ЛІЗМ – соціальна концепція марк-сизму, згідно з якою історичний розви-ток суспільства визначається еконо-мічними факторами. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, згідно з Марксом, визначає основні етапи (формації) історії людства – первісний лад, рабовласництво, феода-лізм, капіталізм і майбутній комунізм. Претендувала на роль єдино наукової теорії суспільства.
ІСТОРИЧНОГО КОЛОВОРО-ТУ ТЕОРІЯ – історичні концепції О. Шпенглера, А. Тойнбі та ін., згідно з якими існують окремі ізольовані культури (єгипетська, вавилонська, китайська, індійська, греко-римська, західноєвропейська, російсь-ка та ін.), що розвиваються по циклу – дитинство, юність, зрілість, старість і зане-пад.
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ – га-лузь філософських знань, предметом яких є закономірності та особливості пізнання відношення людини і світу на різних етапах розвитку філософії.
К
КАРМА – в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту.
КАРТЕЗІАНСТВО – напрям у філософії XVII-VIII ст. теоретичною основою якого було вчення Декарта (латинізо-ване ім’я – Картезіус), що обстоювало раці-оналізм у теорії пізнання та механістичний матеріалізм у поясненні явищ природи.
КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРА-ТИВ – безумовний моральний обов’язок, веління. Термін, запроваджений Кантом. Суть його Кант формулював так: поводься так, щоб правила твоєї поведінки могли стати законом для діяльності всіх людей, або «чини так, щоб ти завжди ставився до людства і у власній особі і у особі будь-кого іншого так як до цілі і ніколи не ставився до неї як до засобу».
КАТЕГОРІЇ – загальні структури або властивості сущого – речей, процесів, живого, ідеальних предметів – всього, що утворює світ; загальні форми мислення.
КАУЗАЛЬНІСТЬ (лат. causa – причина) – те ж, що і причинність.
КІЛЬКІСТЬ – число, величина, чисельна визначеність; відмінність речей однієї якості (вага, довжина) або міра сукупності речей однієї якості. Згідно з Гегелем, на певному етапі переростає в якість.
КОГЕРЕНЦІЇ КОНЦЕПЦІЯ (лат. cohaerentia – внутрішній зв’язок) – неопозитивістська концепція істини, згідно з якою істинність визначається виключно внутрішньою узгодженістю речень у певній системі (речення істинне, якщо воно є елементом несуперечливої системи, будь-яке нове речення істинне, якщо його включення в наукову теорію не робить останню суперечливою).
КОЕВОЛЮЦІЯ – термін, широ-ко вживаний сучасною наукою для поз-начення механізму взаємозумовлених змін елементів, які складають цілісну систему, що розвивається.
КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ – філо-софський напрям, згідно з яким наукові теорії та поняття визначаються не їх іс-тинністю, а є наслідком довільної угоди (конвенції) між ученими, укладеної за принципом “зручності”, “економії мисле-ння”.
КОНЕЧНЕ – філософська кате-горія, яка характеризує обмеженість речей і процесів; протяжність, яка почалась і закін-чилась. Конечне діалектично пов’язане з безкінечним: містить безкінечність (його можна ділити до безкінечності) і, навпаки, безкінечне складається з конечного.
КОНОТАТ – смисл імені чи знака, тобто інформація, яку несе в собі знак (ім’я) про позначуваний предмет (денотат імені).
КОНОТАЦІЯ (лат. con – ра-зом і noto - позначаю) – 1)логіко-філо-софський термін, який виражає відно-шення між смислом (конотат) і іме-нем чи комплексом імен. Конотат ха-рактеризує денотат, тобто предметне значення, що встановлюється в проце-сі позначення об'єкта в імені. Коно-тація, яка не супроводжується денота-цією, встановлює ідеальний об’єкт, який хоча й не має об’єктивно-реаль-ного еквіваленту, але ім’я якого не позбавлене смислу. Наприклад склад-не ім’я "нинішній король Франції" має смисл, але не має на сьогоднішній день денотату; 2)у мовознавстві – допоміж-не, попутнє значення мовної одиниці, що слугує вираженням експресивно-емоційно-оцінних аспектів висловлю-вань; 3)у семіотиці – особливий непря-мий модус значення, рівень "вторин-них означуваних", що надбудовується над прямим денотативним значенням слова.
КОНСЕНСУС (лат. consensus – згода, співучасть) – у звичному вжи-ванні поняття означає єдність погля-дів, думок, міркувань, взаємна згода людей.
КОНСТИТУЮВАННЯ (лат. constituo - встановлювати, формувати) – одне з основних понять феномено-логії Гуссерля. Позначає специфічну здатність свідомості, процес в якому свідомість не сприймає світ, а активно його відтворює в собі, із себе і для себе.
КОНСТРУКТ – поняття, що вводиться гіпотетично (теоретичне) або створюється з приводу спосте-режуваних подій чи об’єктів (емпірич-не) за правилами логіки з жорстко встановленими межами вживання і правильно виражене в певній мові, не передбачає обов’язкового встановлю-ння його онтологічного статусу, тобто не вимагає вказування на конкретний денотат.
КОНСТРУКЦІЯ – поняття фі-лософії постмодернізму, яке замінило в контексті презумпції "смерті Авто-ра" поняття твір: продукт художньої творчості мислиться не як константна автохтонна цілісність, а як рухлива мозаїка принципово вторинних диск-ретних елементів, що перманентно змі-нюють свою конфігурацію стосовно один одного.
КОНТЕКСТ (лат. contextus – поєднання, тісний зв'язок) – квазітекс-товий феномен, який породжується ефектом системності тексту як експре-сивно-семантичної цілісності і полягає у суперадитивності смислу і значення тексту по відношенню до смислу і значення суми мовних одиниць, що його складають.
КОНФУЦІАНСТВО – філо-софське вчення давньокитайського мислителя VІ ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція), го-ловним в якому є поняття “жень” (гуманність) – моральний закон, який визначає взаємини людей і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем.
КОНЦЕПТ (лат. conceptus - поняття) – зміст поняття, його смис-лова наповненість у відволіканні від конкретно-мовної форми його вира-ження.
КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. con-ceptus – думка, поняття) – напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого (П.Абеляр та ін.) доводили, що універсалії реально не існують ні до речей, ні в самих речах, а є лише загальними поняттями, кон-цептами про речі, і ці поняття утворюються шляхом абстрагування від ре-ально існуючих, одиничних предметів певних спільних їм властивостей.
КОНЦЕПЦІЯ (лат. conceptio - розуміння, уявлення) – система поглядів, що виражає певний спосіб бачення (точку зору), розуміння, трактування яких-небу-дь предметів, явищ, процесів і презентує провідну ідею або (і) конструктивний принцип, які реалізують певний задум у тій чи іншій теоретичній знаннєвій прак-тиці.
