Тема 11

1. Загальні риси світового господарства

В 2000 році кількість населення на земній кулі досягло 6 млрд. чол.

На планеті існує приблизно 230 держав, відокремлених між собою, 250 сухопутними кордонами.

Держави, що існують на планеті, перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у XVIст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є:

- активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу - ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

- розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

- перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;

- формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

- розвиток всесвітньої інфраструктури;

- створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють такі ознаки відкритості економіки:

- відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно:

- у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія);

- у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія);

- у великих 20-25 % (США, Китай, Індія, Росія).

- частка зовнішньоторговельного обороту у загальному обсязі виробництва;

- частка експорту в загальному обсязі виробництва;

- частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

- частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

У світовому господарстві існує величезне розмаїття країн за рівнем їх економічного розвитку, приналежності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій.

Світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівні. За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивно зумовлений дією таких факторів.

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози людству можливості ядерної війни, політикою мирного існування.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Зараз жодна з країн світу не може самостійно використовувати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, істотним фактором розвитку світового господарства виступають інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищувати її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях).

Структура світового господарства включає дві складові частини: по-перше, всі національні господарства, по-друге, таким елементом виступають міжнародні економічні зв’язки між країнами партнерами.

Щодо розгляду міжнародних економічних відносин як складової частини світового господарства, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини у сфері виробництва, форми створення інфраструктури світового господарства, міграції робочої сили. Міжнародні економічні відносини самі виступають як активний фактор розвитку національного господарства.

Сукупність виробничих відносин світового господарства проявляється в системі притаманних йому економічних інтересів. Структурними елементами такої системи інтересів є:

економічні інтереси окремих держав, які виникають під час виконання ними господарських функцій;

економічні інтереси національних підприємств, які виступають учасниками взаємних господарських зв’язків, що складаються між країнами партнерами;

економічні інтереси міжнародних господарських організацій, що функціонують як на двосторонній, так і на багатосторонній основі;

економічні інтереси окремих груп держав світового співтовариства, які є учасниками спеціалізованих міждержавних господарських організацій;

економічні інтереси держав інтеграційного об’єднання.

2. Світові економічні зв’язки та їх розвиток

Процес розвитку світової економіки – це послідовна зміна її станів. Кожний стан характеризується організацією системи “світова економіка”, яка включає в себе структурну і якісну характеристики, а також механізм реалізації розвитку. Оскільки структура міжнародних економічних відносин дуже складна, то виділяємо міжнародну валютно-фінансову систему як структурну характеристику, що відбиває цілісність світового господарства.

До опису організації системи “світова економіка”, використовуємо структурну та кількісну характеристики. Структурна характеристика – це структура світової платіжної системи, принципи функціонування якої залишаються незмінними на віддаленому інтервалі часу. Кількісна характеристика – це середня сукупна ефективність економічних систем країн, які беруть участь у міжнародному поділі праці виражена у прирості національного продукту на дослідженому інтервалі часу в умовах зростання споживача та обмеженості ресурсів і розрахована методом середньої гармонійного ряду.

Перший стан охоплював період 1870-1950 рр. І визначався такими характеристиками організації системи “світова економіка”:

світова платіжна система ґрунтувалася на золотому стандарті, була негнучкою і обмежувала зростання обміну ресурсами між країнами, що призводило до світових фінансових криз;

середній сукупний приріст національного продукту країн – учасниць міжнародного поділу праці становив 1.54;

механізм реалізації розвитку – біфуркаційний. Процес розвитку супроводжувався світовими кризами і двома світовими війнами.

Другий стан (1951-1980 рр.) У цей період структура світової платіжної системи принципово відрізнялася від структури попереднього періоду. Утворилися наднаціональні інститути (МВФ, МБР тощо) і новий тип світових грошей, світових резервних коштів – спеціальні права запозичення (СДР). Система розрахунків між країнами стала багатовалютною і гнучкою.

Третій стан (1981-2003 рр. і далі). Світова платіжна система перебуває в процесі реорганізації. З’явилася велика група слабоконвертованих і м’яких валют. Збільшилась кількість кран-членів МВФ. Як зразок регіональної платіжної системи остаточно сформувався і почав функціонувати Європейський валютний союз тощо. Зміни структури світової економіки супроводжувалися таким подіями, як розпад СРСР, утворення компаративних економік у країнах соціалістичної центрально-планової орієнтації.

