[Ред.] Структура нато [ред.] Головні органи

• Рада НАТО (на рівні глав держав і урядів, або міністрів),

• Генеральний секретар,

• Комітет планування оборони (міністри оборони),

• Військовий комітет (начальники штабів),

• Регіональні командування.

[Ред.] Країни члени нато

• з 4 квітня 1949 (країни-засновники): Бельгія, Великобританія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, США, Італія;

• з 18 лютого 1952: Греція, Туреччина;

• з 6 травня 1955: Німеччина;

• з 30 травня 1982: Іспанія;

• з 12 березня 1999: Чехія, Польща, Угорщина;

• з 2 квітня 2004: Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія;

• з 1 квітня 2009 року Албанія та Хорватія стали членами НАТО.

21) Європе́йський Сою́з (ЄС, Європе́йська У́нія, Європе́йська Співдру́жність^[2]) — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.

Мета єс

Створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта [(Екю|ECU)], від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

[Ред.] Історія

Детальніше: Історія Європейського союзу

Ідеї пан'європеїзму, що довгий час висувалися мислителями впродовж історії Європи, з особливою силою зазвучали після Другої світової війни. У післявоєнний період на континенті з'явилися ціла низка організацій: Рада Європи, НАТО, Західноєвропейський союз.

Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС, ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив з липня 1952 року.

З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) (EEC — European Economic Community) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом, Euratom — European Atomic Energy Community). Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські спільноти (ЄС — European Communities).

Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення).

Члени єс

Детальніше: Список країн Європейського Союзу

ЄС-27
Українська назва		оригінальна назва		скорочення ISO 3166-1
Австрія		Österreich		AT
Бельгія		België / Belgique / Belgien		BE
Болгарія		България		BG
Велика Британія		United Kingdom		GB
Греція		Ελλάδα		GR
Данія		Danmark		DK
Естонія		Eesti		EE
Ірландія		Éire / Ireland		IE
Іспанія		España		ES
Італія		Italia		IT
Кіпр		Κύπρος / Kıbrıs		CY
Латвія		Latvija		LV
Литва		Lietuva		LT
Люксембург		Lëtzebuerg / Luxemburg / Luxembourg		LU
Мальта		Malta		MT
Нідерланди		Nederland		NL
Німеччина		Deutschland		DE
Польща		Polska		PL
Португалія		Portugal		PT
Румунія		România		RO
Словаччина		Slovensko		SK
Словенія		Slovenija		SI
Угорщина		Magyarország		HU
Фінляндія		Suomi / Finland		FI
Франція		France		FR
Чехія		Česká republika		CZ
Швеція		Sverige		SE
Країни-кандидати
Македонія		Република Македонија		MK
Туреччина		Türkiye		TR
Хорватія		Hrvatska		HR
Ісландія		Ísland		IS
Чорногорія		Crna Gora		ME

Вимоги до кандидатів для вступу в ЄС

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка, і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.

22) Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. До періоду «відлиги» також відносять нетривалий період, коли фактичним керівником країни був Георгій Малєнков. Саме він на першому ж закритому засіданні Президії ЦК КПРС висловився про необхідність припинення політики культу особистості і переходу до колективного керівництва країною.

Із відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особистості» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії.

Багато політичних ув'язнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому були відправлені десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли відносно ліберальні керівники, такі як Імре Надь в Угорщині. Була досягнута домовленість із західними державами про державний нейтралітет Австрії і виведення всіх окупаційних військ. У 1955 Хрущов зустрівся в Женеві з президентом США Двайтом Ейзенгавером і головами урядів Великобританії і Франції. У зовнішній політиці було проголошено курс на «мирне співіснування» із капіталістичним світом.

Було помітно послаблено цензуру, перш за все у літературі, кіно, інших видах мистецтв.

Але межі дозволеного виявилися досить чіткими. Придушення радянськими військами Угорської революції 1956 року, засудження Бориса Пастернака, якому 1958 року було присуджено Нобелівську премію з літератури, придушення заворушень серед населення (зокрема, у Грозному 1958 року, Новочеркаську 1962) тощо.

Період «Застою» — назва однієї з останніх фаз існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970-х — середина 1980-х років). Власна (офіційна) назва цього періоду радянською пропагандою - «розвинений соціалізм». В цей період в радянському суспільстві складалися передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.

Звичайно застій пов'язують з ім'ям політичного вождя СРСР - Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Саме поняття «період застою» зявилось лише після 1985 року, в період «Перебудови».