КОСМОПОЛІТИЗМ – вчення, в основу якого покладено заклик відмови-тися від національного суверенітету, національних традицій і культури задля аб-страктного поняття вселюдської культури і традицій.
КОСМОС (грец. kosmos - улаштування, упорядкованість, прикраса) – філософська категорія, яка фіксує уявлення про світ як про упорядковану і структурно організовану цілісність, що підпорядковує-ться у своїй динаміці імманентній законо-мірності – базове поняття метафізики.
КРАСА – те, що необхідним чином подобається всім, без будь-якого утилітарного інтересу, своєю чистою формою (І. Кант). У красі знаходять свою єдність Істина і Благо (Гегель).
КРЕАТИВНІСТЬ (лат. create - творити) – породжуюча здатність, ха-рактерна риса творчої особистості, процесу, продукту, що проявляється в зміні універсуму культури, досвіду індивіда чи соціальної значимості.
КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio – творення) – вчення, що пояснює по-ходження і різноманітність світу божественним творчим актом.
КРИТИКА (грец. kritike – мистецтво судження) – спосіб духовної ді-яльності, основним завданням якого є надання цілісної оцінки явищу, розкри-ваючи його протиріччя, сильні та слабкі сторони.
КУЛЬТУРА – увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтво-рений і “репрезентований” (штучний, поза природний) світ, що охоплює різноманіт-ність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.
КУМУЛЯТИВІЗМ (лат. cumu-latio – збільшення, накопичення) – методо-логічна установка філософії науки, згідно з якою розвиток знання здійснюється шля-хом поступового додавання нових поло-жень до вже накопиченої суми істинних знань.
Л
ЛЕГІТИМНІСТЬ (лат. legitimus - законний) – в широкому значенні – визна-ння, пояснення і виправдання соціального порядку, дії, діючої особи чи події.
ЛІБЕРАЛІЗМ (лат. liberalis – вільний) – вільнодумство, переконання, що виступають проти традицій, звичаїв і догм. У політиці лібералізм протистоїть консерватизму, в економіці виступає за вільну конкуренцію проти втручання держави. Підкреслює цінність особистості.
ЛІБІДО (лат. libido – бажання, потяг, прагнення) – поняття, яке вжи-вається для позначення статевого потя-гу, статевого інстинкту, енергії сексу-ального потягу людини тощо.
ЛІНГВІСТИЧНА ФІЛОСО-ФІЯ – напрям у сучасній філософії, який вважає головним завданням ана-ліз звичної мови (Райл, Остін, пізній Вітгенштейн).
ЛОГІКА – наука про закони та форми правильного мислення. Аристотель відкрив основні її закони; закон тотожності; закон неперечності; закон виключе-ного третього. Дотримання законів і пра-вил логіки є запорукою правильного мислення.
ЛОГОС – у давньогрецькій фі-лософії – світовий розум, закон (Геракліт); у неоплатоніків і гностиків – думка і слово Боже.
ЛЮБОВ – найвище людське почуття, всеповнота моральності, "по-тяг однієі живої істоти до іншої для поєднання з нею і взаємного заповне-ння життя" (В.С.Соловйов)
М
МАРГІНАЛЬНІСТЬ (лат. ma-rgo – край, межа) – поняття, що тра-диційно використовується у соціальній філософії і соціології для аналізу гра-ничного стану особистості стосовно якої-небудь соціальної спільності, яка накладає при цьому певний відбиток на її психіку і спосіб життя.
МАРГІНАЛЬНА КУЛЬТУ-РА – сукупність локальних культур (субкультур), базові принципи яких оцінюються з точки зору пануючого культурного канону як чужі чи ворожі.
МАРКСИЗМ – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і "теорію" революційного перетворення буржуазного суспільства в комуніс-тичне (т. з. науковий комумунізм).
МАТЕРІАЛІЗМ – напрям в істо-ричному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. Матеріалізм був прита-манний давньогрецьким філософам (Демокріт), Просвітництву XVII-XVIII ст. (Ді-дро, Ламетрі), Марксу.
МАТЕРІЯ – філософська категорія, протилежна ідеї, ідеальному. У марксизмі: "Матерія - філософська категорія для позна-чення об’єктивної реальності, яка дана лю-дині у відчуттях її, яка копіюється, фотог-рафується, відображається нашими відчу-ттями, існуючи незалежно від них"(Ленін). Матеріальність речей чи процесів визнача-ється їх речовинністю, просторово-часовим буттям, причинними зв’язками з іншими речами і процесами. В деяких філософських системах матерія як неживе протиставляється живому.
МЕНТАЛЬНІСТЬ, МЕНТАЛІ-ТЕТ (лат. mens – ум, розум, мислення, образ думок, душевний склад) – глибинний рівень колективної і індивідуальної свідо-мості і несвідомого, що являє собою сукуп-ність готовностей, установок, схильностей індивіда чи соціальної групи діяти, мис-лити, відчувати і сприймати світ певним чином.
МЕТАТЕОРІЯ – теорія, яка при-значена для аналізу структури, властивос-тей, методів і законів деякої іншої теорії, що називається предметною чи об’єктною теорією. Термін введено математиком Д.. Гілбертом
МЕТАФІЗИКА – 1) філософське вчення про найзагальніші, граничні, над досвідні принципи і начала буття – світ, Бога й душу (термін запропоновано Анд-роніком Родоським (1 ст. до н.е.) при систе-матизації творів Аристотеля); 2) Метод протилежний діалектиці, який розглядає предмети і явища як незалежні і взаємо-незумовлювані одне одним, заперечує вну-трішні супе-речності як джерело саморо-звитку, а також поступальний розвиток і якісні зміни.
МЕТОД – сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв’язанню теоретичних чи практичних проблем.
МЕХАНІЦИЗМ – спрощений підхід до складних біологічних і соціа-льних явищ, який намагається зрозуміти їх на основі законів механіки. Властивий мислителям XVII-XVIII ст.
МИСЛЕННЯ – активний про-цес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпе-чує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв’язків цієї дій-сності та вираження їх у системах понять.
МІРА – філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармонію кількісних і якісних ознак предмета. Міра – це протяжність (інтервал) кількісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. Бути в мірі означає не виходити за межу, не переходити в іншу якість.
МІСТИЦИЗМ (грец. mystika – таємні обряди, таїнство) – релігійно-філософський світогляд, який вважає можливим осягнення божественного (трансцендентного, надприродного) буття шляхом відходу від світу і занурення в глибини власної свідомості, віра в можливість безпосереднього спілкування з Богом через злиття з ним власної свідомості. Характерний для багатьох релігійних культів, філософ-ських вчень (Бьоме, Сведенберг та ін.).
МІФ (грец. mythos – сказання, ле-генда) – форма цілісного масового пережи-вання і витлумачення дійсності за допомо-гою чуттєво-наочних образів, які вважа-ються самостійними явищами реальності. Міфологічна свідомість відрізняється син-кретизмом, сприйняттям картин, породже-них творчою уявою людини, в якості «неспростовних фактів буття». Для міфу не існує межі природного і надприродного, об'єктивного і суб'єктивного; причинно-наслідкові зв'язки підмінюються зв'язком за аналогією і дивовижними асоціаціями. Міф – засіб духовного контролю роду над індивідом.
МОВА – спеціалізована, інфор-маційно-знакова система для вираження думки, мислення, свідомості. Мова ви-конує такі соціальні функції: експре-сивну; сигніфікативну; когнітивну; ін-формаційно-трансляційну; комунікатив-ну.
МОДАЛЬНІСТЬ (лат. modus – міра, спосіб) – характеристика особливос-тей існування деякого об’єкта чи явища або протікання процесу (фізичні модаль-ності), а також способів побудови та розу-міння суджень і логічних міркувань про об’єкти, явища, події чи процеси (логічна модальність)
МОДЕЛЮВАННЯ – метод опо-середкованого дослідження об’єктів пізна-ння шляхом теоретичного чи експеримен-тального дослідження їхніх моделей.
МОДЕЛЬ (лат. modus – зразок, копія, образ) – речова, знакова або уяв-на система, що відтворює, імітує чи відображає принципи внутрішньої організації або функціонування, (ті чи ін-ші властивості) досліджуваного об’єк-ту (оригіналу).
МОДУС (лат. modus – вид, міра, спосіб) – у філософії доби серед-ньовіччя та Нового часу – властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах на відміну від атрибуту – невід’ємної властивості предмета у всіх його станах.
МОНАДА – в ряді філософських систем – найпростіша, неподільна єдність первоначало, основа явищ.
МОНІЗМ (грец. monos – один, єдиний) – протилежний дуалізмові та плюралізмові філософський принцип по-яснення різноманітності світу як прояву єдиного начала (матеріального чи духов-ного). Розрізняють матеріалістичний та ідеалістичний монізм.
МОРАЛЬ (лат. moralis – звичаї) – система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей в суспільстві.
МОРТІДО – за Фрoйдом, по-тяг до смерті, агресивний потяг і енер-гія цього потягу, що є одним з найіс-тотніших (поряд з сексуальним) моме-нтів психічного життя.
МОТИВ (лат. moveo – рухаю) – спонука людської діяльності, зумов-лена певними потребами.
Н
НАДІЯ – емоційне переживан-ня, що виникає при напруженому очі-куванні суб’єктом бажаного і провіщує імовірність його здійснення; загально-людська універсалія культури, що фік-сує даний стан як цінність.
НАРОДНИЙ СУВЕРЕНІ-ТЕТ – концентрована єдність повноважень і правочинності, сили і права, які поширюються на все населення і всю країну і визначають зміст законів та порядок суспільного буття.
НАТУРАЛІЗМ – філософський напрям, який вважає природу універсаль-ним принципом усього сущого.
НАЦІЯ – духовно-соцільний різновид стійкої людської спільності, що склалась історично на певній території і характеризується глибоким вну-трішнім відчуттям, самоусвідомлен-ням власної належності до певної етнічної групи та спільністю мови, ку-льтури, побуту й звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антро-пологічних особливостей, економічних інтересів у творенні матеріальних цінностей, території (“життєвого простору”).
НЕОПЛАТОНІЗМ – напрям античної філософії, який системати-зував учення Платона, поєднавши його з ідеями Аристотеля щодо єдиного абсолюту та ієрархічної будови буття.
НЕОПОЗИТИВІЗМ – один із основних напрямів філософії XX ст., сучасна форма позитивізму.
НІГІЛІЗМ (лат. nihil – ніщо, ні-чого) – філософсько-етична позиція, яка ви-ражається в запереченні загальноприйнятних істин, цінностей, ідеалів, традицій, моральних норм, культури.
НІРВАНА (санскр. згасання ) – одне з основних понять філософії буддизму та джайніму, що означає вищий стан “блаженства” людської душі, яка звільняється від безперервного потоку перевтілень, страждань і зливається з ду-ховною, “божественною першоосновою світу”.
НОМІНАЛІЗМ (лат. nomen – ім’я) – філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загаль-них понять), стверджуючи, що універсалїї існують не в дійсності, а тільки в мисленні.
НОУМЕН – у філософії Плато-на й середньовічній схоластиці термін, який означає те, що осягається розу-мом на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії І.Канта ноумен – це демаркаційне (граничне) поняття, яке фіксує, що межею пізнання є чуттєвість.
О
ОБ’ЄКТ – те, що пізнається суб’єктом (окремий предмет, природа, суспільство на який спрямована пізна-вальна чи практична дія суб’єкта то-що).
ОБ’ЄКТИВНИЙ ІДЕАЛІЗМ – філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна суб-станція, яка існує об’єктивно, незалежно від суб’єкта. Представники об’єктивного ідеалізму – Платон, Гегель, неотомісти.
ОБ’ЄКТИВНІСТЬ – відтворен-ня об’єкта за його власною мірою (вимірювання твердості, теплоти об’єкта, тощо за певними еталонами). Характеризує відно-шення суб’єкта до об’єкта.
ОНТОЛОГІЯ (з грецьк. on – суще і logos - вчення) – вчення про буття, про суще, про його форми і фундаментальні принципи, про найза-гальніші визначення і категорії буття.
ОПЕРАЦІОНАЛІЗМ – вчення, згідно з яким значення понять зводяться до сукупності операцій, за допомогою яких воно було сформоване. Його автор – професор Гарвардського університету Персі Вільям Бріджмен.
ОПИС – етап наукового піз-нання, який полягає у фіксації даних експерименту, спостереження мовою науки. Розрізняють емпіричне й теоретичне (напр., математичне) опису-вання явищ.
ОСВІТА – функція соціуму, яка забезпечує відтворення і розвиток самого соціуму та систем його життє- діяльності. Ця функція реалізується че-рез процеси трансляції культури і реа-лізації культурних норм у змінних історичних ситуаціях, на новому мате-ріалі соціальних відносин, покоління-ми людей, що неперервно заміщають одне одного.
ОЦІНКА – спосіб встановле-ння значущості будь-чого для діючого і пізнаючого суб’єкта, що полягає в схваленні чи осуді наявних норм та цінностей, а також в субординації їх за важливістю.
ОЧЕВИДНІСТЬ – вихідний приннцип деяких філософських систем (Декарт, Гуссерль), який полягає в прийнятті певних істин за безумовні та безсумнівні, побудові на них усієї сис-теми філософії. За Гегелем, будь-яке знання є безпосереднім (очевидним) і опосередкованим.
П
ПАНЛОГІЗМ – філософський принцип, за яким дійсність тлумачиться як логічне вираження ідеї, саморозкриття спекулятивного поняття, як мисляча себе субстанція, "сам себе пізнаючий розум" (Г. Гегель).
ПАНТЕЇЗМ – філософське і ре-лігійне вчення про присутність Бога у єс-тві самої природи, ототожнення Бога з природою, розчинення Бога в природі, або, навпаки, природи у Богові.
