4. Економічна думка Стародавнього Китаю.

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках тогочасної філософії та політичних учень. Основними напрямками старокитайської суспільної думки були:

• Конфуціанство

• Легізм

• Даосизм

• Моїзм,

які сформувалися у IV-III ст. до н.е.

Провідним напрямом було конфуціанство, засновником якого був Конфуцій (Кун-Цзи) (551-479 рр. до н.е.). Основні постулати вчення Конфуція викладено у збірці “Люнь юй” (“Бесіди і міркування”). Він вважав, що “Влада має засновуватися на таких людських якостях як синівська повага і братерська любов”. “Існують ідеальні люди, цими людьми можна управляти за допомогою двох якостей: в суспільстві має бути встановлений досить чіткий порядок, обов’язки чітко розділятися, кожна людина повинна добросовісно і неухильно виконувати свої обов’язки”. Конфуцій також розробив своєрідну модель держави:

- держава – велика сім’я, піддані – діти, правитель – батько. Він може піклуватися про своїх дітей, виховувати та карати їх.

Конфуцієм також було запропоновано своєрідну соціально-економічну програму для правителів. На його думку правитель мав дотримуватись економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося багатство розподілити “справедливіше”, щоб не було надто великої бідності, зменшити податки і залучити народ до громадських робіт не порушуючи сезонності сільськогосподарського виробництва. Тоді, як вважав Конфуцій, буде забезпечено гармонію у державі, мир у відносинах між верхами та низами, що усуне небезпеку повалення правителя.

Його послідовниками були Мен-Цзи (372-289 рр. до н.е.), Сюнь-Цзи (313-238 рр. до н.е.

Конфуціанство також зазнало впливу такої течії старокитайської суспільної думки як легізм. Школа легістів виникла в VI-V ст. до н.е. Одним з її засновників був Лі Куй – перший міністр правителя царства Вей (424-386 рр. до н.е.). Він склав “Зведення” усіх наявних до нього законів, яке стало основою законодавства у період III ст. до н.е. – III ст. н.е.

Держава, вважав Лі Куй, мусить регулювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожайні роки і продаючи за твердими цінами у роки стихійних лих та голоду.

Визначним представником школи легістів був Гунунь Ян (390-338 рр. до н.е.) відомий ще як Шан Ян. Його економічні погляди викладено у “Книзі правителя області Шан”, складеної його учнями у кінці IV - у першій половині III ст. до н.е. Шан Ян вважав, що держава досягає процвітання за допомогою двох засобів: землеробства і війни. Правителю необхідно нагромаджувати великі запаси продовольства для ведення воєн і утримання чиновників.

Інший представник школи легістів Хань Фей (280-233 рр. до н.е.) був прихильником жорсткої централізації влади в державі, зміцнення її економічної та військової могутності завдяки беззаперечному виконанню законів.

У IV-III ст. до н.е. з’явилася книжка “Дао де Цзин”, що в ній викладено вчення даозизму – автором є Лао-Цзи (VI-V ст. до н.е.). Даосизм виступав проти соціальної нерівності людей, гноблення народу, накопичення вельможами багатств, розбою та чванства багатіїв.

Представники моїзму проповідували природну рівність людей. Ідеологи даосизму створили одну з перших в історії людства соціальних утопій.

Особливе місце в історії старокитайської економічної думки займає колективний трактат “Гуань-цзи” (ІV –ІІІ ст. до н.е.) – близько 500 праць кількох тисяч вчених, які працювали в своєрідній академії – “Палаці наук біля Західних воріт”. Програма державного регулювання економіки, викладена у трактаті, передбачала: захист національної економіки від стихії ринку шляхом державного регулювання цін; стабілізацію економіки шляхом прискореного розвитку землеробства й створення державних запасів зерна; проведення оцінки земель і впровадження гнучкого земельного податку; заборона відривати селян від праці на землі; формування державних фінансів без введення прямих податків; контроль за грошовою емісією з метою забезпечення високої купівельної спроможності грошової одиниці. Багато ідей “Гуань-Цзи” було використано в господарській практиці Стародавнього Китаю.