14. Внутрішнє та зовнішнє положення України другої пол. Хvіі ст.

В 1663 р. Хмельницький втратив гетьманську булаву, а українські землі фактично розкололись на дві частини — на Лівобережжі наказним гетьманом став Я. Сомко, а на Правобережжі старшина обрала гетьманом П. Тетерю, де той правив до 1665 p., стоячи на пропольських позиціях. У червні 1663 р. Іван Брюховецький за допомогою демагогічних лозунгів

опираючись на підтримку запорожців, селян і міщан, на чорній Раді у Ніжині був обраний гетьманом Лівобережної України. Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація викликала невдоволення козаків, які в 1668 р. вбили Брюховецького .

Гетьманом правобережної України в 1665 р. став видатний політичний і військовий діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об'єднання Лівобережжя і Правобережжя в соборній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667 р., за умовами якого Росії відійшла Лівобережна, а Польщі — правобережна Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових операцій проти Польщі на чолі об'єднаного українсько-турецького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і розпочав боротьбу за Лівобережжя. На Лівобережній Україні гетьманом у 1668 р. став Дем'ян Многогрішний. Спершу він підтримував П. Дорошенка, а потім став орієнтуватися на Москву. У 1669 р. він підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежили автономні права України. Зокрема, Гетьманщина втрачала право на безпосередні дипломатичні зв'язки з іншими державами. Наступне п'ятнадцятиріччя (1672—1687 pp.) на Лівобережній Україні гетьманував Іван Самойлович.

15. Наступ на політичну автономію України 1-ї пол. Хvііі ст.

Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно.

Петро I проводив явно централістсько-шовіністичну політику щодо України, як у плані форсованого наступу на її автономію, так і в економічній сфері (значну частину українських товарів дозволялося вивозити за кордон лише через російські порти, водночас українців зобов’язували купувати певні товари на російських фабриках; російські купці мали великі пільги у торгівлі з Гетьманщиною, а на українські товари накладалось велике мито при торгівлі з Росією) і культурній галузі.

Наступ поділявся на етапи:

1)(1708-28)-форсований наступ,хвиля репресій,розгром Батурина-перша реакція на перехід Мазепи до шведів.

Видає універсал у якому обіцяє укр. Народові милості та свободи.Задобрює старшину.

У 1708-гетьман Скоропадський.

Риси:обмеження влади гетьмана та її контроль;економічні утиски;експансія демографічного потенціалу;культурні обмеження.Особливості:пасивна протидія офіційної російсійської політиці з боку Скоропадського.1722-Малоросійська Колегія.

2)(1728-1734)повернення Укр частини її прав та вольностей.Смерть Петра..загроза війни з турками.Малоросійська кол. Зачепила інтереси Меньщикова-1727 скасування Мал.кол.Пом’якшення українського питання.

3)1734-1750)-посилення імперського тиску.На чолі правління-князь Шаховський.

Риси:свавільне втручання рос чиновників у всі сфери життя,русифікація,терор.

4)(1750-1764)-тимчасове уповільнення процесу рос.експансії.1750-Розумовський.Нові обмеження:1754-лікв митних кордон Гетьманщини-Рос.;1761-Київ-під прямим правлінням імператора.

5)(1764-83)-остаточна ліквідація укр.. автономії.Влада в Укр в руках Румянцева(ІІ малоросійська колегія)Централізація та русифікація.1783р.-юридично оформлено кріпацтво.