ПАРАДОКС (грец. paradocos – несподіваний, дивний) – в широкому розумінні – неочевидне висловлюва-ння, істинність якого встановлюється досить важко; в такому смислі парадок-сальними вважають будь-які неочікувані висловлювання, особливо коли неочікува-ність їх змісту виражена в дотепній формі. В логіці парадоксом називають висловлювання, які в точному сенсі слова суперечать логічним законам.
ПАРАДИГМА – поняття, що позначає сукупність теоретичних, ме-тодологічних та інших ціннісних ус-тановок і технічних засобів, прийня-тих науковим співтовариством, на пев-ному етапі розвитку науки, якими ке-руються в якості взірця (моделі, стан-дарта) при розв’язанні наукових проб-лем і які забезпечують існування нау-кової традиції.
ПАТРИСТИКА (лат. pater – батько) – сукупність філософських доктрин хрис-тиянських мислителів (отців церкви) II–VII ст., які розробляли і відстоювали догмати християнського віровчення проти язичників та доводили несумісність релігійної віри з античною філософією.
ПЕРВИННІ ЯКОСТІ – згідно з вченням матеріалістів XVII-XVIII ст. (Гоббса, Локка) – якості, що притаманні самим речам і можуть бути описані механікою (протяжність, величина, фігура).
ПЕРЕРВНІСТЬ (ДИСКРЕТНІ-СТЬ) – категорія філософії, що характе-ризує квантовість, дробність, порційність просторово-часових параметрів речей, фі-зичних сил, позначає акт переривання про-тікання процесів, в ході якого вони пере-ходять на нову якісну ступінь, продов-жуючи на ньому подальший неперервний розвиток.
ПЕРИПАТЕТИКИ – учні та пос-лідовники Аристотеля. Назва походить від звички мислителя викладати своє вчення під час прогулянки в саду.
ПЕРСОНАЛІЗМ – релігійно-філософська течія, яка вищою реаль-ністю і цінністю вважає персону – лю-дину, Бога (американське відгалуження – Боун, Хокінг, французьке – Му-ньє, Лакруа). Світ – сукупність духов-них персон (на зразок монад Лейб-ніца).
ПЕРФОРМАЦІЯ – вживання мови тим хто промовляє/слухає у реальних ситуаціях на основі мовної ко-мпетенції (попереднього «знання» цієї мови).
ПІДСВІДОМЕ – одне з основ-них понять психоаналізу Фройда, яким позначають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим контролем. Проявляється в снах, об-мовках, автоматизмах, афектах, яви-щах сомномбулізму (лунатизму), гіп-нозі та ін.
ПІЗНАННЯ – процес цілеспря-мованого відтворення людиною дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях). Пов’язане з практичною діяльністю і зу-мовлене суспільним буттям людини.
ПІФАГОРЕЇЗМ – напрям у давньогрецькій філософії, який абсо-лютизував та обожнював поняття чис-ла і проголошував його першоосновою світу та сутністю речей.
ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis – множинний) – філософсько-світогляд-на позиція, згідно якої існує множина незалежних одне від одного начал чи видів буття ( П. в онтології - Демокрит, Ляйбніц) форм і принципів знання, теорій, методів (П. у гносеології), рівноправних і суверенних особистостей та груп (П. у етиці і соціології), цінностей і ціннісних орієнтацій, що виражаються в різноманітних ідеологіях та переконаннях і конкурують чи борються за визнання (П. у аксіології).
ПОЗИТИВІЗМ (лат. рositivus – умовний, позитивний) – філософський нап рям, який ґрунтується на парадигмальній гносеометодологічній установці, згідно з якою позитивне знання може бути здобуте лише в результаті чисто наукового (не філософського, метафізичного) пізнання. В еволюції позитивізму виділяють 4 етапи: І. - «перший позитивізм» (О.Конт, Дж.Ст. Мілль, Спенсер); ІІ. - «другий позитивізм» (Авенаріус, Мах); ІІІ. – «третій позитивізм або неопозитивізм» (Шлік, Карнап, Куайн, Поппер, Айдукевич, Лукасевич, Рассел, Вітгенштейн); ІV. – «постпозитивізм» (Кун, Лакатос, Фойерабенд, Тулмін)
ПОНЯТТЯ – форма мислення, за допомогою якої виділяються і уза-гальнюються предмети за їх характер-ними ознаками.
ПОРНОГРАФІЯ (грец. pornos – розпусник, grapho - пишу) – у Дав. Греції – опис побуту публічних жінок; нині - поняття, яке позначає духовно-віртуально-практичний феномен, що постає результатом трансформації пуб-лічних сексуальних контактів – із сфери чисто особистого вибору індивідів, партнерських пар і малих соціальних груп – у підкреслено ринково орієнотований «виробничий» процес здійсне-ння статевих актів. Порнографія зво-диться до гранично наочної і жорсткої об’єктивації процедур набуття людьми психофізіологічних станів екстазу і ор-газму.
ПОСТУЛАТ (лат. postulatum – вимога) – вихідне твердження, яке при побудові теорії приймається без дове-дення. Те ж, що й аксіома.
ПРАВОВА ДЕРЖАВА – дер-жава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і право-вого характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов’язків) між публічною владою та підвладними структурами як суб’єктами права, визнання і надій-не гарантування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина.
ПРАВОВА РІВНІСТЬ – рів-ність вільних і незалежних суб’єктів права за загальним для всіх масшта-бом, єдиною нормою та рівною мірою.
ПРАВОВИЙ ЗАКОН – адек-ватне вираження права в його офіцій-ному визнанні, загальнообов’язковос-ті, визначеності й конкретності.
ПРАВОСВІДОМІСТЬ – міра ус-відомлення особою правових норм, пра-вил, що діють у конкретному суспіль-ному середовищі.
ПРАГМАТИЗМ (грец. pragma – справа, дія) – філософська течія, яка зво-дить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишньо-го середовища і розглядає практичну ефек-тивність ідей як критерій їх істинності.
ПРАКСЕОЛОГІЯ – наукова ди-сципліна, що вивчає умови і методи ефективної практичної діяльності.
ПРАКТИКА – усвідомлена, ці-леспрямована предметно-чуттєва діяльні-сть людини щодо перетворення світу. Пра-ктична діяльність – спосіб існування людини.
ПРАКРИТІ (санскр. – основа, корінь, джерело) – одне з основних по-нять давньоіндійської філософії, яке означає жіноче начало всіх речей, ото-тожнюване з діяльно активною “праматерією”.
ПРИНЦИП (лат. principium – начало, основа) – первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фак-тів, теорії, науки; внутрішні перекона-ння людини, ті практичні, моральні й теоретичні засади, якими вона керу-ється у житті.
