28. Структура шкільного підручника історії

Текстовий компонент:

1. Основний текст: За змістом: вступний, інформаційний, заключний; За характером: опис, оповідання, пояснення, проблемний виклад.

2. Додатковий текст: документи, науково- популярні тексти, художні тексти

3. Пояснювальний текст: посторінковий словник, пояснення в дужках всередині основного тексту, підписи до ілюстрацій, дані про представлені документи та їх авторів.

Позатекстовий компонент:

1. Ілюстрації: Зображувальні:малюнки, репродукції, документальні зображення; Умовно- графічні: карти, карти- схеми, плани, схеми, креслення, лінії часу.

2. Методичний апарат:1.Питання і завдання:відтворюючі; перетворюючі;творчо-образні; проблемні. 2.Текстові таблиці:хронологічні; синхроністичні;порівняльно- узагальнюючі; конкретизуючи; ілюстровані. 3.Опорні схеми (структурно- логічні). 4.Плани- схеми, пам’ятки- алгоритми. 5. Тести самоконтролю.

3.Апарат орієнтування: 1.Загальний зміст. 2.Рубрикація і тематичні символи. 3.Сигнали- символи (піктограми). 4. Виділення у тексті (курсивом, жирним шрифтом тощо). 5. Словники і покажчики: понять, дат, імен. 6. Глосарії. 7. Колонтитули, шмуцтитули. 8. Бібліографія. 9. Довідники.

18. Засоби навчання, їх класифікація

Засоби навчання історії- це одна з головних умов образного подання та сприймання історичного матеріалу.

Засоби навчання — допоміжні матеріальні засоби школи з їх спе­цифічними дидактичними функціями.

Слово вчителя — найістотніший засіб навчання. За до­помогою слова вчитель організовує засвоєння знань учня­ми, формування в них практичних умінь і навичок. Вик­ладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до роздумів над ним.

Підручник як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдан­ня, повторення пройденого матеріалу.

Класифікація за характером джерела (доцільна для користування):

Друковані зас. навч.: документальні джерела, мемуарна література, підручники, навчальні посібники, хрестоматії, збірники документів, книги для читання, довідкова, науково- популярна та художня література, періодичні видання.

Наочні зособи гавч.: речові(збірки копій, макети, динамічні моделі, експозиції музеїв, виставочних залів), образотворчі (картини, альбоми, піктограми, ілюстративно- роздатковий матеріал), умовно- графічні (карти, схеми, таблиці, аплікації).

Аудіовізуальні (технічні) зас. навч.: учьові кіно- , відео-, діафільми, кінофрагменти, діапозитиви, комп’ютерні програми, звукові посібники (грампластинки, фонохрестоматії), телевізійні передачі.

Образотворча наочність: картини , альбоми, фотографії, карикатури, політичні плакати.

20. Методи і форми контролю в сучасній школі

Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання учителем об'єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цю інформацію він отримує завдяки контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Контроль знань учнів дає можливість: дізнатися про наявність прогалин у знаннях учнів; помилкове або неточне розуміння вивченого; перевірити повноту знань, усвідомленість і міцність їх засвоєння, уміння їх застосовувати; засвоїти динаміку успішності; привчити учнів до самоконтролю

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів здійснюється у таких формах:

– фронтальна (фронтальне опитування) – система питань до всього класу;

– групова – використовується у тих випадках, коли перевіряється виконання групового завдання;

– індивідуальна (індивідуальне опитування) – ґрунтовне ознайомлення із знаннями, уміннями і навичками одного учня; при індивідуальному опитуванні вчитель концентрує свою увагу на учневі, який відповідає;

– комбінована (ущільнене опитування) – поєднання фронтального опитування з індивідуальним: кілька учнів виконують індивідуальні завдання біля дошки чи на місцях, з рештою проводиться фронтальне опитування.

Методи контролю – це способи діагностичної діяльності, які дозволяють здійснювати зворотний зв'язок у процесі навчання з метою отримання даних про успішність навчання, ефективність навчального процесу. Вони повинні забезпечувати систематичне, повне, точне і оперативне отримання інформації про навчальний процес. Якщо розуміти контроль широко, як педагогічну діагностику, то методи перевірки можна розуміти ширше, як методи наукового дослідження педагогічного процесу. З цієї точки зору можна виділити методи шкільного контролю і методи наукової діагностики ("наукового контролю"). Більшість дидактів зосереджує свою увагу на перших - методах шкільного контролю, тобто способах перевірки, які використовують вчителі. При цьому у дидактиці самі поняття "метод контролю" і "форми контролю" знань не мають чіткого окреслення.

Сучасна дидактика виділяє наступні методи контролю: методи усного контролю, методи письмового контролю, методи практичного контролю, дидактичні тести, спостереження. Окремі вчені виділяють також методи графічного контролю (Щукіна ГЛ.), методи програмованого і лабораторного контролю (Бабанський Ю.К.), користування книгою, проблемні ситуації (В. Оконь). Охарактеризуємо основні методи і форми перевірки результатів навчання.

Методи усного контролю – це бесіда, розповідь учня, роз'яснення, читання тексту, технологічної карти, схеми та ін. Основою усного контролю слугує монологічна відповідь учня (у підсумковому контролі це більш повний, системний виклад) або запитально-відповідна форма – бесіда, у якій вчитель ставить запитання і чекає відповіді учня. Усний контроль, як поточний, проводиться на кожному уроці в індивідуальній, фронтальній або комбінованій формі. На уроці і в лексиці вчителів це називається опитуванням. Досвідчені вчителі володіють різноманітними методами опитування, застосовують дидактичні картки, ігри, технічні засоби.

Методи контролю і самоконтролю дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.

Методи усного контролю включають: індивідуальне опитування, залік, екзамен, програмований контроль, усний самоконтроль.

Методи письмового контролю – це контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки й екзамени, тестовий контроль, письмовий самоконтроль.

Методи лабораторного контролю застосовуються для перевірки вмінь користуватися приладами, проводити досліди, розв'язувати експериментальні задачі.

Машинний контроль передбачає виконання програмованих завдань на комп'ютері.

Письмовий контроль (контрольна робота, твір, диктант, реферат) забезпечує глибоку і всебічну перевірку засвоєння, оскільки вимагає комплексу знань і умінь учня. У письмовій роботі учневі необхідно показати і теоретичні знання, і вміння застосовувати їх для розв'язування конкретних задач, проблем, крім того, виявляється ступінь оволодіння письмовою мовою, уміння логічно, адекватно проблемі складати свій текст, давати оцінку твору, експерименту, проблемі.