У червні 1997 року Україна стала 138 державою, яка прийняла на себе зобов’язання виконувати статтю в статуту МВФ. Це означає, що гривня України стала конвертованою валютою з поточних операцій. На 1 січня 1997 р. Україна торгувала уже з 183 країнами світу. Найбільший обсяг експорту припадав на Російську Федерацію – 38,7% від загального обсягу експорту. В структурі зовнішньої торгівлі виділяються: продукція тваринництва, що становить 4,2% експорту, продукти рослинного походження – 6,2%, металургійного комплексу 32,3%, вироби транспорту – повітряного, залізничного – 4,5%, продукція харчової промисловості – 9,1%, хімічної –11,7%.

Структура зовнішньої торгівлі конкретно відбиває сировинний, факторний потенціал України.

У сучасному світовому господарстві простежуються такі напрямки: максимальний розвиток промисловості, зокрема переробної з використанням найновіших досягнень науки і техніки, переважає товарний тип господарства, орієнтованого на ринок, де панує приватна власність, продуктивні сили спрямовані на розвиток науково-технічного прогресу, інформаційних технологій і послуг. Найголовніші галузі суспільного виробництва – послуги, які асоціюються з екологічними, економічними і соціальним факторами виробництва. Все це підпорядковано інтересам суспільства, природи, людини. Основне багатство – духовні цінності.

Ні одна з сучасних країн не може ефективно просуватися по шляху економічного прогресу без інтеграції із світовим господарством. Стан національної економіки дедалі більше залежить не від внутрішніх, а від зовнішніх виробничих факторів, в тому числі міжнародного поділу праці, загального світового науково-технічного розвитку, наявності сировинних ресурсів.

3. Міжнародна економічна інтеграція

Система міжнародних економічних відносин формується на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, яка у свою чергу виростає із міжнародного поділу праці (МПП). Суть міжнародного поділу праці полягає у єдності двох процесів – розчленування і об’єднання виробництва, відособлення і спеціалізація різних видів трудової діяльності, в їх взаємодії, взаємодоповненні. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил.

Спочатку визначальними факторами МПП були природні фактори: відмінності між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри трудових ресурсів. Але в ІІ половині 20 ст. в умовах НТР головним фактором формування МПП стає науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних кранах, стан їх науки і техніки.

Другим напрямом впливу НТР і МПП стало обмеження можливості окремих країн створити багатогалузеві національні промислові комплекси.

Паралельно із інтернаціоналізацією процесів на мікрорівні (вихід на світовий ринок окремих фірм, утворення ТНК тощо) відбувається інтернаціоналізація макроекономічних процесів, що проявляються насамперед у міжнародній економічній інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція розглядається як процес обопільного пристосування і об’єднання національних економік двох і більше країн. Країни, що інтегруються, в залежності від етапу можуть поєднувати свої економіки більш чи менш тісно.

По мірі зростання взаємозалежності національних економік – спочатку через товарообмін і посилення міжнародної спеціалізації їх окремих галузей, а потім через інтернаціоналізацію ринків робочої сили, вивіз капіталу і, нарешті, завдяки виходу виробничих комплексів за національні кордони – економічні кордони між націями інтенсивно розмиваються. У деяких регіонах Землі господарське зближення сусідніх країн набуло такого розмаху, що виникла тенденція до формування міждержавних комплексів інтеграційного типу, які усе більше перетворюються у специфічні структурні ланки світової економіки.

Можна виділити найважливіші загальні економічні характеристики інтеграції:

міждержавне регулювання економічних процесів;

поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів певного регіонального міждержавного господарського комплексу із спільними пропорціями і загальною структурою відтворення;

розширення можливостей міждержавного переміщення товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах даного регіону;

зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних угруповань, вирівнювання їх економічного розвитку.

Існують такі основні види інтеграційних об’єднань:

зона вільної торгівлі (учасники обмежуються відміною митних обмежень у взаємній торгівлі);

митний союз (вільне переміщення товарів і послуг всередині об’єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн і створюється система пропорційного розподілу митних доходів);

спільний ринок (ліквідовуються усякі бар’єри між країнами не лише для переміщення товарів, а й робочої сили і капіталів, тобто створюється спільний ринок праці, капіталів і товарів);

економічний союз (включає спільний ринок і проведення єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів);

валютний союз (економічний союз, що ґрунтується на єдиній банківській системі і, зрештою, на єдиній валюті);

політичний союз (країни, що інтегруються, утворюють державне об’єднання конфедеративного типу).

Найвищої зрілості інтеграційні процеси досягли у Західній Європі, де 1949 року виникло перше інтеграційне об’єднання “Спільний ринок” (у складі 6 країн). Це спочатку був митний союз, який лише сьогодні набув рис спільного ринку. Змінювалась і його назва – “Спільний ринок”, або Європейська економічна спільнота (ЄЕС), у січні 1995 року став Європейським союзом (ЄС).

Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі праці є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі.