407. Антимосковський виступ гетьмана і.Мазепи: причини і наслідки.

Однією з головних засад політики Мазепи було намагання підтримувати добрі відносини з Москвою (підписав «Коломацькі статті»).

Причини: наступ царизму на автономні права Гетьманщини. Зростала економічна і соціальна напруга (багато військових походів пролягало через територію України, гинули люди, руйнувалося господарство). України для Петра І була лише знаряддям для досягнення своїх цілей, він був готовий віддати її землі Польщі, аби знайти в ній союзника проти Швеції та добитися виходу до Балтики (Північна війна), але Мазепа хотів зберегти ці землі. Значно загострилось внутрішнє становище в Україні, оскільки зубожіле населення змушене було утримувати московську армію та працювати на спорудженні військових украплень, а козаки були залучені до воєнних дій. Ці обставини викликали в українському суспільстві почуття страху і невдоволення. Дедалі гострішими ставали протимосковські настрої. Старшина тиснула на гетьмана, щоб він подбав про майбутнє України. У 1708 р. Карл ХІІ розпочав похід через білоруські землі на Смоленськ, а далі надіявся дійти до Москви. Але після кількох невдач був змушений повернути в Україну. Об’єднання Мазепи зі шведами стало для всіх несподіванкою. Петро І проголосив Мазепу зрадником, а ще була накладена анафема (церковне прокляття). 8 липня 1709 р. відбулася вирішальна Полтавська битва, де війська Карла ХІІ і Мазепи зазнали поразки., відступали на південь і стали політичними емігрантами. Через 3 місяці Мазепа помер. Наслідки: посилення наступу царизму на Україну, терор, розправи.

408. Політика Петра і щодо українських земель після Полтавської битви 1709 р.

Він поводився у Гетьманщині як у завойованій державі. Політика передбачала такі пункти:

1.Руйнування основ української державності. Формально залишаючи попередній лад, старався фактично підпорядкувати всю владу на Україні собі. Він штучно підігрівав відносини між гетьманом та полковниками, старшиною і народом. Призначав на важливі посади чужинців, підтримував українців, що залишались лояльними до його політики.

2. Фізичне виснаження України. Десятки тисяч українців спроваджувалися на примусові роботи – копання каналів навколо Ладозького озера, будівництво на болотах Санкт-Петербурга, воювали за чужі інтереси. Багато з них помирали від нестерпних умов, каліцтв та інфекцій.

3. Руйнування України як самостійного економічного організму і перетворення її у російську колонію. Купцям заборонялася торгівля із закордоном, торгівля тільки з Росією. Вводилася державна монополія на багато товарів. Ціни на експорт встановлювала Росія.

4. Обмеження української культури. Звуження вжитку української мови, обмеження на видання книг. Посилювалася залежність української церкви від московського патріархату.

409. Діяльність гетьмана п. Орлика.

Після смерті Івана Мазепи на загальній раді у1710 р. обрали гетьманом України (у вигнанні) Пилипа Орлика. Рада прийняла «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького», згодом названі «Конституцією Орлика», - які були договором між гетьманом та Військом Запорізьким про державний устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ, що складався з преамбули і 16 параграфів, ніколи не був втілений в життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства, став свідченням передової української суспільно-політичної думки. Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз із Швецією, Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він вирушив в Україну. На правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під Лисянкою розбив військо І.Скоропадського, але під Білою Церквою його зрадили татарські союзники. Живучи упродовж десятиліть в еміграції (у Швеції, Німеччині, Туреччині, Греції), він до самої смерті не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових союзників проти Москви, прагнув зацікавити українською справою. Справу Орлика продовжили його син – Григорій та мазепинці-емігранти, яких назвали в Європі апостолами Української незалежної держави.