Тема 11 Еволюція неокласичних ідей у хх столітті. Неолібералізм.

Ані ціна, ні пропозиція, ні попит не повинні фіксуватися або регулюватися; визнається можливою лише така міра політичного втручання, яка сприяє забезпеченню саморегуляції ринку шляхом створення нових умов, котрі роблять ринок єдиною організуючою сферою економіки.

Карл Поланьї

ПЛАН

І. Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст. Загальна характеристика.

2. Перегляд неокласичної теорії ринку. Монополії і конкуренція.

3. Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання.

4. Неолібералізм, фрейбурзька, чиказька, паризька школи.

5. Досвід застосування неокласичних моделей в економіці різних країн.

Перш ніж розпочати вивчення цієї теми, необхідно знову звернутись до тих обставин, що склалися на початку 20-х років XX ст. і визначали риси економічної теорії, а саме:

— економічна теорія набуває рис, які свідчать, що її дальший розвиток неможливий у рамках єдиної методології: так само, як і на початку XIX ст., у її межах формуються різноманітні течії, які або спростовували класичну методологію, або дотримувались її лише частково;

— розбіжності в методології аналізу економічної дійсності, яку використовували різні школи, було зумовлено невизначеністю завдань, що стояли перед цією наукою;

— у свою чергу, це було спричинене історичними обставинами та змінами в економіці, характерними для того часу.

Отже, щоб зрозуміти, чому для економічної теорії цей період став періодом невизначеності та формування великої кількості течій і шкіл, слід передовсім визначити та проаналізувати завдання, які тоді мала розв'язати політична економія, створити загальне уявлення про ці течії та напрями, класифікувати їх та з'ясувати, що в них спільного.

Такий аналіз може дати відповідь на питання про природу різноспрямованості досліджень сучасної політичної економії як її характерної риси. Спираючись на знання такої природи, легше зрозуміти сутність і обумовленість методології, яка використовується в межах різних напрямів.

Суспільно-економічні процеси початку XX ст. своєрідно позначились на розвитку економічної теорії. Монополізація економіки, транснаціоналізація економічних зв'язків, посилення економічних функцій держави, революційні події у світі тощо спричинили нагальну потребу в теорії, яка не лише пояснила б природу об'єктивних залежностей, що склались в економіці, а й стала б теоретичною базою економічної й соціальної політики держави, орієнтованої на стабільний поступальний розвиток суспільства.

Отже, теоретична наука отримує новий імпульс для розвитку: держава стає «замовником» розроблення теоретико-економічних підвалин формування своєї політики. Саме з цих позицій необхідно оцінювати ті тенденції в розвитку неокласичної теорії, які виявилися на початку 30-х рр. XX століття.

І. ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНИХ ІДЕЙ У ХХ ст. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.

Нові історичні обставини та нові зрушення, що відбулись в економіці (монополізація економіки, економічна криза 20—30-х рр.), поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Зазнав краху вихідний принцип неокласиків — принцип лібералізму.

Остаточного удару засадним принципам неокласицизму завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічного розвитку. Крім того, не варто забувати, що саме в цей час відбувалась практична реалізація марксистських ідей стосовно створення й розвитку соціалістичного, централізовано-керованого господарства.

Однак послаблення позицій неокласицизму як основи економічної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методології аналізу економічних явищ. З'являються теорії, які мали на меті довести, що дія об'єктивних законів економічного розвитку, сформульованих цією школою, триває і вони залишаються актуальними, незважаючи на нові історичні обставини та нові зрушення, що відбулись в економіці.

До таких теорій можна віднести теорії монополії і конкуренції. Слід згадати, що всі класичні вчення розглядали монополію як антипод конкуренції. Тому заслуговують на увагу спроби певних науковців довести, що монополізація економіки не знищує конкуренції, а лише видозмінює її.

Отже, якщо ці науковці й не спромоглися спростувати тези про необхідність державного регулювання економіки, а також довести, що механізми саморегулювання залишаються так само ефективними, як і колись, то певний внесок у розвиток економічної науки вони все ж таки зробили, щонайменше висвітливши вплив процесів монополізації на конкурентне середовище.