ПРИЧИННІСТЬ (каузальні-сть) – взаємовідношення речей і про-цесів матеріального світу, за якого од-ні (причини) породжують інші (наслі-док). Причинність – основний принцип наукового пояснення світу, протисто-їть диву (в релігії) – явищу, яке не має природних причин. В історії філософії Юм і Кант, а також неопозитивісти за-перечують об’єктивність причинності, зводять її до суб’єктивної форми упо-рядкування досвіду.
ПРОБЛЕМА – форма знання, змістом якої є те, що не пізнане люди-ною, але потребує свого пізнання.
ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ – тлума-чення історії як вияву волі зовнішніх сил, Божого провидіння, остаточної перемоги добра над злом.
ПРОГРЕС – зміни явищ у при-роді чи суспільстві від нижчого до вищого, від простого до складного.
ПРОСВІТНИЦТВО – ідеологія молодої буржуазії XVIII ст., яка продовжувала гуманістичні традиції Відродже-ння. Представники: Локк, Вольтер, Мон-теск’є, Дідро, Руссо та ін.
ПРОСТІР – одна з основних ознак матеріальності речей; форма іс-нування матерії, що фіксує її протяжність і порядок розташування. Субстанційна концепція простору і часу (Ньютон) визнає можливість існування їх без матерії, реля-ційна (Ляйбніц, Ейнштейн) вважає, що простір і час є характеристиками матерії, які без неї не існують. Простір взаємопов’я-заний з часом, визначається через час і навпаки. Якісно відмінним структурним рівням матерії притаманні якісно відмінні просторово-часові характеристики.
ПРОТИЛЕЖНІСТЬ – поняття, що відображає такі відношення між сторонами взаємодії, за яких вони взаємо-зумовлюють і взаємовиключають одна одну. Наприклад, полюси в електриці.
ПСИХЕЯ – вся повнота психічних процесів, як особистих, так і позаособистих, як усвідомлюваних, так і несвідомих, що характеризують душевний світ даного індивіда.
ПСИХОАНАЛІЗ – один з ме-тодів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі підсвідомого в житті людини. Засновник З.Фройд.
Р
РАЦІОНАЛІЗМ (лат. rationalis – розумний) – філософський напрям, який визнає центральну роль розуму, мислення в пізнанні.
РАЦІОНАЛЬНІСТЬ (лат. ratio - розум) – поняття з багатозначним змістом, що залежить від включеності в конкретну філософсько-соціологічну концепцію. У філософії науки раціо-нальність розуміється як вищий ау-тентичний тип свідомості і діяльності, взірець для всіх сфер пануючої куль-тури, сукупність норм, принципів, ме-тодів і ідеалів наукового дослідження домінуючих у даній культурно-істо-ричній традиції.
РЕАЛІЗМ (лат. realis – суттєвий, дійсний) – філософський напрям, згідно з яким загальні поняття (універсалiї) існують реально як сутності речей.
РЕАЛЬНІСТЬ (лат. realis – дій-сний) – те, що має статус буття.
РЕДУКЦІЯ (лат. reductіo – відсу-вання назад, повернення до колишнього стану) – дії, процеси, які призводять до спрощення структури будь-якого об’єкта.
РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ – система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенсом і значе-нням яких є здебільшого віра в над-природне.
РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТ (лат. cul-tus – поклоніння) – один із основних елеме-нтів релігійного комплексу, система дій і засобів впливу на надприродне.
РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ – об’єднання послідовників певного віро-сповідання, цілісність і єдність якого за-безпечується змістом віровчення та куль-ту, системою організаційних принципів, правил і ролей.
РЕЛЯТИВІЗМ (лат. relativus – відносний) – підхід, який абсолютизує мінливість, суб’єктивність істини. Притаманний суб’єктивістським напрямам філософії (софісти, сенсуа-лісти-суб’єктивісти).
РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio – вигин, відображення) – тип філософ-ського мислення, спрямований на ос-мислення і обгрунтування власних пе-редумов, і вимагає зосередження сві-домості на собі. Пізнання можна дос-ліджувати через його результати – ідеї, теорії – об’єктивний метод, або через аналіз суб’єктивної діяльності пізнання – рефлексію. В цьому сенсі використовується Декартом, Локком, Гуссерлем.
РИЗОМА (фр. rhizome - корневище) – поняття філософії пост-модернізму, що фіксує принципово не-лінійний спосіб організації цілісності (тексту), залишаючи відкритою мож-ливість як для внутрішньої імманен-тної рухливості, так і для інтерпре-таційного плюралізму.
РОЗВИТОК – сукупність нез-воротніх, спрямованих, закономірних змін, що призводять до появи нової якості. Виділяють прогресивний і рег-ресивний розвиток, а також дві діаметрально протилежні концепції роз-витку – діалектичну і метафізичну.
РОЗСУДОК – початковий рі-вень мислення, де оперування аб-стракціями відбувається в межах пев-ної незмінної, наперед заданої схеми.
РОЗУМ – вищий рівень ра-ціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідом-лення власних форм та передумов, самопізнання.
РОЗУМІННЯ – розкриття і зас-воєння сприймаючим суб’єктом змісту символів, знаків, виразів мови, художніх образів, положень науки тощо; засвоєння і адекватне застосування сприйнятої інфор-мації.
РОМАНТИЗМ – філософська те-чія, представники якої розглядали природу як художній витвір духу, проповідували культ генія, відводили провідну роль у пізнанні мистецтву, інтуїції.
С
САМОСВІДОМІСТЬ -
(сама свідомість) – протилежне усвідом-
ленню зовнішнього світу (об’єкта) пере-живання єдності і специфічності "Я" як автономної (окремої) сутності, що наді-лена думками, чуттями, бажаннями, здат-ністю до дії. Здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Вклю-чає в себе процеси самопізнання, само- ідентифікації, самовизначення.
САНСАРА – одне з базових по-нять індійської філософії і релігії (анало-гічне - "реінкарнація"), яке позначає про-цес незчисленних перероджень особис-тості чи душі, що приносить їм страж-дання.
СВІДОМІСТЬ – здатність спря-мовувати свою увагу на предмети зов-нішнього світу і одночасно зосереджува-тись на тих станах внутрішнього духов-ного досвіду, які супроводжують цю ува-гу; особливий стан людини, в якому їй одночасно доступним є і світ і вона сама. Феноменологія розглядає свідомість як потік актів (сприймання, пригадування, міркування та ін.), спрямованих на певні предмети (інтенціональність) і певним чи-ном організованих часовим потоком.
СВІТОГЛЯД – система найза-гальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють став-лення людини до світу, інших людей та самої себе.
СВОБОДА – одна з характер-них рис людини, яка полягає в тому, що вона (подібно до Бога) може діяти (чи не діяти) з власної волі, не детер-мінуючись обставинами. Свобода є підставою моральності людини. В по-літичній сфері розширення свобод пе-редбачає посилення відповідальності.
