- •384) Київська Русь за перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав.
- •385)Київська Русь за правління Володимира Великого.
- •387.Розквіт Київської Русі : правління Ярослава Мудрого (1019—1054 pp.)
- •388.Політична трансформація к.Р. 2 пол. XI ст. Тріумвірат Ярославичів (1054—1073).
- •389.Феодальні війни та княжі з*їзди Руських князів: 2пол XI-поч.XII ст..
- •390.Спроби консолідації Київської держави:правління Вол.Мономаха та Мстислава Володимировича.
- •Період роздробленості Київської Русі: друга половина 12 – перша половина 13 століття.
- •Монголо-татарська навала та її наслідки для українських земель.
- •Культура Київської Русі.
- •394.Соціальний устрій Київської Русі.
- •395. Галицьке князівство: 2 половина хі ст.. – 1199.
- •396. Галицько – Волинське князівство 1199 – 1264р.Р.
- •397. Причини занепаду Київської Русі та її місце в історії українського державотворення.
- •398. Входження українських земель до Великого князівства Литовського та особливості їх адмін.-політ. Устрою.
- •399.Причини виникнення козацтва. Д.Вишневецький. Виникнення Запорізької Січі та її устрій.
- •400. Українське козацтво за гетьманування п. Сагайдачного.
- •401. Релігійна та культурна діяльність братств.
- •402.Берестейска церковна унія: причини та наслідки
- •403) Козацько-селянські повстання під проводом к.Косинського і с.Наливайка
- •404. Державний устрій української козацької держави б.Хмельницького
- •Державотворча діяльність гетьмана і.Виговського(1657-1659)
- •406. Політична діяльність гетьмана п.Дорошенка(1665-1676)
- •407. Антимосковський виступ гетьмана і.Мазепи: причини і наслідки.
- •408. Політика Петра і щодо українських земель після Полтавської битви 1709 р.
- •409. Діяльність гетьмана п. Орлика.
- •410. Гайдамацький рух на Україні у XVIII ст.
- •411. Ліквідація російським царизмом української державності у другій половині хviii ст..
- •412. Зовнішньополітична діяльність незалежної україни
- •413. Громадівський рух в Україні.
- •414. Пожвавлення національного руху в Україні наприкінці 80-х рр.. Хх ст.. Формування багатопартійної системи.
- •415. Серпневий «путч» 1991р. Проголошення незалежності України та перші кроки її розбудови.
- •416. Українські дисиденти,їхні програмні цілі та діяльність.
- •417. Лібералізація суспільного життя в Україні середини 50-х початку 60-х рр. ХХст. Шістдесятники.
- •418. Найвпливовіші політичні партії Західної України у міжвоєнний період, їх програмні цілі та діяльність.
- •419. Міжнародне становище унр на початку 1919. Війна більшовицької Росії проти унр.
- •420. Вибух першої світової війни і ставлення до неї української громадськості.
- •421. Утворення срср й остаточна ліквідація суверенітету України.
- •423. Проголошення незалежності Карпатської України і її історичне значення.
- •424. Колонізаторська політика Польщі в Західній Україні у міжвоєнний період.
- •425. Встановлення влади Директорії унр. Поясніть відмінності у поглядах між в.Винниченком і с.Петлюрою щодо найважливіших засад внутрішньої і зовнішньої політики унр.
- •426. Антигетьманське повстання, його причини, хід. Історичне значення гетьманату
- •429. Охарактеризуйте здобутки і прорахунки цр у її державотворчій діяльності.
- •430. Українсько – польсько-радянська війна 1920р.
- •431. Листопадове 1918 р повстання у Львові, утворення зунр.
- •432. Дайте короткі історичні довідки про таких діячів: є. Петрушевич, с. Петлюра, п. Скоропадський, є. Коновалець.
- •433. Охарактеризуйте внутрішньополітичне становище унр у 1919р.
- •434. Розкрийте суть операції Вісла.
- •435.Україна у Першій світовій війні
- •436. Переяславський договір 1654 р з Москвою: причини укладення, зміст та наслідки для України.
- •437. Розкрийте суть Варшавського договору 1920р.
- •438. Берестейський мирний договір унр з країнами Четверного союзу: причини підписання,умови, наслідки .
- •439. Антинацистський Рух опору в Україні в роки Другої світової війни.
- •440. Дисидентський рух в Україні, його програмні цілі.
- •441. Політика «радянізації» на західноукраїнських землях в 1939 – 1941 рр.
- •442. Початки національного відродження в Галичині.
- •443. Початки національного відродження. «Руська Трійця»
397. Причини занепаду Київської Русі та її місце в історії українського державотворення.
Найголовнішою причиною розпаду Київської держави була феодальна роздробленість. Київська русь була досить великою державою, до її складу увійшло багато різних народів, інтереси яких згодом почали розходитись. Київ поступово почав втрачати авторитет – послаблюється влада князя за рахунок зростання влади удільних князівств. У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства. Також період занепаду Русі характеризується численними князівськими міжусобицями, що теж спричинили розпад могутньої держави – розкололи її зсередини. Кожен князь хотів успадкувати за собою певні землі, а з кожним наступним поколінням князів ставало все більше і боротьба ставала запеклішою. Людський егоїзм, себелюбність із присмаком турботи тільки лише про себе, попрання законів суспільства, які відпрацьовувалися століттями, різка зміна духовно-релігійних поглядів, наївність і сліпа довіра народу до правителів і стали причиною падіння Київської Русі. Могутня держава середньовічної Європи Київська Русь прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов'ян, стала етапом формування східнослов'янських народностей, відстояла свої землі від ворожих вторгнень кочівників, а також зазіхань імператорів Візантії. \3авдяки державній єдності руських земель взаємозбагачувалися уклад життя, мова, матеріальна й духовна культура їхнього населення. Велика частина територій Русі зараз ввійшла до складу України, тому Русь можна вважати прадержавою українців.
398. Входження українських земель до Великого князівства Литовського та особливості їх адмін.-політ. Устрою.
В 1230—1240 рр. князь Міндовґ об'єднав частину литовських та руських племен у державу — Велике князівство Литовське. Формування великої за територією держави почалось саме за князя Міндовга. У часи наступника Міндовга -- Гедиміна (1316--1341) -- почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскра-вим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протисто-яння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва -- Волинь. Наступник Гедиміна Ольгерд (1345--1377) чітко формулює основне завдання: «Вся Русь просто мусить належати литовцям». Витіснення татар-ських ханів сприяло поступовій інкорпорації (включенню) Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литовської держави. Після перемоги 1362 р. над татарами на березі р. Сині Води (притока Південного Бугу) до сфери литовського впливу потрапило і Поділля. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступа-ли землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та По-ділля. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського характеризувалося низкою особливостей.
- Русичі становили 90% населення держави. Їхня культура справила на литовців значний вплив.
- Великого поширення з-поміж литовської знаті набувала руська віра – так попервах називалося на Литві православне християнство.
- Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії. Тому-то литовську владу руське населення не сприймало як чужу.
Та найсуттєвішою особливістю перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського було те, що литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Руські князі та бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювали їхні родові землі. На місцях залишалася вся попередня система управління. Збереження традиційного укладу здійснювалося за принципом: «Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо». Так тривало доти, доки литовський уряд не змінив своєї політичної орієнтації. Початком змін стало укладення Литвою унії (союзу) з Польщею (Кревська унія 1385 р).