410. Гайдамацький рух на Україні у XVIII ст.

З початку ХVІІІ ст. на правобережних землях розгорталася народна боротьба проти соціального і національного гноблення, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Гайдамаки діяли невеликими, але дуже рухливими загонами, які поповнювалися селянами, козаками, міською біднотою. Перше велике гайдамацьке повстання у Правобережній Україні відбулося в 1734р. під проводом сотника Верлана.

У другій половині XVIII ст. гайдамацький рух на Правобережжі не тільки не припинився, а й переріс у велике визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Повстання почалося навесні 1768 р. Його очолив запорізький козак Максим Залізняк. Виступивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані – добре укріпленої фортеці. Магнат С.Потоцький послав проти них великий загін свої надвірних козаків на чолі із сотником Іваном Гонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята. Основною силою Коліївщини було селянство. Повстання, охопивши Київщину, перекинулося на Поділля і Волинь. Об’єднаними силами польської шляхти та російського царизму Коліївщина була розгромлена, а з учасниками жорстоко розправилися. Багатьох ув’язнених стратили, серед них і І.Гонту та його сподвижників. М.Залізняка царський суд після тортур заслав на каторгу у Сибір.

411. Ліквідація російським царизмом української державності у другій половині хviii ст..

На Лівобережжі у листопаді 1708 р. гетьманом був обраний полковник Іван Скоропадський (1708—1722), який в усьому був слухняний царському урядові і був позбавлений права вирішувати щось самостійно. При ньому постійно знаходився представник царського уряду, який контролював усі дії гетьманської влади. Сам цар Петро І дедалі частіше втручався в українські справи. Всупереч власним зобов'язанням він самостійно призначав полковників, у тому числі і з росіян, і з іноземців. 1722 р. була створена Малоросійська колегія з шести російських офіцерів. Вона відала збиранням податків з місцевого населення, контролювала діяльність генеральної військової канцелярії, займалась питаннями розміщення в Україні російських військ. Після смерті І. Скоропадського Петро І взагалі не дозволив обирати нового гетьмана. Претендент на булаву полковник Павло Полуботок, відомий своїми незалежними поглядами, дістав повноваження лише наказного гетьмана, але й вони обмежувалися діями Малоросійської колегії. П. Полуботок намагався дати лад в управлінні, відновити права Гетьманщини, зокрема здійснив судову реформу. За це наказом царя його ув'язнили в Петропавловській фортеці у Петербурзі, де він загинув укінці 1724 р. Тільки після смерті Петра І і складної придворної боротьби було вирішено відновити гетьманство. 1727 р. в Глухові гетьманом був обраний полковник Данило Апостол (1727—1734), кандидатура якого була заздалегідь узгоджена з царським двором. Ставши гетьманом, Д. Апостол відразу почав зміцнювати адміністративний апарат і економіку України і вимагав відновлення козацьких прав. Відповіддю на це з боку царського уряду стали так звані «Рішительні пункти» (1728), які посилювали вплив російської адміністрації в Україні. Право остаточного вибору генеральної старшини і полковників надавалось цареві. Генеральний суд наполовину був сформований з представників російської адміністрації. Після смерті Д. Апостола 1734 р. обирати гетьмана знову не дозволили. Натомість було створене «Правління гетьманського уряду» з трьох генеральних старшин і трьох російських офіцерів. Формально вони мали рівні права, але фактично керував справами російський «правитель» — президент Правління. На Слобожанщині також упроваджувались заходи щодо обмеження місцевого самоврядування. У 1719 р. всі судові справи були виведені з-під контролю козацьких полковників і передані царським урядовцям. Реорганізовані місцеві полки були перетворені на частини регулярної російської армії.