430. Українсько – польсько-радянська війна 1920р.

Польсько-радянська війна 1920 — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою , з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу до Німеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу. Згідно з умовами Варшавського договору 1920 уряд Юзефа Пілсудського відмовився від претензій поширюватися до кордонів Речі Посполитої 1772 (тобто до першого поділу Речі Посполитої) і визнав територію Надніпрянської України, що була окупована більшовицькими військами, за УНР. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід. 25. 4. 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із Житомирщини, Бердичева, Козятина і 7. 5. 1920 вступили у Київ. Наступ польсько-українських військ підтримали дві бригади Червоної Української Галицької Арміі. які 23. 4. перейшли на сторону Армії Української Народної Республіки під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка(польське командування їх невдовзі інтернувало). Успішний наступ на Київ не спричинив всенародного антибільшовицького повстання, на яке так розраховував голова Директорії УНР Симон Петлюра. Повстансько-партизанські загони у Правобережній Україні громили не тільки більшовицькі, але й польські військові частини. Через місяць боїв більшовицьке командування зосередило проти об'єднаних польсько-українських військ чималі військові сили.Всього протягом місяця Червона Армія зайняла 17 повітових міст, 48 містечок і більше тисячі сіл Галичини. 1.8.1920 у Тернополі було проголошено утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Насильні реквізиції, що проводили більшовики у селах викликали обурення серед населення, що значно ускладнило ситуацію для наступаючих радянських частин. Авантюрний штурм міцно укріпленого Львова, знекровив Першу кінну армію. Про львівську трагедію майбутній генсек ЦК ВКП(б) швидко "забув", зваливши всю провину за поразку на польському фронті на командуючого Західним фронтом Михайла Тухачевського. Під Замостям Шоста Січова дивізіяАрмії УНР, разом з Дивізією Морської піхоти УНР, спільно з польськими частинами остаточно розгромила будьонівські підрозділи. Наступ радянських військ на Варшаву поступово згасав. Вітчутної поразки від українських військ в районі Галича-Бучача-Чортковазазнала більшовицька Чотирнадцята армія. Реорганізована у вересні-жовтні Армія УНР збільшилась з двох дивізій до шести.Дивізії підлягали штабові Шостої польської армії генерала Яна Ромера. Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені після укладення 09.11.1920 польським і більшовицьким керівництвом перемир'я. Проте вже наступного дня в районі Шаргородачервоноармійці підступно контратакували українські дивізії, які після двох тижнів кровопролитних боїв через брак набоїв і військового спорядження 21.11.1920 були змушені відступити у Галичину.В березні 1921 у Ризі між Польщею, з одного боку, та РСФРР і УРСР з другого, підписано Ризький мирний договір 1921.