Тема 10. Кейнсіанство та його особливості в різних країнах
"Загальна теорія..." - жахливо написана книга, вона погано організована... Вона повна ілюзій і плутанини... Коли її врешті-решт подолаєш, то виявляється, що аналіз у ній явний і у той же час новий. Коротше кажучи, це - праця генія.
Пол Самуельсон
План
1. Загальна характеристика та історичні передумови виникнення кейнсіанства.
2. Теоретична система та економічна програма Кейнса.
3. Особливості кейнсіанської теорії та економічної політики в різних країнах.
4. Неокейнсіанство.
5. Посткейнсіанство.
Кейнсіанство – один з провідних напрямів розвитку сучасної наукової думки, основні положення якого були сформульовані в 30-х роках ХХ ст. великим англійським економістом Дж. М. Кейнсом. Виникає як реакція на світову економічну кризу 1929-1933 рр., коли капіталізм постав на грань катастрофи. Економічна думка розпочинає пошук шляхів розвитку, які були б здатні забезпечити довгострокову макроекономічну стабільність. Головна ідея кейнсіанства полягала в тому, що ринкова система не є досконалою і саморегульованою. Кейнс указав на ряд слабких сторін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши увагу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнорувалися економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції у розвитку капіталізму та обґрунтував необхідність участі держави в економічному житті. Він робить висновок про те, забезпечення повної зайнятості та економічного зростання можливе лише за умови активного державного втручання.
Короткі біографічні дані
Джон Мейнард Кейнс (1883 - 1946) - видатний учений сучасності. Основні праці – “Індексний метод” (1909), “Грошовий обіг і фінанси Індії” (1913), “Економічні наслідки Версальського мирного договору” (1919), “Трактат про ймовірності” (1921), “Трактат про грошову реформу” (1923), “Трактат про гроші” (1930).
Кейнс отримав освіту в Ітоні та Кембриджі й був не тільки економістом, а й неймовірно активною, різнобічне обдарованого людиною. Спочатку вивчав математику та теорію ймовірності, але згодом зацікавився економікою. Разом з тим він був головою Ради з підтримки музики та мистецтва та ін. У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зокрема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни.
Навчався він у відомого економіста, засновника "кембріджської школи" економічної думки А.Маршалла, але, всупереч сподіванням, не став його послідовником. У свій час 1905 р. А. Маршалл написав Кейнсу-батьку: «Ваш син чудово працює в галузі економічної науки. Я сказав йому, що був би дуже радий, якби він вирішив присвятити себе кар'єрі професійного економіста».
Своє осмислення наслідків найтривалішої і найтяжчої кризи 1929 - 1933 рр., яка охопила багато країн світу, Дж. М. Кейнс висвітлив у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", надрукованій 1936 р. у Лондоні.
Ця книга принесла йому надзвичайно широку популярність і визнання, оскільки вже в 30-ті роки стала теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в ряді країн Європи і США. Проте Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опублікованою».
Однак ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали «біблією кейнсіанства». Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка нарешті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з «Багатством народів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.
Сам автор книги став після цього радником у складі уряду Великобританії і брав участь у розробці багатьох практичних рекомендацій у сфері економічної політики, одержав солідну винагороду і прибутки, здобув високе становище у суспільстві. Адже за всю парламентську історію Великобританії Дж. М. Кейнс був першим серед учених-економістів, хто одержав від англійської королеви титул лорда, який давав право участі у засіданнях Верховної палати парламенту.
Кейнс посідав високі державні пости, особливо у галузях, де треба було вирішувати внутрішні та зовнішні фінансові проблеми англійського уряду в період між двома світовими війнами.
Біографія сина професора логіки й економіки Джона Невіла Кейнса автора книжки «Предмет і метод політичної економії», опублікованої 1890 p. і чоловіка російської балерини Лідії Лопухової Дж. М. Кейнса як ученого і громадського діяча склалася таким чином. Його незвичайні здібності до математики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 - 1906 рр. Йому, як вже зазначалося, пощастило слухати лекції самого А. Маршалла, за вимогою якого у Кембріджському університеті з 1902 р. був запроваджений курс "економікс" замість "політичної економії", тобто, традиційної "класичної школи".
Пізніше університетська кар'єра Дж. М. Кейнса була поєднанням наукової діяльності і державної служби, публіцистики й економічної науки.
З 1906 по 1908 р. він був співробітником міністерства (Управління у справах Індії), працював протягом року у воєнному відділі, а пізніше - у відділі доходів, статистики і торгівлі.
У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку, і математику.
Вже перша його економічна праця "Індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.
Досить швидко Дж. Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором "Економічного журналу" (замість Ф. Еджворта), і пробув на цій посаді аж до 1945 р. У 1913 - 1914 рр. він був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обігу в Індії. Водночас був затверджений секретарем Королівського економічного товариства. Крім того, широку популярність принесла йому видана в 1913 р. книга "Грошовий обіг і фінанси Індії".