СЕМАНТИКА (грец. semanticos – той, що позначає) – розділ семіотики та логіки, що вивчає відношення виразів мови (знаків) до позначуваних ними об’єктів і смислів, які вони виражають.
СЕМІОТИКА (грец. semeiotike – вчення про знаки) – наука про знакові сис-теми. Семіотика включає в себе: синтаксис, семантику та прагматику. Основоположник – Ч. Пірс.
СЕНСУАЛІЗМ (лат. sensus – почуття, відчуття) – напрям у гносео-логії, згідно з яким відчуття є єдиним джерелом пізнання. Представники Бе-рклі, Локк, Мах, та ін. Поняття близьке за змістом емпіризму.
СИЛОГІЗМ (грец. Sillogis-mos) – дедуктивний умовивід, в якому з двох суджень (засновків) робиться висновок.
СИЛОГІСТИКА – розділ фор-мальної логіки, що вивчає силогізми: дедуктивні умовиводи, в яких з двох суд-жень, що називаються засновками, одер-жують зумовлене ними третє судження – висновок.
СИМУЛЯЦІЯ – поняття пост-модерніської філософії, що фіксує фе-номен тотальної семіотизації буття аж до набуття знаковою сферою статусу єдиної і самодостатньої реальності.
СИНЕРГЕТИКА (грец. siner-gos – спільна дія) – один з провідних напрямків сучасної науки, що предста-вляє собою природничо-науковий век-тор розвитку теорії нелінійних дина-мік у сучасній культурі.
СИНТЕЗ – метод пізнання, який полягає у поєднанні частин у ціле.
СКЛАДАННЯ – поняття пост-модерніської філософії, що фіксує но-вий спосіб артикуляції співвідношен-ня внутрішнього і зовнішнього, конс-титуює внутрішнє як імманентну інте-ріорізацію зовнішнього.
СКРИПТОР – ("той хто пише") – поняття, що замінило у постмодерністській текстології традиційне поняття "автор" і фік-сує відмову філософії постмодернізму від наділення суб'єкта письма: 1) причиняючим статусом стосовно тексту; 2) особистністно-психологічними характеристиками і навіть 3) самодостатнім буттям поза межами тексту, що пишеться.
СІМ’Я ЯК МІКРОСОЦІАЛЬНА ГРУПА – соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв’язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, бать-ками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій.
СКЕПТИЦИЗМ (грец. skep-tikos – той, що розглядає, досліджує) – філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істи-ни, здійснення ідеалів та ін.; давньо-грецька філософська школа IV-III ст. до н. е., яка сповідувала ці ідеї (Пір-рон, Секст Емпірик).
СМЕРТЬ – у науці – природне і незворотне припинення життєдіяль-ності біологічної системи. У філософії смертність людини розглядається на-самперед не як природний, а як соці-альний феномен, що потребує раціо-нального сприйняття і осмислення.
"СМЕРТЬ АВТОРА" – пара-дигмальна фігура постмодерністської текстології, що фіксує ідею саморуху тексту як самодостатньої процедури смислопородження.
СОВІСТЬ – усвідомлення лю-диною моральної відповідальності за свою поведінку перед суспільством та іншими людьми; оцінка особистістю своїх вчинків з погляду норм доміну-ючої моралі.
СОЛІПСИЗМ (лат. solus – один, єдиний і ipse – сам) – форма суб’єктивного ідеалізму, в якій справжньою реальністю визнається лише суб’єкт, що мислить, а все решта оголошується таким, що існує лише у свідомості індивіда.
СОФІЗМ – хибний силогізм (умовивід), якому надано видимість правильної форми для навмисного вве-дення співрозмовника в оману.
СОФІСТИ – давньогрецькі ми-слителі V ст. до н. е. (Протагор, Горгій та ін.). які вперше поставили людину в центр філософського пізнання (людина – міра всіх речей). Суб’єктивізували і релятивізували істину, не гребували різними засобами, щоб збити з пан-телику суперника.
СОЦІАЛІЗАЦІЯ (лат. socialis - суспільний) – процес операціональ-ного опанування набором програм дія-льності і поведінки, що є характерни-ми для тієї чи іншої культурної тради-ції, а також процес інтеріорізації інди-відом знань, цінностей і норм, що їх виражають; процес включення індиві-да в суспільство і становлення його як особистості.
СОЦІАЛЬНА ГРУПА – обме-жена в розмірах спільність людей, виокремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що скла-лись у межах історично визначеного суспільства.
СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – сукуп-ність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статус у соціальній сис-темі.
СОЦІАЛЬНА СПІЛЬНОТА – реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується, відрізняє-ться відносною цілісністю і є самостій-ним суб’єктом соціальної дії.
СПІРИТУАЛІЗМ (лат. spiri-tualis – духовний) – інша назва ідеа-лізму, вчення, яке вважає, що основою світу є духовне начало.
СПОКУСА – поняття постмо-дерністської філософії, що фіксує уста-новку на зняття традиційної для класи-чної європейської раціональності лі-нійної семантико-аксіологічної оппо-зиції чоловічого і жіночого (у контекс-ті загальнокультурної установки пост-модерна на відмову від бінаризму).
СПРИЙНЯТТЯ – цілісний об-раз предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін; синтез певних окремих відчуттів.
СТОЇЦИЗМ – напрям давньо-грецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів жи-ття.
СТРАТА – реальна, емпірично фіксована спільнота, що об’єднує людей на певних загальних позиціях або на основі спільної справи, яка зумовлює конститую-вання даної спільноти в соціальній структурі суспільства і протиставлення іншим соціаль-ним спільнотам.
СТРУКТУРА – закономірний зв’язок, усталене відношення між еле-ментами системи (наприклад, відно-шення між словами в реченні).
СТРУКТУРАЛІЗМ – напрям у сучасній (переважно французькій) фі-лософії, який вважає структурно-фун-кціональний метод головним методом філософії. Розглядає структуру як віч-не і незмінне, ігноруючи її розвиток. Структуралізм мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Представники К. Леві-Стросс, М. Фуко та ін.
СУБЛІМАЦІЯ – процес і меха-нізм перетворення енергії сексуального потягу, що характеризується заміною сексу-альної мети на мету більш віддалену і більш цінну в соціальному відношенні.
СУБ’ЄКТИВІЗМ – філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб’єкта.
СУБ’ЄКТИВНИЙ ІДЕА-ЛІЗМ – напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об’єктивного світу. Існує сенсуаліс-тичний суб’єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб’єктивне переживання, заперечуючи його об’єктивні джерела, і транс-цендентальний суб’єктивний ідеалізм (Фіхте, Кант, неокантіанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріаль-на (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.
СУБ’ЄКТИВНІСТЬ – нав’язу-вання суб’єктом свого мірила об’єкту, не узгоджене з його властивостями.
СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia – сутність) – незмінна першооснова всього сущого. Згідно з уявленням прихильників субстанційної моделі світу субстанція породжує всі явища світу і є їх об’єднуючим началом. Ма-теріалісти вважали субстанцією мате-рію, ідеалісти – ідею, Бога.
