14. Вимоги до сучасного підручника історії

Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точністі, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну і доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливвіший матеріал мусить бути проілюстрований малюнками, схемами, відповідно структурований та оформлений шрифтами. Папір не дуже темний та не дуже яскравий. Повинна бути правильною структура підручника- щоб були всі компоненти. Відповідати мініму змісту за держ. Стандартом, бути частиною навчального- методичного комплексу разом з іншими посібниками, бути вільним від політичних та ідеологічних пристрастей, витриманим у висвітленні спірних питань, збалансованим з погляду багато культурності країни.

13. Актуальні проблеми підручника історії на сучасному етапі

Ната́ля Микола́ївна Яковенко- історик (доктор історичних наук), професор та завідувач кафедри історії НаУКМА (недоліки): 1. тиражування песимістичного уявлення про україну як простір з безперервним від 13 до 20 століття- «колоніальним статусом»; 2. Переважно етноцентричне бачення історії; 3. Переважання у тематиці підручників політичної та міітарної історії; 4. Певна однобічність викладу матеріалу у підручниках.; 5. Недостатня кількість нових методів та розвиваючих методик; 6. Значна політизація підручників.

«Переписування історії»

27. Роль особистості в історії. Методи вивчення історичних особистостей

Суб'єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як со­ціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. Найглибші витоки ролі особистості у суспільстві закла­дені в її суспільній природі. А це означає, що всі проблеми суспільства, його об'єктивні потреби, можливості розвитку, його перспективи і цілі в кінцевому результаті живуть, функціонують не в якійсь своїй абстрактній самостійності, а саме як "переплавлені" в реальні індивідуально-кон­кретні потреби, інтереси, турботи, цілі кожної особистості, кожної інди­відуальності. Тобто витоки ролі особистості в історії — в її нерозривному зв'язку з соціальними спільнотами, соціальними відносинами. Належ­ність особистостей до різноманітних типів спільнот виступає як певний імпульс життєдіяльності кожної людини, кожної особистості. Саме в них формується її життєдіяльність, соціальна активність.

Саме в особистостях, їхніх діях знаходить своє втілення роль народ­них мас, груп та інших соціальних спільнот в історії — адже народ, нація взагалі самі собою не діють; ніяких їхніх дій, відносин, ніякої їхньої боротьби немає і не може бути поза конкретними діями, вчинками ок­ремих особистостей, окремих індивідів. Але особистість як рушійна сила історії має і свій власний зміст, який не розчиняється ні в яких спільно­тах, ні в яких сукупних діях. Саме від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його уні­кальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особис­тості в суспільстві.

Роль особистості у історії – це абсолютно непередбачувана річ! Ще нікому із політиків, експертів та аналітиків і майже ніколи не вдалося, виходячи із оцінок особистості формального лідера нації та його попередньої діяльності, точно спрогнозувати кроки та наслідки діяльності цього лідера!

В курсах історії ( всесв та укр..) учень зустрічає чимало історичних образів, тому йому потрібно виявити знання історичних портретів, зокрема князів. Гетьманів, керівників нац.- визвольного руху, політичних діячів. Часто це не можна зробити тільки за шкільними підручниками, тому велика увага надається самостійній роботі, використанню довідкової, документальної та історико- публіцистичної літератури. Для всебічного висвітлення історичних персоналій рекомендується: 1. Ознайомитися з найважливішими географічними даними, 2ю. простежити процес становлення особистості в конкретному середовищі; 3. Виявити історичні умови, що відіграли ролю у формуванні поглядів, якостей особи; 4. Дослідити участь історичної особи в суспільному житті; 5. Визначити, інтереси якої соціальної групи, класу, політичної сили відбиває історична особа в своїй діяльності; 6. Виявити вплив особи на окремі галузі життя чи суспільно- політичні процеси; 7. Зясувати морально- психологічні якості; 8. Показати коло однодумців і соратників; 9. Визначити історичну роль особи та її впливу на певну сферу життя суспільства.

У дидактиці існують різні критерії, підходи до класи­фікації методів навчання:

За джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант).

За основними дидактичними завданнями, які необхід­но вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, засто­сування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).

За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, част­ково-пошукові, дослідницькі – реферат (М. Скаткін, І. Лернер).

Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає де­кілька класифікацій), в основу яких покладено:

а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної ді­яльності;

б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;

в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної ді­яльності.

Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчан­ня метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємо­зв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийома­ми. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

Поясн. Ілюстр. Мет.- організація сприйняття і усвідомлення учнями готової інформації за допомогою різних засобів навчання. Репродуктивний- передбачає відтворення знань і їх конструювання самими учнями відповідно до завдань (характеристика по памяті або алгоритм., розташування об’єктів на карті..). Даний метод спрямований на повторення уже відомої учню діяльності. Проблемний- вчитель на базі підручника та інших джерел не лише подає готові знання, а і так групує матеріал, щоб перед учнями постала готова проблема. А потім, застосовуючи систему доказів, показує шляхи та засоби її розв’язання. Частково- пошуковий- учні з різних джерел ознайомлюються з фактичним матеріалом теми, або частиною його і за допомогою відповідних завдань підходять до можливого самостійного аналізу фактів та їх зв’язків до часткової побудови плану пошуків та висновків. Дослідницький- учні, відповідно до поставленої перед ними проблеми, вивчають літературу з даного питання, фактичний матеріал і самостійно висувають знання проблеми. (напр.. реферат).