Пізніше відомий у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де з 1915 по 1919 р. займався проблемами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританії, які відбувались на рівні прем'єр-міністра і канцлера казначейства. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казначейства на всесвітній конференції в Парижі і також представником британського міністра фінансів у найвищій економічній раді Антанти. Видана ним у тому ж році книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови.
У цій книзі Дж. М. Кейнс висловив незадоволення економічною політикою країн-переможниць, які висунули відповідно до Версальської угоди безпідставні, як він вважав, репараційні вимоги до Німеччини, а також домагались економічної блокади Радянської Росії, не розуміючи, за його словами, того, що цим "блокують не стільки Росію, скільки самих себе". Відреагувавши на цю книгу, В. І. Ленін писав: "Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і сказавши, що вони "чинять безумство".
Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мирну конференцію, на тривалий час залишив службу в державних установах і зосередився на викладацькій роботі в Кембріджському університеті і підготовці наукових публікацій. Згодом з'явились "Трактат про ймовірність" (1921), "Кінець вільного підприємництва* (1926), "Трактат про гроші" (1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій - "Загальній теорії...", яка була видана у 1936 р.
До активної суспільно-політичної діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли у листопаді того самого року його призначили членом урядового комітету з фінансів і промисловості, У роки другої світової війни (1940) він був призначений радником Британського казначейства, з 1941 р. його зарахували до складу англійської урядової делегації для участі в підготовці матеріалів угоди ленд-лізу та інших фінансових документів з урядом США. У наступному 1942 р. його призначили на посаду одного з директорів Англійського банку. У 1944 - затвердили головним представником країни на Бретон-Вудській валютній конференції, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Згодом був призначений одним із членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р. Дж. М. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію (цього разу в США) для проведення переговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значної позики.
Говорячи про Кейнса, з повною упевненістю можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у кінці "Загальної теорії зайнятості процента і грошей" слова про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів - і тоді, коли вони праві, і тоді, коли помиляються - мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом"
Історичні передумови виникнення кейнсіанства
Аж до 30-х років XX ст. серед учених-економістів панувала думка, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги — коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці й капіталу. Найбільш наочним свідченням цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання криз. Багато економістів зв'язували настання криз і наступних піднесень з настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів. Існували теорії, які пояснювали кризи порушенням пропорцій між галузями господарства, або навіть банківською процентною політикою.
З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автоматичного ринкового саморегулювання. На рубежі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими.
Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до рівномірного розвитку проявилася у роки світової економічної ризи 1929—1933 pp., що почалася 31 жовтня 1929р. з різкого падіння акцій на Ньюйорській біржі, та наступної депресії 30-х років.
1933 р. в капіталістичних країнах налічувалося 33 млн. безробітних, у тому числі у США — 16 млн., що становило від 15 до 30% всієї робочої сили. Валовий продукт у Великобританії та Німеччині скоротився на 20%, в США до 30%. Обсяг зовнішньої торгівлі на 60 – 70%. Інвестиційна діяльність у деякі роки кризи повністю припинялася.
Але найгірше було те що економіка була представлена сама собі, вона не могла вийти на рівень рівноваги протягом 5-10 років. Вихід з кризи був болісним, що навіть у 1938 р. рівень виробництва в багатьох країнах не досяг показників 1929 p.
Економічна криза 1929—33 pp. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагальне потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.
Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та практиці США. Перші кроки у цьому напрямку були зроблені у зв’язку з реалізацією «Нового курсу» президента Ф. Рузвельта. Ще на початку 30-х р. Кейнс приїздив до США та ознайомив зі своїми ідеями президента Ф. Рузвельта. Але на той час Рузвельт його не підтримав. Проте невдовзі становище змінилося і багато заходів, які проводилися у період «Нового курсу» було прямо «запозичено» в Кейнса, а саме: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об'єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо. 1946 року у США було прийнято «Закон про зайнятість», згідно з яким уряд було вповноважено вживати заходів для забезпечення планового розвитку економіки. Було передбачено створення таких економічних органів, як Рада економічних консультантів при президентові та Об'єднана економічна комісія конгресу.
Попервах посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 p. книжку «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.
Як вже зазначалося Кейнс був учнем А.Маршалла та А.Пігу, які уособлювали собою вершину неокласичної школи. Проте саме Кейнс став тим теоретиком, який відкинув неокласичну доктрину і констатував, що “цілковите домінування рікардіанського підходу протягом ста років було катастрофою для прогресу економічної науки”. Світова економічна криза 1929-1933 рр. з небаченою силою вдарила по всій системі ринкової економіки, продемонструвавши її неспроможність щодо саморегулювання. Наступив час кінця старої ринкової цивілізації, яка ґрунтувалась на безмежній конкуренції господарюючих суб’єктів. Закінчилась і доба панування неокласичної мікроекономічної теорії. Вихід головної праці Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей” знаменував революційні зміни в економічній теорії. А відомий американський історик економічної думки Б.Селігмен поставив цю книги в один ряд з “Багатством народів” А.Сміта та “Капіталом” К.Маркса.