2. Економічна думка Стародавнього Сходу (Єгипет, Месопотамія, Вавілон).

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку Стародавнього Сходу, - це як правило:

- зведення законів;

- юридичні акти;

- документи господарської звітності;

- твори про управління державою і державним господарством.

Тому багато з них мають нормативний характер і відображають позицію насамперед правлячих верств – фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників.

Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки належать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображення численні питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатись насамперед з творів державних чиновників (писарів), а також з різних адміністративно-господарських та юридичних документів.

З історії Стародавнього Єгипту

Стародавній Єгипет був велетенським оазисом серед мертвих пустель Північно-Східної Африки, що простягнувся з півдня на північ, від першого нільського порога до Середземного моря на 1200 км. Він мав чіткі географічні кордони - скелясті гори і пустелі на сході й заході, нільські пороги на півдні. Географічна ізольованість країни значною мірою зумовила неквапливість її соціально-економічного розвитку та виняткову самобутність її культурного й релігійного життя.

Староєгипетська цивілізація, хоч як це недивно, виникла на базі примітивної кам’яної індустрії. Саме географічний фактор спричинив істотний консерватизм і виняткову самобутність цієї цивілізації. Стародавні єгиптяни відзначалися своїм консервативним мисленням, рабським слідуванням традиціям.

Політична централізація Єгипту досягла свого апогею в епоху Стародавнього Царства (чи Будівників пірамід). У жодній іншій країні Стародавнього Сходу та й у самому Єгипті в наступні століття царська влада не була такою могутньою, як при будівниках пірамід. Царська влада в Єгипті спиралася на громісткий адміністративний апарат, який виконував не лише фіскальні, судові та поліцейські функції, а й здійснював контроль за сільськогосподарським виробництвом, піклувався про створення запасів зерна на випадок неврожаю, одним словом керував економічним життям країни.

В епоху Стародавнього Царства в Єгипті вже діяла добре налагоджена судова система, яка прийшла на зміну архаїчним общинним судам.

Основою основ економічного життя стародавніх єгиптян завжди було сільськогосподарське виробництво, передусім добре поставлене іригаційне землеробство, ефективність якого залишалася високою навіть у періоди політичного занепаду.

Епоха Нового Царства стала періодом найвищого господарського розквіту країни. В середині II тис. до н.е. в Єгипті з’явилися перші вироби із заліза, проте господарське використання цього металу гальмувалося відсутністю у країні залізної руди. Єгиптяни удосконалили виробництво скла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин у мистецтві бальзамування.

Примітивна обмінна торгівля існувала в країні ще в епоху стародавнього Царства. Єгиптяни, які впродовж усієї своєї стародавньої історії не користувалися грошима, обмінювали товар на товар.

Важливе місце в давньоєгипетській літературі належить повчанням – творам диктаторського характеру, в яких розглядається питання управління державним господарством на найрізноманітніших його рівнях. Так, наприклад, “Повчання геракліопольського царя своєму синові Мерікара” (XXII ст. до н.е.) дає уявлення про політичні та економічні функції фараона – глави держави, про класовий характер староєгипетської влади. Автор говорить про необхідність ворожого ставлення до незаможних та придушення натовпу, з одного боку, і возвеличення, нагородження царем своїх вельмож, жерців з іншого. Тоді вони працюватимуть задля царя як один загін і не буде серед них бунтарів.

У “Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі” (XXI-XVIII ст. до н.е.) не тільки узагальнюється життєвий досвід, а й описується соціальна структура Стародавнього Єгипту. При цьому оспівується і прославляється професія писаря (чиновника).

Заслуговують на увагу і такі пам’ятки економічної думки Стародавнього Єгипту як “Проречення Іпусера” (відома копія початку XVIII ст. до н.е.) та “Пророцтво Неферті”. Вони розповідають про соціальний переворот, що стався у XXIII-XXI ст. до н.е., описують розпад централізованої системи управління, розкрадання податкових декларацій, знищення сувоїв законів судової палати та ін. У цих творах, всіляко обстоюється ідея централізму, єдності давньоєгипетської держави – надійної запоруки порядку в країні та стабільних доходів чиновників державного апарату.

Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя). Топонім (походження назви) “Месопотамія” перекладається як “Межиріччя”. Його залишили нам у спадок стародавні греки, які так називали спільну заболочену долину річок-близнюків – Тігру і Євфрату. Територія Месопотамії, яку Біблія називає “Рівниною Саанар”, поділена на дві географічні зони – Північну (Верхню) і Південну (Нижню) Месопотамію, яку ще називають Вавилонією.

З історії Месопотамії

Ядром найдавнішого населення Північної Месопотамії у другій половині III тис. до н.е. були субарейські племена, етнічно-споріднені з хурритами держави Мітанні, урартами Закавказзя хеттами Східної Анатолії.

Месопотамія була одним із найдавніших вогнищ землеробства на планеті.

На початку XIX ст. до н.е. у Месопотамію завітали нові племена амореїв. Вони захопили північні області царства Іссін і заснували там свою державу зі столицею у Вавілоні. Засновник першої вавилонської династії Сууабум спорудив довкола Вавилону захисну стіну.

Основною ланкою вавилонського суспільства була сім’я, яка мала яскраво виражений патріархальний характер.

В Стародавньому Вавілоні існували 3 форми власності на землю:

• Державна;

• Общинна;

• Приватна,

з явним переважанням першої.

Відомою пам’яткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є «Закони вавилонського царя Хаммурапі» (1792-1750­). Текст законів складається зі вступу, 282 статей та підсумку.

Основна мета законів – усебічне зміцнення економічної влади держави. “Закони Хаммурапі” поділяють вавілонське суспільство на 3 соціальні стани:

1. Авелуми (“мужі”).

2. Мушкенуми (“покірні”).

3. Вардуми (“раби”).

“Закони Хаммурапі” оберігали моральність суспільства, зокрема встановлювали жорстокі покарання за наклеп, за дворушництво, за образу дітьми свого батька чи опікуна, за лжесвідчення.

Найбільш цікаві (з економічного погляду) статті, присвячені питанню охорони власності вавілонських громадян, питання оренди, найму, лихварства. Розвиток товарно-грошових відносин допускався у тій мірі, яка не спричинятиме масового зубожіння вільних громадян. “Закони Хаммурапі” захищали приватну власність, особливо власність царя, храму, державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у ліпшому випадку, продажем винуватця у довічне рабство.

У цілому закони царя Хаммурапі є системою правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавілоні XVIII ст. до н.е.