СУБСТІТУТ – явище, що заміщає будь-яке інше явище
СУГЕСТІЯ (фр. Sugestia – навіювання, підказування) – натякаюча сила сло-ва, що ґрунтується на асоціативному поєднанні його смислових відтінків
СУДЖЕННЯ – форма мислення, за допомогою якої стверджується або запе-речується зв'язок між предметом і його ознакою, властивостями предметів чи від-ношення між предметами.
СУПЕРЕЧНІСТЬ – У філософії Гегеля та марксизмі - категоря діалектики, що відображає відношення між протилежностями, яке виявляється в їхній єдності та боротьбі і виступає джерелом руху та само- розвитку.
СУТНІСТЬ – внутрішні, уста-лені, істотніі риси речі, субстанційне ядро самостійного сущого, що осяга-ються розумом. Одні філософи ствер-джують, що людина здатна пізнати лише явище (Берклі, Юм, Кант, позитивісти), діалектики ведуть мову про взаємозв’язок і взаємопронинення явищ і сутності.
СХОЛАСТИКА (лат. scholastikos – учений, шкільний) – інтелектуальний фено-мен в межах теолого-філософської традиції середньовічної і постсередньовічної європей-ської культури, метою якого було раціональ-не обгрунтування і систематична концептуа-лізація західнохристиянського віровчення за допомогою ідей античної філософії (зокрема Платона і особливо Аристотеля).
СЦИЄНТИЗМ (лат. scientia – знання, наука) – абсолютизація науки (наукових методів і цінностей) у філо-софії, соціології і суспільній свідомос-ті взагалі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) ціннос-ті й розглядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття “натуралізм”.
Т
ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos – ціль) – вчення про мету, доцільність, згідно з яким все для чогось призна-чене, має свою ціль.
ТЕОЛОГІЯ – богослов’я, вче-ння про Бога, система християнських догматів.
ТЕОРІЯ (грец. theoria – спос-тереження, дослідження) – найрозви-нутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення за-кономірних та сутнісних зв’язків пев-ної сфери дійсності; логічно обгрунто-вана і експериментально підтвердже-на гіпотеза
ТЕОЦЕНТРИЗМ – принцип, згі-дно з яким єдиний Бог проголошується аб-солютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього даного.
ТЕУРГІЯ (грец. theos – Бог, ergon – робота; букв. - Боготворчість) – термін теології, що фіксує феномен перманентної присутності Бога у світі, еволюція якого тлумачиться в даному контексті як дивовижгий, дивотворчий процес.
ТОМІЗМ – філософсько-бого-словське вчення християнського бого-слова середньовіччя Т. Аквінського і його послідовників. Наприкінці XIX ст. трансформоване в неотомізм.
ТРАНСГРЕСІЯ – одне з ключо-вих понять постмодернізму, що фіксує фе-номен переходу неперехідної межі, і на-самперед – межі між можливим і неможли-вим: "трансгресія – це жест, який спрямо-ваний на межу" (Фуко), "подолання нездо-ланної межі" (Бланшо).
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНЕ (лат. transcendens – той, що виходить за межі) – поняття, яким в деяких філософських системах позначаються правила (принципи) функціонування свідомості. В свідомості можна вичленити індивідуальні чуттєві (психічні) акти та однакові для всіх людей правила, схеми функціонування свідо-мості, які кантіанство та феноменоло-гія називають трансцендентальними. Во-ни, отже, є потойбічними щодо чуттєвого “матеріалу” свідомості. Кант, зокрема, вважав трансцендентальними категорі-альні схеми, за допомогою яких синтезувався чуттєвий досвід.
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ ІДЕАЛІЗМ – ідеалізм, який досліджує трансцендентальне – категорії, прави-ла діяльності свідомості як джерело конституювання об’єктивної дійсності.
ТРАНСЦЕНДЕНТНЕ (лат. transcendere – переступати) – термін, що позначає, на противагу, іманентному, те, що знаходиться поза межами свідомості і пізнання.
У
УМОВИВІД – форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання (з одного чи декількох суджень) виводить-ся нове знання теж у вигляді судження.
УНІВЕРСАЛІЇ – загальні родові поняття. Питання про природу універсалій було предметом дискусії між номіналіста-ми і реалістами.
УНІВЕРСУМ – філософський термін, що позначає всю буттєву реа-льність (як досяжну, так і недосяжну для людини) у часі й просторі.
УПАНІШАДИ (санскр. – таємне знання) – загальна назва ранніх за характе-ром і обсягом міфо-філософських творів, що коментують Веди. Найдавніші упанішади створені в Індії в X-VI ст. до н. е. Вони були підвалинами, на яких склалися основні філософські системи давньої Індії.
УТИЛІТАРИЗМ (грец. utilitas – користь, вигода) – етичне вчення, згідно з яким основу моральних вчинків людини складає вигода. Засновником утилітаризму є французький просвітитель П. Гольбах та англій-ський філософ Є. Бентам.
УЯВА (ФАНТАЗІЯ) – свідома здатність людини створювати нові чу-ттєві чи інтелектуальні образи на ос-нові її попереднього досвіду.
УЯВЛЕННЯ – узагальнений чу-ттєво-наочний образ предмета, який сприй-мався органами чуття в минулому, але не сприймається тепер. В основі уявлення лежить сприйняття, пам’ять і уява.
Ф
ФАЛЬСИФІКАЦІОНІЗМ – прин-цип демаркації науки від "метафізики" (альтернатива принципу верифікаціонізму) згі- дно з яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, яке логічно випливає з нього, не є хибним. Запропонований К. Поппером.
ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis – виз-начений долею) – релігійно-філософські погляди, що ґрунтуються на визнанні панува-ння над людиною і суспільством сліпих, невідворотних сил, які наперед визначають їхню долю.
ФАТУМ – див. Доля.
ФЕНОМЕН (грец. phainome-non – те, що з’являється) – в буденній мові – унікальне явище; у філософії – чуттєві дані, взяті безпосередньо, як самі по собі. Наприклад, для худож-ника яскравий захід сонця є феноме-ном, і він сприймає його як самода-ність. Для вченого – це явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ (грец. phai-nomenon – те, що з’являється) – 1) філо-софське вчення про феномен, що постає не чим іншим, як з’явою певної реальнос-ті, її самовиявом і саморозкриттям. Фено-менологія не розкриває реальності, а зас-відчує її такою, якою вона є. 2). Одна з провідних течій в західній філософії і ку-льтурі ХХ ст. . Її центральна ідея – погляд на свідомість як особливий регіон буття, ствердження принципової неможливості зведення внутрішніх визначень свідомості до жодних відношень: а ні до предметних, а ні до соціальних, а ні до безсвідомих підґрунть самої свідомості. Засновник феноменології Е. Гуссерль.
ФЕТИШИЗМ (фр. fetiche – амулет) – викривлене відображення в суспільній свідомості певних явищ, за якого речі наділяються не притама-нними їм властивостями (фетишизація грошей, золота, символів впади і т. ін,).
ФІЛОСОФІЯ (грец. phileo – люблю, sophia – мудрість; любомудріє) - теоретичний світогляд, особлива форма пізнання світу, яка виробляє систему знань та цінностей про фундаментальні при-нципи і основи буття, про найзагальніші сутністні характеристики людського став-лення до природи, суспільства і духов-ного життя у всіх його основних проявах, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Філософія вивчає всі феномени культури під ку-том зору всезагальності, тобто їх сутності, місця та функцій в суспільстві. Філософія вибудовується із сумнівів і обґрунтовувань, доведень, живе у вільних дискусіях, а тому по справжньому можлива лише в демократичному суспільстві. Філософськими дисциплінами є: метафі-зика, онтологія, гносеологія, філософ-ська антропологія, логіка, етика, есте-тика, аксіологія та ін.
“ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ” - напрям у т. з. некласичній філософії кінця XIX – початку XX ст., представни-ки якого проголосили життя (у біологічній чи психологічній формах) основним предметом філософії, яке може бути пояснено не раціонально, а виходячи з нього самого при допомозі почуття, інстинкту, безпосереднього пе-реживання. Представники – Ніцше, Ді-льтей, Бергсон, Шпенглер.
ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ – сфе-ра філософського знання про загаль-ність і сумісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства.
ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ – філософське вчення про сутнісні заса-ди культури як процесу й цілісності, її архетипи, закономірності та перспек-тиви розвитку.
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА – розділ фі-лософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існу-вання й цінності, ролі у житті людини, дер-жави, суспільства.
ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ – сукуп-ність актуальних і потенційних філософсь-ких установок щодо релігії і Бога, філософське осмислення їхньої природи, сутності та сенсу.
ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПО-ЛОГІЯ – 1)філософське вчення про природу та сутність людини; 2)напрям у західній філософії (переважно німецькій), що виник на початку ХХ ст. і займається розробкою ідеї людини на основі знань, накопичених у науках про людину. У виз-наченні людини зробила три відкриття: 1)людина – тварина, яка винайшла сим-воли і живе у їхньому світі (Кассірер); 2) людина – істота вільна, відкрита і знахо-диться ще у становленні і формуванні (М.Шелер); 3)людина – це таємний зв'я-зок макро-і мікрокосму, істота не лише раціонально мисляча і діюча, а й медіу-мічна.(М.Бердяєв).
ФОНОЛОГІЗМ – поняття постмодерністської філософії, яке фік-сує таку властивість класичної культу-ри, як характерний для неї акцент на вокально-голосовій презентації мови, що зумовлюється базисною для куль-тури даного типу презумпцією суб'єк-та.
ФОРМА – зовнішній вияв пре-дмета, певного змісту, внутрішня стру-ктура, певний порядок предмета або перебігу процесу.
ФОРМАЛІЗАЦІЯ – відображення змістового знання у спеціальній штучній мові, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості неодноз-начного розуміння; метод наукового дослід-ження завдяки якому зміст досліджуваного об’єкта пізнається (розкривається) за допомо-гою виявлених елементів його форми.
ФУТУРОЛОГІЯ (лат. future – майбутнє, грец. logos - вчення) – уза-гальнена назва концепцій про майбут-нє; у вузькому значенні – галузь нау-кових знань, що охоплює дослідження перспектив розвитку людства в ціло-му, чи окремих соціальних процесів і явищ. (В цьому значені є синонімом прогнозування). Термін запропонова-ний німецьким соціологом О.Флехт-хеймом як назва "філософії майбут-нього".
Х
ХОЛІЗМ (грец. holon - ціле) – вчення про сутність феномену ціліс-ності. Під цим розуміється вищий принцип цілісності світу, що охоплює всі його сфери (фізичну, біологічну, психічну, духовну) і опирається на положення: "ціле більше суми його ча-стин".
ХОРА – поняття філософії постмодернізму, яке фіксує у своєму змісті феномен саморуху семіотичних середовищ, що характеризуються іма-нентними пульсаційними версифіка-ціями свого напрямку і форм.
ХЮБРИС (грец. ubris – нес-тримність) – термін, що використову-ється в сучасній західній філософії для позначення передпорогових форм сти-хійних процесів, які задають нестійкі параметри функціонування певної сис-теми і відкривають можливості нових форм її буття.
Ц
ЦИВІЛІЗАЦІЯ (лат, civilis – громадянський) – в широкому розумі-нні – те ж, що й культура; У вужчому – певний рівень розвитку культури, який передбачає наявність державності, письма, те-хніки тощо. Представники “філософії життя” (Шпенглер,Тойнбі) цивілізацію тлумачили як раціональні здобутки культури (бюрократію, науку, техніку), що легко пере-даються від народу до народу і є свідченням занепаду культури.
ЦІЛЕ – інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окре-мим частинам, але виникають в ре-зультаті їхньої взаємодії у певній сис-темі зв’язків.
ЦІННІСТЬ – значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (ви-бору, надання переваги тощо). Цін-ність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цінностей. Цінності мотивують поведін-ку людей. Проблему цінностей дослі-джували неокантіанці (Ріккерт, М. Вебер, М.Шелер) та ін.
Ч
ЧИТАННЯ - сукупність прак-
тик, методик і процедур роботи з тек-стами, що являє собою стратегію пере-
кладу письма в усну мову, з одного бо-ку як його буквальне озвучування, а з іншого – як тлумачення закріпленого в ньому інваріантного (надчасового і надпросторового) змісту в конкретних прагматичних ситуаціях запиту цих змістів.
ЧИТАЧ – адресат тексту, тоб-
то суб’єкт сприйняття (розуміння, ін-терпретації, осмислення чи констру-
ювання) його семантики (смислу); су-б’єкт читання.
Ш
ШОВІНІЗМ – найодіозніша форма
націоналізму, проголошення національ-
ної винятковості, протиставлення інтере-
сів одного етносу (чи суперетносу) інте-ресам всіх інших етносів, поширення ідей національної зверхності, національ-ної ворожнечі і ненависті.
Щ
ЩАСТЯ - стан єдності сутності і
існування особистості, що суб’єктивно переживається і сприймається в індиві-дуальній системі відліку як аксіологічно-емоційний позитивний максимум.
Я
“Я” – фундаментальна катего-рія філософських концепцій особис-тості, що виражає рефлексивно усві-домлювану самототожність індивіда. Становлення “Я” онтогенетичному ас-пекті розуміється у філософії як со-ціалізація, у філогенетичному – спів-падає з антропосоціогенезом.
ЯВИЩЕ – чуттєво сприймаєма характеристика речі, вираження наяв-ності сенсорно незаданої сутності.
ЯКІСТЬ – сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, від-мінних від неї речей і споріднює з подібними.